Віра та життя

Вразити Бога

Коли Шекспір прорік своє знамените: «Весь світ — театр...», йому ніхто особливо не заперечив — драматург знав толк у цій справі й акторами людей назвав не випадково. Що ж підштовхнуло класика до такого висновку, можна тільки здогадуватися. Особисто мені видається, що більшість із нас удостоїлися такої честі не за особливі артистичні здібності й неймовірну зовнішність, а, скоріше, за невгамовне прагнення справляти враження на оточуючих.

А інакше як пояснити всі ці щоденні репетиції біля дзеркала, немислимі жертви ради іміджу? Особливо яскраво це можна поспостерігати на персонах, вільних у засобах наочного самовираження. Наскільки важлива для них буквально кожна «дрібниця»: від інтер'єру офісу, марки автомобіля, породи собаки, до запаху фірмового одеколону. Затрати, звичайно, захмарні, а що робити — «крутизна» вимагає жертв!
І хоча причуди, якими страждають представники «нових рускіх», увіковічені в анекдотах, хто з «некрутих» встояв би від такої спокуси — при можливості напустити туману, насолоджуючись ефектом?

Згадайте Еллочку-людоїдку з її спробами облагородити за допомогою акварелі хутро «мексиканського тушкана». А от вам інший приклад, з життя: студентка купує мікрокалькулятор (йдеться про час, коли мобільні телефони тільки почали впроваджуватися) — копію мобілки, щоб на людях, ніби ненароком, діловито пропищавши кнопками, зобразити «переговори». Не знаю, на кого як, а на мене вона справила сильне враження… своєю винахідливістю.

Щоб краще зрозуміти, навіщо цілком нормальні люди витрачають стільки часу на показуху, доведеться згадати й причину цього явища. Вона — у потребі людини бути значимою. Це вона (тільки в дуже гіпертрофованому вигляді), спонукує акторів та політиків шукати популярності, бізнесменів — фінансового успіху, а молодь штовхає на подвиги та епатаж. І, що найцікавіше, сама по собі ця потреба не є поганою, вона природна, тобто від Бога. Наші проблеми виникають тоді, коли, втративши зв'язок з Богом, ми мимоволі шукаємо значимості один в одного, підносячись, заздрячи чи ревнуючи.

Усе це не нове. І якби наша розмова оберталася лише довкола театру людського марнославства, можна було б поставити крапку.

Але от що найцікавіше. Виявляється, люди здатні робити спроби справити враження на Самого Бога… І це можливо. Хочете спробувати? Але, насамперед, варто з'ясувати те, що Його взагалі не вражає: «Що бо високе в людей, те перед Богом гидота» (Лк. 16:15) — так записано в Біблії. І пояснення цьому дуже просте: Бог знає наші думки. А про що ми думаємо, коли хочемо показати себе з найбільш вигідного боку, похвалитися своїми достоїнствами, статусом, успіхами? Тут ніколи не обходилося без гордині — гріха над гріхами, який Богові неприємний понад усе. Та ще більш огидна Богові замаскована гординя, хитромудро прикрита подобою чесноти. От за що Господь Ісус критикував еліту, фарисеїв, що грішили «самоправедною» гордістю. І ще задовго до Шекспіра Син Божий підібрав для них словечко, яким тоді називали акторів грецького театру: «гіпокрітес» — лицеміри, люди, що грають на публіку.

Ніколи не вражали Бога й наші грандіозні будівлі — чи то вавилонські вежі, чи храми, чи «титаніки». Щоб краще це зрозуміти, погляньте на дітей. Чим вони можуть нас здивувати? Знаннями? Уміннями? Силою? Але… не спішіть поблажливо посміхатися. Хоча б тому, що Господь привів дітей у світ для прикладу нам, назвавши їх і схожих на них жителями Божого царства. Якщо хтось і позбавлений лицемірної показухи, то це дійсно вони! І сльози у них справжні, і посмішки не «для клієнта», і віра дітей така палка й проста...
То що ж найбільше вражає Бога? На розум спадають дві речі.

Бог незмінно звертає Свою увагу на людей простодушних. А знаходячи в їхніх серцях іскру ВІРИ, Бог не приховує радісного подиву.

Авраам, Йосип, Мойсей, сотник, хананеянка — цей біблійний список міг би бути значно більшим, якби не друга причина, протилежна першій — НЕВІРСТВО — мати лицемірства й марнославства. І якщо вам одного разу почується Божий голос, повний здивування: «Де віра ваша?», можете себе привітати: Бог вражений вашим невірством! Настільки, що навіть не може творити чудеса.

«Маестро, завісу!»

Володимир ШИШКОВ

"Благовісник", 3,2013