Віра та життя

Багатодітність: розкіш чи примітив?

Останнім часом мати багато дітей стало соромно. В народі побутує стереотип: якщо в сім'ї купа дітей, то їм вготована «циганська» доля, тобто вони, безсумнівно, будуть ходити напівголодні і в обносках. Саме тому на багатодітних мам дивляться зі співчуттям чи навіть зі зневагою. Мовляв, наплодила бідноту, тепер мучиться. Багатодітність в наш час вже не пояснюється як раніше: «Бог дав», а швидше: «так вийшло». Мати багато дітей не тільки стало немодним, але ще й вважається ознакою відсталості, «селюка». Мовляв, як у наш важкий матеріальний час можна бути настільки безрозсудними?! На жаль, скрізь знайдуться люди, які будуть крутити пальцем біля скроні, вважаючи, що мають право вирішувати, кому, скільки, коли треба мати дітей і яка між ними має бути різниця у віці.

Не секрет, що батьківство нині розцінюється більше як капіталовкладення, ніж як вкладення чогось іще. Тому народний вердикт такий: якщо немає грошей, то нема чого дітей заводити. Ця удавка громадської думки здатна в будь-якій людині задушити здорове бажання мати багато дітей через страх перед тим, що подумають люди. Що ж відбувається? Чому те, що раніше вважалося даром Божим і благословенням, раптом перейшло в розряд примітиву? Яке духовне коріння цього явища?

Уся Біблія говорить нам про те, що Бог любить дітей, бо вони — Його творіння. Через кожну нову людину Бог виражає Свою сутність, тобто любов. Кожну нову людину Бог наділяє унікальними даними і посилає на землю з певним призначенням. Тому якщо Бог дає дітей, а ми їх не хочемо приймати, то тим самим відкидаємо Божий дар.

У результаті тривалого панування теорії еволюції й атеїзму в наших умах, ми перестали розглядати народження дитини як боготворіння. Багато хто бачить дитину лише як природний біологічний наслідок статевого життя, повністю відкидаючи той факт, що Бог, створивши людину за Своїм образом та подобою і давши їй повеління розмножуватися, з тих пір Сам повторюється в кожній новій людині, залишаючи в ній Своє відображення. Як тільки ми забуваємо про це, то починаємо бачити людей лише як біологічний матеріал. І ставимося до народження нової дитини як городник, що посіяв моркву. Ось він повернувся через певний час, щоб прорвати цю моркву там, де густо росте. Він сам вирішує, яку вирвати, а яку залишити. Бо ж чим більше буде простору морквині, тим крупнішою вона виросте. А дріб'язок безнадійний краще одразу ж повисмикувати, щоб не займав місця. Ця сатанинська філософія «відбору» стверджує, що право на життя треба заслужити.

Коли ми дивимося на своє життя, то його цінність не викликає у нас жодного сумніву. Ми унікальні у своєму роді, корисні. Як хтось міг бути проти нашого народження? Яке він має право? Коли ж ми думаємо про ще не народжених дітей, а особливо чужих, ми з легкістю допускаємо, що хтось може бути зайвим. Ми, люди, присвоюємо собі право вирішувати, хто має моральне право розмножуватися, а хто ні. Біблія оповідає нам, що коли євреї були в єгипетському рабстві та їх чисельність швидко зростала, це стурбувало єгипетського фараона. Він побоявся бунту з їхнього боку, тому повелів мучити євреїв непосильною працею, а також вбивати кожного єврейського хлопчика, щоб таким чином винищити весь цей народ. Гітлер зі своєю ідеологією арійської раси зайшов ще далі, винищуючи всі інші народності й намагаючись штучно створити умови для розмноження арійців. Чим далі людина у своїй мудрості відходить від Бога, тим сильніші в ній прояви гордості та мізантропії в питанні дітонародження.

Зневага та цинічність — ось ставлення сучасного суспільства до багатодітних сімей. Усьому виною стереотипи, які ми часто приймаємо, не аналізуючи. Ні для кого не секрет, що, на думку громадськості, в наш час бездумно розмножуються тільки неблагополучні сім'ї (алкоголіки, наркомани), а також цигани й «релігійні фанатики», тобто люди, які щиро вірять у Бога. Ми легко й бездумно приймаємо готові стереотипи, якими фарширують нашу голову засоби масової інформації. Наприклад, по телебаченню нам досить часто розповідають про недбайливих мамусь і татусів, які, народивши дітвори, потім не можуть впоратися зі своїми обов'язками. То вони роблять своїх дітей жертвами своїх залежностей, влаштовуючи перед ними п'яні оргії, то, виявляючи халатність, надовго лишають дітей без нагляду, то б'ють, а то й продають власних дітей від безвиході. Про хороші ж багатодітні сім'ї практично нічого й не говориться, наче їх взагалі не існує. Одним словом, суспільству промивають мізки, щоб налаштувати нас проти багатодітної сім'ї, вимальовуючи в нашій голові образи нещасних убогих, голодних, голих малюків. Хто ж після цього насмілиться зробити виклик суспільству й показати гідний приклад здорової, красивої і радісної багатодітної сім'ї?

Екрани телевізорів та глянцеві обкладинки нам пропонують образ красивої вільної жінки. У неї ідеальна фігура й дорогий одяг, у неї купа шанувальників, але вона не залежить ні від кого. А мати ж трьох дітей, навпаки, — це таке обмежене депресивне звірятко, яке з дому виходить тільки на дитячий майданчик чи на базар; не знає нічого, окрім пелюшок; завжди не досипає і постійно перебирає у вазі; а ще вічно залежить від чоловіка, який дає гроші на кашу для дітей.

Маленькі дівчатка, які з раннього віку вбирають у себе ці стереотипи, вступають у доросле життя з чіткою установкою не обтяжувати себе узами шлюбу й не мати дітей якомога довше.

Багато хто з нас нині відповідає на питання про дітонародження як на питання про особистий комфорт. Тобто це повинно бути не клопітно, в межах наших фінансових можливостей, має підкреслювати наш статус, але не більше того. Це чимсь нагадує купівлю дорогої побутової техніки чи, скажімо, автомобіля. Перед тим, як купувати машину, кожен з нас тридцять разів подумає, яку купити: загляне у свій гаманець, подумки прикине, у скільки може обійтися ремонт і утримання, оцінить свої можливості.

У цьому є доля здорового глузду, бо діти й справді вимагають вкладення грошей. Одяг, їжа, а особливо освіта коштують нині недешево. Але нам потрібно відповісти на одне важливе запитання: діти — це капіталовкладення чи вкладення чогось іншого? Чи робить вас щасливим ваша освіта? Чи ваш одяг? Чи ваша їжа? Як дорослі люди ми вже розуміємо, що не це в житті головне, то чому ж із усіх сил хочемо виховати свою власну єдину дитину в цій хибній ідеології?

Багато батьків настільки сильно хочуть дати дітям все найкраще, що вирішують, що краще мати одну дитину й дати їй все, ніж народити багатьох і змусити їх тим самим почуватися незабезпеченими та неповноцінними. Страх виявитися нездатними дати щось своїй дитині дуже сильний і він пригнічує в багатьох людях бажання мати багато дітей. Але тут треба бути дуже обережними. Бо прагнучи за всяку ціну дати своєму чаду все найкраще і на першу вимогу, ми можемо зробити ведмежу послугу його характеру. Людина, яка ніколи не чує на свою адресу слова «ні» і не знає жодної потреби, не здатна смирятися і боротися. Такій людині буде складно в незатишному ворожому світі. Тому це чудово, якщо дитина росте в сім'ї з братами й сестрами, вчиться ділитися, задовольнятися малим і отримувати задоволення від простих речей.

Фінансовий фактор для багатьох батьків стає вирішальним у питанні народження ще одної дитини. Як мама, можу з власного досвіду сказати, що не все те красиве й дороге, що лежить на полицях у дитячих магазинах, насправді потрібне. Виробники хочуть нас переконати, що без цих речей дитинство наших дітей буде не таким щасливим. І ми мимоволі починаємо вірити, що наша любов до малюка оцінюється кількістю витрачених на нього грошей. І, не маючи можливості все це дати дитині, ми іноді почуваємося нікудишніми батьками. Але ми не повинні вестися на цей обман! Ми не будемо гіршими батьками тільки тому, що не зможемо купити своїй дитині дорогу й «наворочену» пустушку!

Дитина зовсім по-іншому бачить та відчуває нашу любов. Їй спочатку все одно, у що вона одягнена і скільки все це коштує, але вона вбирає кожне наше слово, яке допомагає їй зрозуміти, хто ж вона така в цьому світі й чого вона вартує. То що ж тоді найважливіше, що ми можемо дати своїй дитині?

Любов — це найперше і найважливіше, що дитина має отримати в сім'ї. Любов безумовну, тобто незаслужену, а просту, надійну, постійну і немінливу. Дитина повинна знати, що для своїх батьків вона найкраща й найдорогоцінніша, що ви будете любити її незалежно від того, що вона зробила, а чого не зробила. Тут, звичайно, не має бути ніякого лицемірства: якщо ваша дитина, відверто кажучи, остання за успішністю в класі, то не варто казати їй, що вона найрозумніша, інакше, коли вона виросте, то всі довкола будуть нерозумними в її очах. Знайдіть щось інше, за що ви можете хвалити свою дитину і пишатися нею: хтось допомагає по господарству, хтось має успіхи у спорті, хтось чуйний і завжди приходить на допомогу, хтось відповідальний, хтось ласкавий, хтось допитливий, а хтось просто смішний і піднімає усім настрій. Але навіть якщо ваша дитина сама посередність, вона повинна бути впевнена, що вона — ваша дорогоцінність.
Друге, що ви повинні обов'язково зробити для своєї дитини — це виховати страх перед Богом. Слово Боже свідчить, що саме це — початок мудрості. Бог довіряє вам Своє творіння, щоб ви допомогли йому познайомитися з Творцем. Від вас ваша дитина повинна дізнатися, що Бог вищий від усього сущого і Він — джерело радості та достатку. У Ньому втіха та захист. Він — любов. У Ньому — спасіння та вічне життя. У Ньому — все, чого будь-коли потребувала людина.

Якщо ви зможете виховати свою дитину впевненою у своїй цінності, у вашій любові та любові Бога, то ніщо й ніколи не виб'є ґрунту з-під її ніг. Така людина ніколи не буде комплексувати й почуватися невдахою, якщо в неї не ультрамодні кросівки, якщо вона не зустрічається з найкрасивішою дівчиною чи що дотепер не стала директором фірми. Не одна «єдина дитина в сім'ї» скотилася на саме дно тільки тому, що батьки дали їй надто багато непотрібного і не дали найголовнішого — Бога!

На перший погляд, дійсно, часи тепер не найкращі для того, щоб народжувати багато дітей. Ціни неймовірно зростають, зарплати ліниво топчуться на місці, екологія погіршується, ядерні вибухи, скрізь корупція, по телебаченню цілий день одна розпуста, на обочинах валяються використані шприци, а маніяк дотепер на свободі. Зло згущається, і зовсім не хочеться, щоб це торкнулося наших дітей. Але ж раніше також були жорстокі війни, були кризи, були репресії, був голод, і, найімовірніше, далі буде ще гірше, тому що так написано в Біблії. Але це не значить, що Бог змінився, відмовився від Свого авторського права на кожну маленьку людинку, це не значить, що Його рука скоротилася, щоб захищати й благословляти. Бог не кожного закликає до багатодітності, але кожному, хто хоче цього, дасть сили.

Скільки мати — це особиста справа кожної сім'ї, яку вона повинна вирішувати разом з Богом. Ніхто інший не має права дорікати їй за прийняте рішення. Ми повинні пам'ятати, що за кожним новим немовлям стоїть Творець, воля Якого була на те, щоб ця дитина з'явилася.

То що ж таке багатодітність? Багатство і радість чи ярмо? Одна моя знайома багатодітна мама встигла наслухатися різних питань з приводу своєї багатодітності. «Найтиповіше питання, яке ставлять, — каже вона, — «Це всі ваші?» Та ще більш дивно прозвучало для мене одного разу запитання лікаря: «Всі від одного чоловіка?» Він був вкрай здивований, почувши мою ствердну відповідь. Другим за популярністю, напевно, буде: «Як ви з ними справляєтеся? Тяжко, напевно…» Це жіноче запитання. Хто-хто, а жінки то точно знають, що це ой як нелегко! Зрідка можуть поцікавитися: «Ви, напевно, віруюча?» Думають, що раз народжує, значить, не може зробити аборт, оскільки «віра не дозволяє». І, звичайно ж, жаліють: «Не повезло… Бідненька!» Але я так не вважаю, бо я не «бідненька». Я найбагатша».

Раз Бог дає дитя, значить, Він вирішив, що так буде краще. У Нього не буває помилок. Ми дуже слабо розуміємо Боже серце, тому що вимірюємо його своїм власним. Наші людські серця надто вузькі, вбогі, щоб усвідомити рівень Божої любові. Бог любить дітей більше, ніж ми собі уявляємо. Він кожного творить з любов'ю і без тіні невдоволення. І задовго до їхнього народження Він за кожного вніс дорогоцінну плату на хресті. Людинка ще не народилася, а Бог уже передбачив наперед кожну її помилку, яку вона звершить у майбутньому, кожен біль, який вона завдасть своїм ближнім і Йому, своєму Творцю. Але Бог все одно дає життя майбутнім героям і праведникам, майбутнім розпусникам, крадіям, маніякам та атеїстам, тому що безмежно любить кожного і готовий прийняти кожного, навіть після того, як від них відвернеться весь світ.

Ми захоплюємося героями нашого часу. Хтось поставив олімпійський рекорд. Хтось зміг вивести свою країну з кризи чи покласти кінець війні. Хтось досягнув невиданих висот в науці та винайшов якийсь прилад, якусь технологію — і весь світ тепер вдячний йому за те, що він полегшив нам життя. Усіх цих героїв народила мама. А хто їй вдячний? Можливо, цей герой був п'ятою дитиною в сім'ї, і став героєм саме тому, що його мама не зробила аборт, не пошкодувавши себе, а навпаки відмовила собі у всьому, щоб дати це все ще одній дитині. Хто оцінить цей вчинок? Майбутні великі герої приходять на землю беззахисними малюками. І якщо весь світ з самого початку проти них, то як мати чи батько можуть не заступитися за своє дитя чи відмовитися прийняти його? Дорогі майбутні тати і мами, погляньте, яку дорогоцінність Бог довіряє вам, щоб зробити вас воістину багатими. Не тимчасовими тлінними грошима, а вічними рідними душами, вкладена в яких любов ніколи не знеціниться.

Анна ЯРМОЩУК

"Благовісник", 3,2013