Благовісник

Віра та життя

Хай живе почуття вини!

«Любов — це коли тобі ніколи не доводиться вибачатися», — заявив герой одного з сентиментальних любовних романів 1970-х років. Я ж прийшов до прямо протилежного висновку. Любов — це якраз необхідність вибачатися. Почуття провини, яке вищою мірою недооцінюють, заслуговує нашої вдячності, оскільки тільки ця могутня сила може змусити нас покаятися й примиритися з тими, кому ми заподіяли зло.
І все-таки почуття провини таїть в собі й небезпеку. Я знаю християн, які йдуть по життю з загостреною уважністю до своїх недоліків. Вони постійно бояться, що так чи інакше переступають один з Божих законів. Зрілий християнин вчиться розрізняти помилкове відчуття провини, успадковане від батьків, церкви або суспільства, і істинне як реакцію на порушення Божих законів, ясно представлених в Біблії.

Друга небезпека виникає безпосередньо з першої. Є люди, які тішать себе почуттям провини, ніби не знають, що вона, як і фізичний біль, має спрямований характер. Так само, як фізичне тіло повідомляє нам мовою болю про пошкодження, душа звертається до нас мовою провини, щоб ми застосували необхідні заходи для зцілення. В обох випадках мета — поправити здоров'я.

У своїй книзі «Легенди нашого часу» Елі Візель описує візит в своє рідне місто Сігет в Угорщині. Двадцятьма роками раніше він разом з іншими євреями Сігета був заарештований і відправлений до концтабору. На свій жах, Візель виявив, що сучасні жителі міста просто викреслили тих євреїв зі своєї пам'яті. Його раптом вразила думка, що, віддаючи забуттю чиїсь гріхи, ми чинимо не менше зло ніж ті, хто згрішив, тому що забуте не може бути зціленим.

Читаючи про великих духовних особистостей, я звернув увагу, що люди, яких ми зараз називаємо святими, були дуже чутливими до гріха. Знаючи Божий ідеал, прагнучи до святості та будучи вільними від марнославства й бажання захистити себе, що засліплюють більшість людей, вони жили, повністю усвідомлюючи свої недоліки.

Справжні святі не впадають у відчай через свої проступки, оскільки вони знають, що людина, яка не відчуває провини, ніколи не зможе зцілитися. Парадокс, але цього не зможе і той, хто тішиться почуттям провини. Це почуття служить своєму призначенню тільки в тому разі, якщо воно спрямовує нас до Бога, Який обіцяє прощення та відновлення.

Філіп ЯНСІ

"Благовісник", 1,2014