Віра та життя

Камінь у грудях

«Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Прип. 4:23). Як бачимо, дуже тісно пов'язані в цьому уривку з Писання два поняття: «стерегти» і «походить життя». Не викликає сумнівів: стерегти можна те, що є. Якщо посудина не наповнена водою, то й берегти в ній нічого. Так і з серцем: перш ніж візьмуть його «під сторожу», воно повинне стати «джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:11). Тут немало залежить від старань та ревності самої людини.

У світі є немало людей від природи егоїстичних, які байдужі до всього, що не стосується їхньої дорогоцінної персони, не пов'язано з задоволенням їхніх власних потреб. Про таких людей кажуть, що в них кам'яне серце. Часто чоловіки й жінки народжуються і з «нормальним» серцем, але життя поза церквою надзвичайно складне, місця під сонцем майже всі зайняті, і доводиться серйозно-таки попрацювати ліктями, щоб втиснутися в шеренгу тих, хто народився раніше від тебе. Та коли втиснулися, то цього вже замало, вже хочеться бути не гіршим від інших, хочеться успіху. Починається суперництво, з'являються вороги, — словом, м'якотілим і людям зі слабкою психікою на торжищі світу цього свій бутик і поставити ніде. Тому батьки з самого дитинства намагаються підготувати дітей до боротьби, що чекає їх, щоб вони не шкодували ворога, не прощали тим, хто їх ображає, були стійкими й сильними, — як кажуть, щоб уміли за себе постояти. Дитина твердо засвоює відомий атеїстичний принцип: виживають сильніші. Таким чином і відбувається неухильне затвердіння серця. Поступово воно обростає жорсткою шкаралущею, забезпечуючи тим собі який-небудь захист від зовнішніх загроз.

Особлива категорія — високо­кваліфіковані спеціалісти, які посвятили все своє життя науці, бізнесу чи якійсь іншій інтелектуальній діяльності. Їхні таланти приносять їм певні лаври, цікава праця втягує все глибше й глибше, поступово займаючи в душі місце, де були нормальні живі почуття, і так серце дедалі більше кам'яніє.

Свідомо не торкаюся тих, хто смислом свого існування зробив добування грошей (1 Тим. 6:10). Це факт, який підтверджується всією історією людства. Все тут: егоїзм, жорстокість, ненаситність до різнихжиттєвих благ, лукавство, підступ, обман і так далі, — навіть людина, як кажуть, хороша, потрапивши в цю багнюку, з часом виявляється повністю підготовленою для пекла.

Приходячи до Бога, кожен новонавернений дуже сподівається, що ось нарешті всі його проблеми Господь забере Собі, а йому подарує радість і щастя. Але праця Божа часто починається зовсім не так, як гадала собі людина. «Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його Ймення: «Пробуваю Я на Височині та в святині, і з зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних...» (Іс. 57:15).

Учні Ісуса тривалий час ходили зі своїм учителем, слухали Його проповіді, бачили надзвичайні чудеса, але їхні серця ожили далеко не зразу. «А Ісус, знавши те, промовляє до них: «Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим?» ( Мр.8:17). Кам'яне серце — закрите для Духа Божого. Саме Дух Святий дає людині розуміння різного роду духовних речей. Духовний зір, слух, духовна пам'ять, мудрість, знання, дари й багато іншого вкладається Богом у певним чином підготовлене серце. Учні в той час ще бачили дійсність тільки очима плоті: ось хліб, його можна їсти, ось риба — також непогана їжа, але Ісус перш за все хотів дати учням надзвичайно важливий духовний урок. Сьогодні й ми активно роздаємо людям «хліб», і дуже корисно нам було б скористатися цією «методикою», яку запропонував Ісус.

Отже, прийшовши до Бога, нам треба щось робити зі своїм серцем, якщо воно за минулі роки встигло затвердіти. Як правило, Бог більшу частину цієї відповідальної роботи залишає за Собою. Що ж він робить? А просто бере й розбиває таке серце («Господь зламаносердим близький», Пс.33:19), часто розбиває на дрібні уламки, які вже неможливо якось склеїти. І накривають новонавернену душу великі проблеми, можливо, навіть такі, яких, живучи у світі без Бога, вона і не знала. Тут у багатьох почяинаєтсья нарікання на Творця, нібито Він зрадив надії. Обурені недавні грішники іноді й зовсім відходять від Бога. І дуже важливо, щоб у цей складний час поряд виявилися мудрі вчителі та друзі, які могли б правильно спрямувати і підтримати страждальця.

Людина повинна отримати духовне бачення тих шляхів, якими веде її Господь, щоб знову й знову не проходити вже пройдене. Деякі, а це в основному від природи сильні чоловіки та жінки, після пережитої біди починають збирати сили, щоб почати новий наступ і, нарешті, все-таки отримати перемогу в тих обставинах, що їх недавно так сильно підкосили. І ось нова битва. Нові жертви, нові рани. І нова поразка. Нерідко доводиться бачити хороших, якщо міряти звичайними людськими мірками, братів та сестер, які буквально не вилазять з проблем, різного роду нещастя переслідують їх довгі роки. Якщо є серед нас такі люди, то їм треба допомогти усвідомити, що мир не прийде в їхнє життя, поки вони повністю не довірять свою долю Ісусу Христу.

«Жертва Богові — зламаний дух…» (Пс. 51: 17). Страшно не утвердженому в вірі читати ці слова, навіть сильній людині часто бракує мужності кинути в вогонь жертовника все, чим дорожив, живучи у світі, все, що надбав для душі важкою працею. Кинути в вогонь свій світський авторитет, свої заслуги, стати на один рівень з тими, кого з гори своєї гідності й не помічав. Нелегко, не побувавши в біді, повірити в те, що «Він зламаносердих лікує, і їхні рани болючі обв'язує» (Пс.146:3), дуже непросто піднятися над жорстокими обставинами до висот віри, тої, що нікого не осоромлює і ніколи не обманює. Як переломити себе, щоб перестати воювати, захищатися, як навчитися не реагувати на нападки, утиски і навіть образи, як засвоїти просту для розуміння, але дуже непросту для практичного втілення Христову науку споглядати на світ і своє життя на цій планеті з позиції Неба? Без Духа Святого — ніяк.

Якщо ми справді прагнемо до Бога, то обвал в житті — не найгірший варіант. Якщо християнин робить правильні висновки і розуміє, куди веде Господь, рани Бог заживляє швидко, і далі починається входження в наступний етап: «Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає» (Пс. 33:19). Дуже важливий перевал в духовному житті подолано, Господь став помітно ближчим, і тепер певний час можна насолоджуватися радістю перемоги.

Але в більшості віруючих, за моїми спостереженнями, процес оновлення серця відбувається поступово, крок за кроком, ніби хвилеподібно. З роками, пропускаючи через випробування, Бог «розм'якшує» серце, робить його дедалі більш чутливим до поруху Духа Святого, уважнішим до життя і потреб інших людей. Жертовність та доброчинність перестають бути церковним обов'язком і починають приносити певне духовне задоволення, «бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2Кор.9:7). Поступово любов Божа стає все більш відчутною, росте радість від почуття більшого єднання з Господом. З роками все менше залишається в пам'яті жалю за втраченими цінностями плоті. Настає повне сердечне оздоровлення, і разом з цим віруючий закріпляється на новій духовній висоті.

Оздоровлення обов'язково настане, бо Господь не кидає Своїх слів на вітер, але приходить воно, знову ж таки, під час виконання віруючими певних обов'язків. Бог звільняє наркомана чи алкоголіка від залежності зовсім не для того, щоб той повернувся до «нормального» життя, яке й подарувало йому цю залежність. Оздоровлення починає свою дію тільки тоді, коли постраждалий наполегливо береться розвивати в своєму серці нові риси — протистояти егоїзму, чинити опір гріховним пристрастям, змінювати свій характер, займатися доброчинністю — одним словом, докладати серйозні зусилля для становлення життя на принципах Слова Божого. «Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!» (Пс.118:71). Давид глибоко усвідомив, що оновлене серце треба постійно навчати, наповнюючи його благодаттю, яка має цілющу силу. А нам треба так само зрозуміти, що, отримавши нове серце від Бога, ми не закінчуємо свого духовного шляху на землі, а тільки починаємо його в Христі Ісусі.

Віктор КОТОВСЬКИЙ

"Благовісник", 4,2014