Журнал Благовісник

Віра та життя

Віра і мистецтво

Яким способом християни можуть реалізувати свою віру в тій культурі, яка їх оточує? Або, інакше кажучи, як потрібно жити й працювати людині в космосі, створеному Богом?

Не було б ні шлюбу, ні економіки, ні молитви, ні мистецтва, якби Бог не наділив Своє творіння здатністю до цих дій.

Людина може творити і діяти, втілювати любов і свободу, свою суб'єктивну людяність, дану їй Творцем життя. Людяність полягає в тому, щоб зробити щось у цьому житті; проявити ті можливості, які дав нам Бог; побудувати гарну сім'ю, якщо це нам призначено; сумлінно виконувати свою роботу, радіти життю, проявити здібності, закладені в нашій особистості.

Яка ж роль мистецтва? Чи можливе існування поряд з іншими мистецтвами особливого, християнського мистецтва? Чи можна використовувати мистецтво для цілей християнства? Тут я повинен з усією конкретністю заявити: мистецтво ніколи не має бути використано для демонстрації значимості християнства. Але значимість мистецтва може бути показана через християнство.

Християнство в мистецтві

Мистецтво не можна називати християнським лише на тій підставі, що воно присвячене християнській тематиці. Пікассо створив кілька зображень Розп'яття; але їх скоріше можна назвати блюзнірством, ніж плодом віри. Після Ренесансу багато біблійних сюжетів втілювалися в гуманістичному дусі. І, звичайно, практично всі єретичні напрямки також знайшли своє відображення в мистецтві.

Ні, християнська суть мистецтва полягає не в тематиці, але в тому дусі, яким воно перейнято, в мудрості й розумінні тієї реальності, яку воно відображає. Бути християнином не означає цілими днями ходити й співати «алілуя», для цього потрібно довести, що твоє життя, оновившись у Христі, наповнене істинною творчістю. Так само і в християнському живописі не обов'язково мають бути присутні персонажі, оточені німбами, що (якщо прикласти вухо до полотна) виспівують «алілуя».

Християнське мистецтво — це не якийсь особливий напрямок. Це вагоме, здорове мистецтво, створене відповідно до законів, даних Богом, що володіє люблячим і вільним поглядом на реальність, добро й істину. У певному сенсі немає конкретно християнського мистецтва. Можна говорити лише про хороше і погане мистецтво, гармонійне і добре — на противагу фальшивому або збоченому (з точки зору розуміння реальності). У цьому сенсі можна говорити і про живопис, і про театр, і про музику. Християни, якою б не була сильною їхня віра, можуть створити погане мистецтво. Вони можуть бути грішними й слабкими або просто позбавленими таланту. З іншого боку, нехристиянин здатний творити красу, вічну радість — якщо він дотримується законів мистецтва, якщо його роботи сповнені людяності, що не погрузли в збоченості, порочності й не прославляють диявола.

Тому не можна назвати витвір мистецтва хорошим лише на тій підставі, що воно створене християнином: воно гарне тільки в тому випадку, якщо воно дійсно таке. Не обов'язково будуть поганими і твори людини, про яку відомо, що вона ненавидить Бога. Можна зробити виставку з красивих робіт Пікассо. Ця виставка, можливо, не відобразить того духу, який спрямовував художника в його творчості, але доведе, що художник таки людина. Людські істоти, навіть якщо вони не люблять Бога, не стають із цієї причини демонами.

Це не доводить, що мистецтво нейтральне. Нічого нейтрального не буває. Мистецтво створюється людиною, тож тісно пов'язане з конкретною особистістю. Тому в ньому і проявиться дух тієї людини, її почуття краси, її розуміння, уява і суб'єктивне сприйняття.

Чи може «красиве» мистецтво бути плодом грішного, безбожного духу? Історія доводить, що таке можливо. Проте в тривалій перспективі його мертвуща суть не може не виявитися. Пройшовшись по нинішній картинній галереї, ми побачимо цю смерть. І це доводить, що, в кінцевому рахунку, дух антихристиянства і антигуманізму приводить до смерті мистецтва.

Християнство говорить про оновлення життя. Це означає і оновлення мистецтва. Ось яким чином цінність мистецтва може бути показана за допомогою християнства. Таким є вираження християнського світорозуміння, яке є плодом Божественного Духа. Мова йде і про емоційне життя, і про почуття, і про красу, пов'язані з ним. Християни повинні показати сенс життя і людяності; пояснити, що означає «оновлення» у Христі — у всіх його життєвих проявах.

Роль мистецтва

Мистецтво не потребує ніякого виправдання. Помилка багатьох його теоретиків (і не тільки християнських) полягає в спробі вгледіти сенс і значення мистецтва в тому, що воно «щось робить». Вони вважають, що мистецтво обов'язково має повчати або служити для прикраси, проповідувати або вихваляти, нести суспільне навантаження або висловлювати конкретну філософію. Мистецтво не потребує подібних виправдань. Його власному значенню не потрібні пояснення, точно так само, як не потребує їх сім'я або людина, або птах, квітка, гора, море, зірка. Вони повні значення, бо їх створив Бог. І Він підтримує Своє творіння. Тому й мистецтво має значення як таке, бо Бог вважав за благо дати людству мистецтво й красу.

Але й мистецтво може вчити, прославляти, проповідувати або зміцнювати суспільні відносини. Часто воно так і робить, адже птах теж здатний приносити користь, та й життя конкретної людини буває більш плідним і значним. Але помилкою було б вважати хорошим лише те мистецтво, яке проповідує християнство. Подібну точку зору можна назвати зворотним боком утилітаризму.

Мистецтво, зокрема спів, може застосовуватися при богослужінні — справді, без хорошої музики його й уявити не можна, і живопис можна використовувати для проповіді. Але мистецтво не потребує виправдання тим, що воно годиться для такої мети. Тут треба бути обережним: якщо ми збираємося використовувати мистецтво для прикрашування церкви або проповіді Євангелії — потрібно стежити за тим, щоб воно було по-справжньому хорошим. Дешеве мистецтво несе дешеву проповідь і дешевий зміст.

Мабуть, я погарячкував, сказавши, що мистецтво ні в якому разі не повинно показувати цінність християнства. Я мав на увазі, що це не головна мета мистецтва. Головне, щоб воно якнайкраще відповідало своєму призначенню. І все ж мистецтво володіє власною цінністю, яка ніяк не пов'язана з його додатковим застосуванням.

Якщо ми зможемо відмовитися від цієї помилкової подвійності, сприйняти мистецтво просто як мистецтво, як самостійну цінність, воно знову набуде свободи, стане частиною людського життя, придбає нову значимість. Ні мистецтво, ні краса не потребують того, щоб їх виправдовували або підносили на п'єдестал. Їм треба радіти, цінувати, займатися ними вільно і з любов'ю, приймати їх як найбільший дар Божий.

Ханс РОКМАКЕР

"Благовісник", 2,2014