Благовісник

Віра та життя

Небезпечна віддаль

Чи доводилося вам у житті їздити неправильною дорогою? Чи бувало так, що ви проїхали багато кілометрів, перш ніж виявили, що рухаєтеся не в тому напрямку? Звичайно, це прикро. Це втрачений час та матеріальні ресурси. Але це не настільки вже й страшно, бо можна повернутися на ту дорогу, яка нам потрібна.

Але у виборі життєвої дороги треба бути більш пильним. Тому що часто буває цю помилку виправити не так вже й просто. Правильно обрати шлях дуже важливо. Рухатися правильно, впевнено рухатися — архіважливо. Але є ще один момент, на якому я хотів би спинитися.

Святе Письмо розповідає нам про один випадок з життя апостола Петра: «А схопивши Його (Ісуса), повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідком» (Лк.22:54). Тут йдеться про останню хресну дорогу Ісуса Христа. І Петро йшов слідом на Ним.

Люди, які вибрали Ісуса Христа своїм Спасителем і йдуть за Ним, зробили правильний та важливий вибір у своєму житті. Переконаний, що мільйони людей можуть засвідчити про те, як змінилося їхнє життя після того, як вони пішли за Ісусом Христом. Проте процитований біблійний текст звертає увагу на один цікавий момент, який може бути в слідуванні за Ісусом Христом: Петро йшов услід за Христом, але проблема полягала в тому, що він ішов здалека. Цебто відстань між Петром та Ісусом була великою.

І саме про цю відстань між нами й тим, за ким ми йдемо, я й хочу порозмовляти.

Переконаний, що наше суспільство більш християнське, ніж атеїстичне. Взагалі, сьогодні не часто зустрінеш людину, яка відверто заявляє, що Бога немає. Більшість людей у нашому суспільстві кажуть про те, що знають Господа Ісуса Христа і позиціонують себе християнами. Зрештою, наша країна — християнська країна. Та є одне «але», яке розкривається в згаданому уривку Писання, і полягає воно в тому, яка відстань між мною і Тим, за Ким я йду.

Є фактори, які сприяють тому, що ця відстань збільшується. Їх дуже багато, але я хочу окреслити хоча б ті, які, на мою думку, головні.

Передусім диявол зацікавлений, щоб ваша віддаль від Бога була якомога довшою. І, як не дивно, він не каже нам прямо про те, що не потрібно вірити. Він каже: «Можеш ходити в церкву, можеш навіть читати Євангелію, але не будь надто ревним. Просто вір — і досить! Не треба фанатизму, будь, як і всі». І цим самим відстань людини до Христа збільшується.

Лукавий зацікавлений, щоб від нашого суспільства забрати Слово Боже і дати щось інше — фальшиве. Мені приємно усвідомлювати, що саме на теренах України 450 років тому була віддрукована Пересопницька Євангелія як запорука того, що Бог бажає, щоб ми досліджували Слово Боже. Але, на жаль, лукавий відсторонив людей від Слова, переконавши їх, що потрібно досліджувати його через посередників, через якісь коментарі, через якісь книги.

Я думаю, що ви погодитеся, що Писання — інструкція для нашого життя. Банально, але нерідко так стається, що багато інструментів ми псуємо тому, що не прочитали інструкції, перш ніж почали їх експлуатувати. Одного разу Бог послав Свого пророка сказати слово. Він мав чітку вказівку, як це потрібно зробити. Важливою умовою було те, що цей чоловік повинен був повертатися іншою дорогою і ні до кого не заходити в гості. Але цей пророк все ж порушив Боже повеління, й зі сторінок Святого Писання ми дізнаємося, що непослух був трагічним для цієї людини. Вона порушила інструкцію.

Є й інші механізми чи, точніше, важелі, на які натискає лукавий для того, щоб відірвати людину від Христа, щоб відстань між нею та Богом була якомога більшою. До цих важелів належить ігнорування Церкви. Я не кажу про якусь конфесію, а про живе людське спілкування з Богом і один з одним. Як прикро Богові, коли людина не турбується, щоб бути в хорошому оточенні. Святе Писання каже, що погане товариство псує добрі звичаї. Бог і Церква — те хороше товариство, яке позитивно впливає на людину.

Є безліч причин, через які люди ігнорують спілкуванням з Церквою. Одні кажуть, що їх у Церкві ображають та не розуміють, інші стверджують, що на них дивляться не так, як би вони хотіли. Але насправді до церкви приходимо для того, щоб спілкуватися не лише з людьми, а й із Богом. І важливо усвідомлювати, що Бог розуміє і приймає нас такими, якими ми є.

Є ще одна причина, яка віддаляє нас від Господа, — це турботи життєві. Кожен вік, як каже Біблія, приготував для людини свої турботи. І це нав’язує нам певний стандарт, дотримуючись якого виглядаємо на фоні інших людей позитивно. Та щоб відповідати цьому стандарту, потрібно докладати безліч зусиль, часто ігноруючи душевні та духовні потреби.

На початку ХХ століття таким стандартом було мати землю та коней. Тоді ти гарно вписувався в суспільство і був шанований у ньому. І ось наша сім’я захотіла відповідати цьому стандарту. Батьки важко працювали, рідко ходили до церкви, майже не читали Слова Божого. Тобто відстань між ними і Богом ставала все більшою. Але компенсацією стало здійснене бажання — одного довгожданого дня тато привів додому коня. Це був чи не єдиний на той час засіб пересування. Діти мріяли, що ось одного разу сядуть на підводу і будуть їхати на базар. Усі вважали, що коли це станеться, вони будуть найщасливішими людьми на землі. І ось у той щасливий день, коли вони вперше їхали на базар на підводі й співали, за кілька кілометрів до закінчення їхнього шляху їх обігнала інша, запряжена трійкою коней. Жінка штовхнула чоловіка в бік і промовила: «Бач, як люди поїхали. А ми поки своєю шкапою доїдемо, то вже й весь базар розійдеться».

Ось таке воно щастя. Нам здається, що якщо ми досягнемо чогось у цьому житті, то станемо найщасливішими людьми на землі. Але, як хтось правильно зауважив, дорослих від дітей відрізняють лише ціни на іграшки. Я думаю, що ви не раз стикалися з тим, що дитина через кілька годин після того, як отримала подарунок, втрачає будь-який інтерес до нього. Так само й у дорослих людей. Нас лише короткий час може втішати нова сорочка чи ще щось, придбане нами. Та невдовзі ми починаємо шукати інший об’єкт бажань. Саме це й змушує нас постійно занурюватися в життєві турботи. І ці турботи нескінченні. Лукавий знає: якщо людина поринає в цю трясовину, то важко з неї вибратися. І це віддаляє людину від Ісуса Христа.

Я прочитав тільки уривок із життя Петра. Через досить короткий час через те, що Петро йшов здалека, він опинився в колі зовсім чужих йому людей. І там він, дорослий чоловік, побоюючись слів якоїсь жінки-служниці, клянеться, що не знає Ісуса Христа.

Ігноруючи Святе Письмо, Церкву та взявши курс на турботи життєві, ми наражаємося на небезпеку опинитися біля чужого вогню, біля чужих ідей, чужих стратегій та напрямків, які далеко від Божого, від євангельського, а часто й від людського.

Тому я бажаю всім нам, щоб, йдучи земною дорогою, ми не лише правильно обирали свої земні напрямки, але щоб у своєму житті ми обрали правильний духовний напрямок, метою якого є вічність із Богом. Ідімо слідом за Ісусом Христом, не допускаючи віддалі.

Віктор ВОЗНЮК,
завідувач відділу освіти ЦХВЄУ

"Благовісник", 2,2015