Благовісник

Віра та життя

Страх: битва за розум

Чому люди не люблять порядку Божого у своєму житті? Чому вони докладають усіх зусиль, аби втримати те, що потрібно відпустити? Чому вони хочуть будь-якою ціною контролювати, не бажаючи відмовитися від цього? Тому що бояться. Страх — підступна сила. Він призводить до того, що розсудливість і мудрість залишають нас. Він не дає нам спокою і контролює нас, підштовхуючи до прірви зневіри. Щоб подолати страх, ми повинні знати його природу. Страх — це не розумовий стан або погане ставлення. Це — дух. «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2Тим.1:7). Страх — це дух. Він не від Бога. Він посланий ворогом, щоб мучити наші душі й оскверняти наш людський дух. Страх приходить, щоб вкрасти в нас силу, любов і здоровий глузд. Оскільки страх — це духовна сила, з ним необхідно вести духовну війну.

Боротьба за силу

Страх поневолює нас саме настільки, наскільки ми дозволяємо йому обманювати нас. Страх краде нашу силу, змушуючи нас хитрощами повірити в його брехню. Уявні страхи можуть стати реальними, якщо ми віримо в них. Навіть найбільш необґрунтовані страхи можуть змінити напрям нашого життя і таким чином відвести нас від нашого призначення. Народ Ізраїльський вийшов з Єгипту, щоб отримати в спадщину край обітований, але через страх, який їх подолав, вони забули про обітниці Божі. Вони повірили брехні та піддалися страху. Чинячи так, вони віддали перевагу брехні диявола, а не правді Божій. Бог сказав: «І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом...» (2М.3:8). Страх сказав: «Ми не зможемо ввійти до того народу, бо він сильніший за нас... І там ми бачили велетнів... і були ми в своїх очах немов та сарана...» (4М.13:31,33). Коли вони прийняли брехню, що лякала їх, і відвернулися від істини Божої, то втратили силу, щоб завоювати землю обітовану, яку Бог уже дав їм. Замість того, щоб успадкувати Божі обітниці, вони успадковували свої страхи. «Скажи їм: Живий Я! Мова Господня: Поправді кажу, як ви говорили до ушей Моїх, так Я зроблю вам. У цій пустині попадають ваші трупи, та всі перелічені ваші всім вашим числом від віку двадцяти літ і вище, що нарікали на Мене» (4М.14:28-29). Бог ніколи не хотів, щоб ціле покоління ізраїльтян померло під час блукань по пустелі. Його план полягав у тому, щоб врятувати Ізраїльський народ від єгиптян і привести їх у добрий край. Страх так сильно спотворив і перекрутив духовне розуміння ізраїльтян про те, хто такий Бог, що вони прийняли брехню про те, що Бог обдурив їх і згодом підкорилися їй. Нібито Бог вивів їх з єгипетського рабства тільки для того, щоб передати до рук язичницьких племен Ханаана на розтерзання. Чи не правда, їхні міркування здаються смішними й неймовірними? Але як часто ми самі несвідомо потрапляємо під контроль таких же самих необґрунтованих страхів і переживань? Страх змушує нас зіщулюватися й піддаватися знову сумнівам і невір'ю. Страх намагається зруйнувати нашу віру. Страх хоче, щоб ми вірили в нього, а не в обітниці Божі. Бог хоче, щоб ми використовували нашу віру для переміни в образ Його Сина. А ворог хоче використати її проти нас, щоб ми змінювалися в зовсім інший образ. Не віддавайте силу віри ворогам Божим.

Боротьба за любов

Страх полює на вашу любов, тому що ворог добре знає, що любов захищає віруючого від страху. «Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Страху немає в любові...» (1Ів.4:16,18). Немає більшого захисту для вас, ніж жити в любові Божій. Саме в любові ви можете сховатися від ворога і стати недоступними для нього. Любов Божа відкидає і проганяє всякий страх геть. Це місце з Писання ще раз підтверджує, що страх — це духовна сила, з якою слід боротися духовно. Сама природа любові протистоїть природі страху. Природа любові описана в наступних віршах: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» (1Кор.13:4-7). Ми можемо перечитати наведений список ознак любові й записати відповідні їм ознаки страху. Страх нетерплячий, недоброзичливий, ревнивий, хвалькуватий, гордий, неввічливий, егоїстичний і злий. Страх завжди запам'ятовує все погане. Він радіє, коли все те погане, що він передбачав, збувається. Страх ніколи не захищає, не довіряє і не сподівається. Любов і страх — обидва рухаються вірою в невидиме. Любов спонукає нас сумніватися в тому, що ми бачимо, і вірити в те, чого ми не можемо бачити. Страх квапить нас вірити у видиме і сумніватися в невидимому. Страх витісняє любов, а любов відкидає страх. Страх — духовна сила, повністю протилежна любові Божій і Його захисту в нашому житті. Ісус вже переміг найбільший страх, з яким стикається кожен з нас, — страх смерті, — перемігши цим самим і всі інші дрібні страхи з їхнім пануванням. «А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі» (Євр.2:14-15). Страх буде тримати вас у рабстві, якщо ви йому це дозволите. Ісус переміг той страх, який опанував Адамом. Страх смерті правив з тих пір, як Адам вчинив гріх в Едемському саду.

Страх в саду

Бог по-особливому попередив Адама, давши заповідь: «Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (1М.2:17). Адам пізнавав Бога через любов і спілкування з Ним. Диявол не хотів, щоб Адам і Єва були вільними й жили вічно згідно з законом свободи, тому він перекрутив зміст Божого попередження, яке захищало. «І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (1М.3:4-5). Підтекст його слів був таким: «Навіщо тобі вірити в Бога і коритися йому? Він зовсім не має наміру захищати твої інтереси. Будь сам собі паном!» Адам і Єва повірили цьому обману. Вони з'їли плід в надії отримати мудрість, необхідну для того, щоб самим собі стати панами. Звернімо увагу на першу відповідь Адама Богу після того, як він з'їв плід. «А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався» (1М.3:10). Страх спотворив Бога в розумінні Адама. Він став боятися Того, Хто створив його й вдихнув у нього життя. Адам боявся свого Творця, тому що порушив заповідь Божу. Страх осуду завжди буде перебувати між вами й Богом. Адам хотів бути подібним до Бога без Бога. Другий Адам, Ісус, був Богом і став людиною. Він — наш приклад. «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі... упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Фил.2:5-6,8). Ісус жив під впливом і керівництвом Бога — Свого Отця. Він відмовився діяти незалежно від Бога. Він перебував у повній покорі Богові (Ів.4:34). Через покору Ісус переміг закон гріха та смерті з пануванням страху. Страх не може запалити війну в серці, яке підпорядковане Богові та живе Його любов'ю. А тепер дослідімо, чому страх атакує ваш розум.

Здоровий розум

Оскільки страх — духовна сила без форми, йому потрібно вселятися в туди, де він отримає своє вираження. Він любить мешкати у твердинях нашого розуму. Страх веде битву в нашому розумі. Одна із стратегій ведення бою Сатани — замучити нас питаннями. Сатана поставив Єві питання, чи справді Бог мав на увазі саме те, що казав. Він намагався підірвати авторитет Бога, і представивши Його брехуном. Страх діє точнісінько так само. Він завжди піддає сумніву, спотворює і применшує те, що каже Бог. Чому ви думаєте, що Бог виконає те, що обіцяв? Можливо, ви неправильно Його зрозуміли? Чи насправді Бог мав на увазі саме це? Ця обітниця не стосується вас. Страх хоче, щоб ви засумнівалися в істинності Слова Божого. Бог звеличив над усе «Своє Ймення та слово Своє» (рос.: «ибо Ты возвеличил слово Твое превыше всякого имени Твоего» (Пс.137:2), і якщо ми сумніваємося в Його Слові, значить ми сумніваємося і в тому, хто Він такий. Страх хоче, щоб ми сумнівалися в Божій доброті, у Його милості, вірності, святості, владі, славі та всьому тому, що робить Його Богом. А ми не довіряємо і не віримо тим, у кому ми сумніваємося. Спотворюючи характер Бога і перекручуючи Його слова, страх бентежить нас, щоб ми мучилися. Коли таке збентеження опановує нашим розумом, ми втрачаємо здоровий глузд. Коли ми в сум'ятті — ми непостійні. Втрачаючи тверезість і цілісність розуму, ми втрачаємо керівництво Боже. Тоді невпевненість оволодіває нами. Страх насміхається над нами: «Що ж буде, якщо ти не виходитимеш із ситуації сам? Хто, якщо не ти, подбає про це?» Страх мучить нас (див. 1Ів.4:18) питаннями: «Що ж станеться зі мною?» Такі сумніви відволікають вашу увагу від Бога, і ви зосереджуєтеся на самих собі. Страх переконує нас, щоб ми дбали про своє благополуччя. Він хоче, щоб ми охороняли самих себе. Самозбереження вимагає, щоб ми були зосереджені на собі, догоджали самим собі, стали егоїстичними, свавільними й самокерованими. Це прямо суперечить волі Божій щодо нашого життя і таким чином позбавляє нас захисту Божого.

Боріться

Тепер, коли ми побачили, як страх атакує нашу силу, любов і здоровий глузд, звернімо увагу на те, як нам руйнувати твердині страху. Якщо страх, а не віра, формує спосіб нашого мислення, яке обробляє всю інформацію, то й усі думки уподібнюються страху й невірству. Наші думки спотворюються, порушуючи здорове міркування. Стає зрозумілим, чому, коли ми щось кажемо людині, яка знемагає від страху, вона чує зовсім інше. Вона чує слова правильно, але хибно розуміє їхнє значення. «Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові...» (2Кор.10:4-5). Бог хоче зруйнувати ці твердині. Ворог хоче утвердити своє замість Божого. Бог хоче, щоб ми полонили «на послух Христові» всякий непокірний помисел у нашому розумі, який повстає проти пізнання Бога (2Кор.10:5). Це означає, що ми повинні полонити кожне слово страху й невірства і підпорядковувати його істині Слова Божого. Ісус — Слово, що стало тілом (див. Ів.1:1-3,14). Тому, коли ми підкоряємо наші думки Слову, ми підкоряємо їх Христу. Наші думки не мають слухатися закону. У Біблії йдеться про те, що вони мають бути слухняні Христу. Ми померли для закону гріха й смерті, коли розіп'яли себе разом із Христом. У той момент ми отримали Духа усиновлення. Не ми тепер кон­т­ролюємо себе, але Христос став нашим царем. Тому ми підкоряємося Йому. Будучи під законом, ми були створені за образом нашого природного батька Адама. Але в новому і живому законі життя, що в Христі Ісусі, нам даровано називатися дітьми нашого Бога-Отця. «Бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!» (Рим.8:15).

Оновлюйтеся розумом

Оскільки ми перебуваємо під постійними атаками ворога, нам потрібно завзято захищати наш розум. Нам потрібно особливо уважно оберігати його. Ми можемо робити це, оновлюючи свій розум за допомогою Слова Божого. «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим.12:2). Страх завжди робить усе можливе, щоб ми засумнівалися у волі Божій щодо нас, але ми можемо пізнати волю Божу через переміну нашого розуму. Якщо ми здатні пізнати Його добру, приємну й досконалу волю, то нам не страшно підкорятися їй. Бог бажає для нас, щоб наш розум був під конт­ролем Його Духа, а не духа страху. Страх утримує нас у постійній тривозі й збентеженні, він не хоче, щоб ми мали мир. «Думку, оперту на Тебе, збережеш Ти у повнім спокої, бо на Тебе надію вона покладає» (Іс.26:3). Оновлення розуму — це більше, ніж просто знання Святого Письма. Це відбувається, коли ми віримо, що Він — добрий і вірний Бог, навіть тоді, коли не розуміємо, як же Його Слово буде виконуватися в нашому житті. Ми єднаємо Його Слово з вірою (розчиняємо), коли віримо в те, чого не бачимо або не розуміємо. Це єдиний спосіб, щоб Слово Боже стало діяльним і живим у нас. «Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів» (Євр.4:2). Знання Слова не мало ніякої цінності для народу Ізраїльського, який блукав у пустелі, хоч день і ніч його супроводжувала Божа присутність — хмара вдень і стовп вогню вночі. Це попередження нам: те ж саме може трапитися і з нами, якщо не будемо уважні. Ісус сказав, що нам потрібно робити, щоб успадкувати Божі обітниці вічного життя: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Мт.22:37).

Ліза БІВЕР
"Благовісник", 2013, 1