Віра та життя

Батькова гордість

Є на Волині в Камінь-Каширському районі село Гута-Камінська. Село як село, і люди як люди. І живе в цьому селі родина Зіновія та Марії Скоців. Нічим особливим не вирізняється: як батьки, так і діти заклопотані звичайними сільськими турботами — таких тисячі на поліській землі. Правда, сім’я багатодітна — 10 дітей, але для Волині це не дивина, є ще більш багатодітні.

Але все-таки ця родина привернула нашу увагу. Ні, якоїсь сенсації не очікуйте. Ми звернули увагу на той факт, що всі десятеро синів (саме синів, дочок подружжя дочекалося, коли сини-дуби почали приводити в родину невісток) — щирі християни, хороші чоловіки та батьки, і п’ятеро з них служителі церкви. Зіновій Степанович та Марія Андріївна прийшли до Бога і в церкву на початку 70-х років минулого століття. З того часу вони ревно служать Господу й цьому навчили дітей. Погодьтеся: є причини того, що всі десять синів стали свідомими християнами та просто хорошими людьми.

Тому ми звернулися до дітей із запитанням: «Які риси характеру батька особливо запам’яталися вам і найбільше вплинули на вас?»

Степан:
— Мені найбільше запам’яталися такі його риси характеру, як працьовитість та чуйність. Наш батько завжди в русі, навіть роки не можуть сповільнити цей темп життя. Його ентузіазм, енергія, любов до природи є прикладом для нас, дітей. Наш татусь ніколи не проходив мимо людських потреб, першим йшов на допомогу. Я горджуся своїм татом!

Ігор:
— Батько ніколи не пропускав богослужіння без поважної причини. Бувало, сонце ввечері ще високо, а ми залишаємо працю на полі, щоб вчасно приїхати додому й зібратися на служіння. Тато був для мене прикладом у молитві. Починаючи роботу, він завжди в короткій молитві просив у Бога благословення на цю роботу. Повернувшись із лісу, поля, тато завжди заохочував нас дякувати Господу за те, що нічого поганого не сталося в дорозі чи під час роботи.

Роман:
— Найбільше запали в душу його любов, доброта, чесність. Усі ці риси проявлялися в його житті стосовно нас і всіх оточуючих. Особливо мене надихала його сміливість у роки переслідувань. Він безстрашно публічно говорив про свою віру в Бога. Особливо запам’яталася школа, у якій ми навчалися, де на нас чинили відповідний тиск. Для батька це була битва за наші душі — і він переміг. Його щоденне життя у Божому страху стало прикладом для мене на все життя.

Анатолій:
— Великий вплив на мене зробили батькова мужність та твердість, турбота про сім’ю, що проявлялася в наполегливій праці. Він завжди дуже рано вставав і навчав нас старанно працювати. Я не бачив у ньому страху, коли в хату приходили представники влади з погрозами оштрафувати чи навіть ув’язнити за віру.

Що ж, відповіді не мають у собі чогось сенсаційного, діти не відкривають якихось особливих секретів. Проста поведінка простого християнина — але який результат! Напевне, саме таким повинен бути справжній батько.