Благовісник

Віра та життя

Вибери собі долю

Поняття долі в українців дуже широке. Це не тільки визначена провидінням життєва дорога індивідуума, історичний шлях нації та держави, але й будь-яка подія в житті людини, якої вона не змогла уникнути. Долею українці називають відносно щасливе життя на противагу недолі – бідам та різним життєвим труднощам. Доля – це і життєві обставини, і результат зусиль життєдіяльності, і супутник життя, і моральний обов’язок щодо дітей та батьків, і ще багато іншого, що людина вважає своєю повинністю. Українці люблять долю уособлювати – і вона стає божеством-долею, як у віруваннях наших предків-слов’ян чи інших язичницьких народів. Поети також часто звертаються до образу долі, яка, персоніфікована ними, може постати перед читачем не тільки богинею, але й рабинею, яку купуєш на вибір. Зокрема, у Тараса Шевченка доля – це його життєва наставниця, подруга, якою не раз був обманутий, однак їй довіряє і звертається до неї дуже лагідно: «Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий!»

У Ліни Костенко долю можна придбати на базарі, але, придбавши її, мусиш змиритися з нею такою, яка вона є.

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.


Метафорика цього вірша не затьмарює його ідеї – долю собі вибирають, а оскільки долю вибираємо ми самі – то не маємо права на неї скаржитися. Звичайно, ця теза викликає багато питань: хіба ми вибираємо батьків, націю, місце народження? Хіба ми вибирали конкретно тих дітей, які в нас народилися? Хіба ми вибираємо хвороби та день смерті? І десь глибоко в серці згоджуємося, що в людському житті є щось таке, на що не можемо вплинути, що відбувається поза нашою волею, нашим бажанням та вибором – щось фатальне. Але є багато чого, що, як нам здається, ми безпосередньо вибирали, наприклад, професію, подружжя, місце роботи й проживання, хоча і тут можна знайти обставини, які штовхали нас до певного вибору. Зрештою, має якимось чином узгоджуватися фатальне в нашому житті з нашим вибором. Бо ж ми все-таки не маріонетки, ми люди. Ми створені за подобою Божою, а це означає, що ми не керуємося в житті інстинктами, як безмовні тварини, а маємо свободу вибору, як і Бог. Тобто доля як фатум стоїть в опозиції до свободи вибору, якою наділена людина як божественне творіння. Однак вибір, який Бог запропонував людині – це не хаос можливостей, у яких людина може заплутатися і зрештою прийти до фаталізму, цей вибір стосується Самого Бога і лежить між двома площинами – волею Божою і волею диявольською. Цю тезу чудово ілюструє біблійна оповідь про Адама та Єву. Їм в Едемському саду було надано право вибору – їсти з дерева знання добра й зла чи не їсти. Божа воля була – не їсти з цього дерева, бажання диявола – щоб їли. Божа воля – на благо, диявольська – на зло. Ми знаємо, що вибрали Адам з Євою – непослух Богові. Це мало свої наслідки. Їхній вибір став фатальним для всього людства – його було вигнано з раю і визначено йому певні покарання, зокрема тяжку працю й смерть. І що, на цьому закінчилася свобода вибору? Ні, людина й далі вибирає, але в інших реаліях. Каїн вибирав: убивати свого брата чи не вбивати, Авраам – покидати Ур халдейський чи не покидати, Ісав – продавати первородство за сочевичну юшку чи не продавати, Яків – обманювати вого брата з батьком чи не обманювати. Рішення великі та маленькі, доленосні та незначні супроводжують кожну людину протягом усього життя, але всі вони принципово стосуються Бога та Його волі. Сини Ілієві та Самуїлові злегковажили Божою волею щодо священицького служіння, Саул спокусився на багатство амаликитян супереч наказу Божому, Ахан поласився на єрихонські скарби, зневаживши Божу волю, а наслідком цього стала безславна смерть. Вони самі вибрали свою долю. Так само блудниця Рахав і Рут вибрали собі долю, покинувши свої народи з їхніми божками ради Бога ізраїлевого. Але результатом їхнього вибору стало життя, Боже благословення і добра слава навіки. Мойсей прямо говорить до ізраїльського народу: «Ось, сьогодні я даю перед вами благословення й прокляття: благословення, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні, і прокляття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збочите з дороги, яку я наказую вам сьогодні, щоб ходити за іншими богами, яких ви не знали» (5М.11:26-28). З подібною пропозицією звертався до ізраїльтян Ісус Навин: «А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та дім мій будемо служити Господеві» (Єг.24:15). І це вкотре підтверджує, що Бог рахується з людиною і дає їй можливість вибрати між добром і злом. Так завжди – і в Старому Заповіті, й у Новому. Адже Бог не змінюється. Покликав Господь Ісус до Себе апостолів — і вони пішли за Ним. Але на цьому не закінчився їхній вибір. Вони мали безліч можливостей покинути свого вчителя, коли їх переслідували фарисеї, коли вони не розуміли, що Він говорить. Сам Ісус одного разу сказав їм: «Чи не хочете й ви відійти?», даючи зрозуміти, що вони вільні вирішити – йти за Ним чи не йти. Так само Юда, вибравши шлях благословення, був поставлений на ньому перед вибором – зраджувати свого Наставника за тридцять срібняків чи ні. А щодо того, що Господь каже про нього як про «призначеного на загибель» (Ів.17:12), то це тільки наслідок Божого всезнання. Бог знає, хто що вибере, але не змушує вибирати. Хіба Господь не знав, що вибере багатий юнак, який начебто шукав спасіння і любив слухати Його? Знав. Але все-таки Він запропонував йому продати маєтки свої, роздати вбогим і йти за Ним (див. Мт.19:21). Юнак вибрав багатство – і пішов від Ісуса засмученим. Так само запрошені на вечерю в притчі Христовій. Вони були друзями господаря, тому й були покликаними. Але, поставлені перед вибором – прийти на гостину чи робити своє, усе-таки знехтували запрошенням. Ця притча певною мірою відбиває ставлення Бога як до тих, хто називає себе християнами – друзями Божими, навіть дітьми, так і до всього людства, – Він пропонує кожному вибрати долю від Нього: насолоджуватися Його вечерею у Його ж присутності. А для цього треба відмовитися від своїх планів, власних дрібних інтересів. Думаю, що якби вони прийшли на вечерю свого багатого друга, то них ще чекали б приємні сюрпризи – місце за столом біля Господаря, щира розмова, слово похвали, подарунки, пропозиції вигідної співпраці при певних умовах і ще багато чого, що може отримати той, хто любить свого друга і догоджає йому. А в цьому разі ми маємо на увазі самого Бога.

Узагальнивши життєві історії героїв Біблії, приходжу до висновку, що є тільки дві долі – доля бути з Богом, яка розпочавшись на землі, продовжується в Царстві Божому, і доля бути без Бога, яка має своє продовження в пеклі. А все інше, що трапляється в житті після цього кардинального вибору – тільки нюанси, які знову ж таки залежать від маленьких конкретних рішень. Саме ці маленькі щоденні рішення надають кожній долі оригінальності. Тому настільки й несхоже життя членів навіть окремо взятої сім’ї, не кажучи вже про родину, про церкву, що кожен з них приймає свої рішення, які або узгоджуються із заповідями Божими, або ні. Написано, що християнин не може під свою життєву будову «покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос». Але кожен на цій основі будує по різному: «з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи». Тобто багато в житті християнина залежить від його посвяти Господу: чим більша посвята – тим дорожчий матеріал, тим більш дозрілий плід Духа Святого, тим явніші Божі благословення. Тому й такі різні життєві долі.

У Новому Заповіті ми знайдемо багато місць, де йдеться про залежність життя християнина від того, як він виконує заповіді Божі. Зокрема, у Першому посланні до коринтян апостол Павло, наставляючи християн щодо вечері Господньої, сказав: «…Хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої!.. Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули» (1Кор.11:27-30). Як бачимо, здоров’я віруючих і їхній духовний стан перебувають у прямій залежності від правильного виконання Господніх заповідей. Саме воно вносить відповідні корективи в нашу долю, яка мала б бути, за задумом Божим, прекрасною.

Тому той, хто вибрав, здавалося б, благословенну долю, яку пропонує Бог, а дозволяє собі гордощі, у гонитві за прибутками обманює, може вкрасти, забуває свої обов’язки перед сім’єю чи церквою, вживає алкоголь, об’їдається та чинить інші діла плоті, – хай не дивується, що його доля далека від вимріяного ідеалу, що в ній багато страждань. Господь просто змушений внести свої корективи, бо «хто тілом постраждав, той перестав грішити» (1Петр.4:1). Але якщо і це не допомагає, і ми у хворобах, у різних бідах не каємося й далі догоджаємо пожадливостям плоті, то є велика ймовірність почути від Господа у найбільш вирішальний момент підтвердження нашого справжнього вибору: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт.7:23).

Тому виберімо собі долю – бути з Господом, любити Господа, служити Господові, виконувати заповіді Господні. Якщо вона нам здається не такою приємною, як нам думалося, то пронесімо її земним шляхом як хрест від Господа. Вона обов’язково відкриється нам Царством Божим.

Василь МАРТИНЮК
"Благовісник", 3,2012