Благовісник

Віра та життя

Консервована правда

Консерватор — це людина, яка з надією дивиться в минуле і шкодує про майбутнє.
Леонард Левінсон

Інформаційна доба

Кажуть, тепер — інформаційна доба… Інформація нас оточує, наповнює нашу свідомість, впливає на наші рішення. Інформація — найбільш ходовий товар: усі прагнуть отримати найсвіжіші новини, найновіші технології, найточніші результати досліджень. І чим об’єктивніше, правдивіше джерело інформації, яким користуємося, тим більші шанси на успіх нашої справи. Це правда, хіба ж ні?

В епоху підробок усі говорять про натуральне, свіже, якісне. Нарікають на ГМО, консерванти, ароматизатори, барвники…

Чим менше замінників у продуктах, які споживаємо, тим менше проблем зі здоров’ям (хочеться вірити) буде в кінцевому результаті.

І все ж у погоні за новішим, сучаснішим — не забуваємо й про древні перевірені істини та досвід минулих поколінь. А в бажанні споживати найсвіжіше — не перестаємо робити консервовані запаси овочів та фруктів на зиму.

Як знайти баланс між невпинно зростаючим світом інновацій і нестаріючими біблійними принципами, між прогресивними богословськими поглядами й непорушними церковними традиціями? Невже в цьому вічному конфлікті ніколи не знайти «золотої середини»?

Навколо нас — безліч термінів і ярликів: консерватори та ліберали, праві та ліві, любителі давнини й шукачі новизни… Я б не хотів обмежувати своїх роздумів подібними кліше. Також невдячна справа — у цьому протистоянні ставати на чийсь бік. Це завжди необ’єктивно. Усе доволі складніше, ніж «добро» і «зло». Світ значно більш строкатий, ніж «чорне» і «біле».

Моя стаття — не богословський трактат. Я не цитуватиму термінологічних словників і не розглядатиму протистояння консерватизму та лібералізму в історичному зрізі. Тому, можливо, мої роздуми видадуться дещо поверхневими. Просто в мене впродовж служіння й спостережень визріла думка, якою хочу поділитися. Сподіваюся, вона наштовхне вас на корисні ідеї.

Консервовані огірки

Почну роздуми з випадку, який змусив мене замислитися над словом «консервативний». На бесіді в одній церкві пастор сказав такі слова: «Дехто називає нас консервативними! Та консерви — це ж добре! Вони не пропускають шкідливого зовнішнього впливу. В них овочі захищені й добре зберігаються!» Важко не погодитися. Це дійсно так.

Приходжу додому, приношу з підвалу банку з солоними огірками. Актуально, авжеж! А чому? Бо надворі зима. Навряд чи мене зацікавлять підвальні запаси влітку, коли теплиця наповниться свіжими хрумкими плодами. Дивлюся на банку… Справді, захищена від шкідливого впливу, дбайливо герметично закручена кришка. Усе зроблено для того, щоб зберегти продукт від псування. Це і є пряме призначення консерви. Хоча… Мимоволі на пам’ять приходить момент, коли я відкрив одну з таких банок, яка простояла кілька років, і її вміст виявися непридатним для споживання.

Дозвольте поділитися деякими висновками, які випливають із цих роздумів.

Консерватизм — дуже корисна річ. Більше того, за несприятливих часів — це чи не єдиний спосіб для церкви вижити, зберегти власне вчення. Консервація — це стабільність. Та лише на певний час. Потім починаються незворотні процеси гниття. Консерватизм — це захищеність, але ні в якому разі не розвиток. Шанс на розвиток і позитивні зміни має лише огірок, прикріплений до стебла, з якого він черпає життєдайний сік. У банці огірки помирають. На гілці — ростуть. У банці — безпечно. Ні тобі палючих сонячних променів, ні кислотних дощів… На гілці — завжди певний ризик. Саме ризик і є тією ціною, яку доводиться платити за можливість розвитку й росту.

Червива манна

А згадаймо манну небесну! Чого б ото Богові було не сипнути добряче, щоб усі набрали собі по кілька мішків (законсервували) — і спокій? Але ж ні — щодня потрібно було збирати свіжу. Хоча запасати дозволялося, але тільки на День спокою. І що ви думаєте, не було людей, які спробували-таки відкласти на «чорний день»? Ага, не були б то євреї! Тільки даремно, бо ж вона, цебто манна, зчервивіла… Отаке.

Історія з манною наштовхує на кілька думок. По-перше, людина не могла, зробивши запас на місяць наперед, заспокоїтися й забути про Творця до наступної кризи. Вона мусила щодня, образно кажучи, шукати Бога, очікувати на Його піклування. Друга думка: очевидно, Господь не хотів, щоб люди харчувалися черствим, учорашнім. Він давав щодня свіже. Мабуть, те ж саме можемо сказати й про поживу для душі. Висловимося більш глобально: біблійна істина — не консерва, вона покликана по-новому ожити для кожного часу. Важко не помітити, що Божі повеління — динамічні, зберігаючи ключову суть, вони набувають нових проявів у кожній епосі. Ви помітили, що Ісус практично не цитував Старого Заповіту? Хіба тоді, коли дискутував із фарисеями й мусив оперувати їхніми категоріями. Навіть ключові, основоположні заповіді Тори набули в Його вустах свіжого, актуального прочитання!

Прикладів цього сповнений, зокрема, п’ятий розділ Євангелії від Матвія:

«Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові».

«Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм».

«Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу».

«Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. А Я вам кажу не клястися зовсім».

«Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому».

«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх».

Ісус ні в якому разі не перекреслював Закону. Просто його вимоги зросли у зв’язку зі збільшенням благодаті. Людство розвивається, знання накопичується. Вимоги, які висувалися дітям, зростають із їхнім дорослішанням.

Старі бурдюки

І саме тут криється небезпека. Небезпека в тому, що нове вино не можна вливати в старі бурдюки. Інакше бурдюки розірвуться. Латки із нового сукна ще більше зіпсують стару одежу. А світильник, накритий посудиною, врешті-решт згасне.

Хтось сказав, що консерватизм — це спалювання мостів перед собою. Протилежна крайність, яку теж можна спостерігати, — спалювати їх позаду себе. Але не варто спалювати жодних мостів ні попереду, ні позаду. Досвід минулих поколінь надзвичайно цінний. І не менш важливо — продовжувати розпочате ними.

Апостол Павло писав: «Досліджуючи все, тримайтеся доброго!» Очевидно, він розумів, що не можна закриватися від розвитку, вдосконалення, пізнання, навчання. Авжеж, хто, як не колишній Савл, міг це усвідомити в усій повноті! Той, хто не лише категорично засуджував «нову науку», яку проповідували апостоли Ісуса Христа, а й безкомпромісно знищував її послідовників, свято вірячи, що служить тим Богу. Старі бурдюки відмовлялися сприйняти Месію і Його учнів як виконавців Божої волі. Старі бурдюки — це розум, який втратив еластичність, здатність розширюватися й вміщати нове вино Божого відкриття. Сам Божий Син мусив зупинити Савла, давши йому новий розум (і навіть нове ім’я). Зрештою, Павло закликає інших: «Перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа…»

Тільки оновлений розум може сприйняти, розрізнити шлях, яким Бог веде церкву й кожного християнина зокрема. Запитайте себе: чому саме книжники й священики, які найкраще знали Писання і розказували людям про Бога, не впізнали Бога, коли Він прийшов на землю?

Не все нове — погане, не все старе — хороше. І навпаки. До всього потрібен критичний підхід. Пастор Сергій Вітюков називає здатність змінювати мислення і переконання однією з основних характеристик зрілої людини. І найгірше, — продовження його думки, — коли саме релігія робить наш розум неповоротким щодо змін.

Багато біблійних істин сьогодні повинні прозвучати в актуальному, відповідному сучасності світлі. Та для цього спершу розум християн має обновитися.

Хай живуть цибуля і часник!

Консерватизм виникає на ґрунті зручностей. Цю думку висловив Максим Горький. Пам’ятаєте, як ізраїльський народ у пустелі тужив за Єгиптом? За Єгиптом, де їх гнітили! За Єгиптом, де вони були безправними рабами! Але як там смакував часник і цибуля…

Бог дав їм подих свободи, вільний політ, право боротися за свою незалежність! А вони…

Стабільність заколисує. Ми починаємо триматися за наші зручності, які іноді не варті навіть ламаного гроша. Розвиток — це завжди ризик, напруга, важка праця, втрати, падіння… Сумно, проте більшість людей, що приросли до звичних єгипетських буднів, злякавшись боротьби, скажуть: «Ми не зможемо ввійти до того народу, бо він сильніший за нас...» І тільки одиниці, яких «дістали» глина й солома, заперечать: «Конче ввійдемо ми й заволодіємо ним, бо ми справді переможемо його!» Страх змін — не менш сильний аргумент на користь консерватизму.

Якось я читав про населення якогось тропічного острова, яке практично жило за рахунок туристів. Кліматичні умови дозволяли їм не хвилюватися про житло. Навіть про їжу вони мало думали — вона росла на деревах. Таким чином місцеві жителі не мали особливої мотивації навчатися, працювати й т. ін. Вони цілими днями нічого не робили. Лише фотографувалися з туристами, грали в карти й пиячили. Люди зупинилися в розвитку й деградували.

Очевидно, така сама доля чекає й тих, хто зупиняється на досягнутому, тримається за минуле, лінується розвиватися й боїться змін.

І все-таки вона крутиться!

1632 року побачила світ відома праця італійського астронома Галілео Галілея «Діалоги». І треба сказати, що світу вона не сподобалася, зокрема світу релігійному. Нагадаю, книга досить однозначно натякала на те, що не Сонце обертається навколо Землі (як тоді вважали, зокрема — під впливом церкви), а Земля навколо Сонця. Вже через кілька місяців книгу було заборонено й вилучено з продажу, а самого Галілея викликано до Риму на суд Інквізиції. Це вам щось нагадує?

Нам сьогодні майже смішно читати про те, що така елементарна й очевидна сучасній людині річ, як геліоцентрична система світу, піддавалася сумніву й притому — церквою! Однак Галілею за своє «вільнодумство» у 68-річному віці довелося побувати під арештом і, зрештою, відректися (принаймні на словах) від своїх «єретичних» поглядів. Ученому суворо заборонили «захищати й видавати за ймовірне вчення, яке визнано помилковим і противним Святому Письму», і наказали під страхом покарання навіть «не розмірковувати більше (письмово чи усно) про рух Землі й про нерухомість Сонця». Після оголошення вироку Галілей на колінах виголосив зречення, що врятувало його від вогнища. Решту життя він прожив під домашнім арештом і постійним наглядом інквізиції.

Залишається тільки подякувати Богу, що нам випало жити в час, коли за власні погляди хоча б не спалюють на вогнищі. А тепер уявімо, що було б, якби ніхто так і не наважився поставити під сумнів помилкову консервативну позицію церкви? Ми б і досі вважали Землю центром Всесвіту? На жаль, людині властиво тішити себе ілюзіями, згідно з якими все обертається навколо неї…

Цей промовистий історичний приклад нагадує нам про те, яким небезпечним може бути крайній консерватизм і як сильно він може дискредитувати своїх представників.

Досліджуючи все, тримайтеся доброго

Хочу ще раз підкреслити, що зовсім не мав за мету сказати, що консерватизм — це погано. Він, як і будь-яка інша система поглядів, має свої плюси й мінуси. Тому кожна людина має збалансувати в собі різні позиції (як би там їх не називали), взяти на озброєння позитивні ідеї, які б сприяли становленню характеру й успішному розвитку.

Я духовно зростав у досить консервативному протестантському середовищі. Воно по-особливому цінне для мене з усіма його перевагами й недоліками. Ніхто мене так не надихав і ніхто так не ранив, як воно. Однак цілком віддаю собі звіт, що мої погляди консервативними назвати важко. Та ліберальними вони теж не є. Вони визначаються тією самою порадою апостола: «Усе досліджуючи, тримайтеся доброго!»

Нам важко звільнитися від ярликів, навішаних суспільством, громадою, оточенням. Часто люди із закритими, глухими до Божого голосу серцями називають ліберальним усе, що відрізняється від їхніх правил і традицій — добре воно чи погане. Розумієте, консерватори й ліберали — представники двох протилежних крайностей. А ми не маємо права займати якоїсь крайності. Нам потрібна твереза зважена позиція.

Важливо бути відкритим до нового, не забуваючи ставитися до нього критично. Якщо певна ідея сприятиме моєму розвитку і з погляду здорового глузду не виглядатиме шкідливою, я не відмовлюся від неї лише тому, що вона не відповідає чиїмось традиціям.

Ми ж не обмежуємося гужовим транспортом в часи автомобілів і не користуємося рахівницями в епоху комп’ютерів. Безглуздо в сезон розкішних плодів сидіти на консервованих овочах. Не будьмо подібними до Савла, що кидається з кулаками на все нове та мислить фарисейськими шаблонами. Нехай наші серця та розум будуть відкриті для Святого Духа, щоб Він їх оновлював та розширював.

Дмитро ДОВБУШ

"Благовісник", 2,2015