Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Вiра i фанатизм. Де межа?

Часто на адресу глибоко віруючої людини (причому незалежно від конфесійної приналежності) лунають звинувачення у фанатизмі. І варто згодитися, що переважно такі закиди є небезпідставними. Історія свідчить, що у всі часи жива біблійна віра і фанатизм йшли поруч. Це явище давало про себе знати ще у часи Старого Завіту. Ісус Христос звинуватив деяких людей, що вони змішали фанатизм з чистими біблійними принципами, а іноді й намагалися замінити Божі заповіді своїми видумками (див. Мт. 15:3).

Особливо це явище поширилося у часи Нового Заповіту, оскільки християнство набуло більшого розмаху, аніж юдаїзм. Воно розійшлося по всьому світу, і, відповідно до епох та країн, набувало свого забарвлення. До живої християнської віри домішувалися людські біблійно необґрунтовані переконання.

Що ж таке фанатизм? Це сліпе бездумне служіння певній ідеї. Варто зауважити, що фанатизм шкідливий у всіх проявах, а у сфері релігійних переконань він особливо небезпечний. Як страх перед Богом, так і ревне бажання якомога краще догодити Йому додавали людям великої наснаги у здійсненні певних «подвигів».
Гортаючи сторінки історії, можна побачити, як фанатично налаштовані люди, ревно намагаючись догодити Богові, або ж боячись потрапити під Його гнів, чинили криваві злочини, свято вірячи, що вони догоджають Богові.

З чим же пов’язано те, що фанатизм так легко приживався серед богобійних людей? Куди сягає корінь цієї проблеми?

У першу чергу фанатизм підживляється необізнаністю людей в істинному Слові Божому, яким є Біблія. Яскравим свідченням цього є епоха Середньовіччя, названа істориками Темними Часами. Більшість населення була неграмотною. У служінні використовувалася Біблія, писана латиною, тому була недоступною для загалу. Людям було легко нав’язати будь-яке переконання, оскільки вони не мали змоги звірити його зі Святим Письмом.

Другим джерелом фанатизму є уперте небажання підкорятися тільки Біблії. Люди привносять щось своє, сподіваючись цим більше догодити Богу. Це вже в 1 ст. після Р.Х. помітив апостол Павло, згадуючи людей, які захотіли поклонятися та служити ангелам, «нерозважно надимаючись своїм власним розумом», зверталися до того, чого не розуміли (див. Кол. 2:18). І це зовсім розходилося з Писанням.

Можливо, це когось здивує, але у наш освічений час релігійний фанатизм не став пережитком минулого. Він живий та продовжує неволити, а то й паралізувати свідомість людей. Сьогодні деякі віруючі люди є фанатиками, дотримуючись різних забобонів і правил, які не мають нічого спільного зі Словом Божим.
А все тому, що Біблія, Книга Правди, ними не до кінця вивчена, а то й зовсім їм незнайома. Віра в Бога ґрунтується на Божих словах, які записані у Святому Писанні, а фанатизм — на людському слові. Якщо добре знати, що каже Біблія про те чи інше, то ніхто ніколи не зможе нав’язати щось хибне, оскільки є зразок для порівняння.

Чимало людей, залишаючи гріховний спосіб життя, хочуть навернутися до Бога, до Його стандартів. Це прекрасно, адже тільки з Богом життя стає повноцінним і набуває справжнього змісту. Та іноді людині, яка увійшла в певну релігійну общину, крім Божих вимог, записаних у Святому Писанні, починають прищеплювати певні норми, правила, погляди, які не цілком відповідають Біблії. Просто хтось колись так постановив, комусь здалося щось зайвим, хтось отримав особисте відкриття, наприклад, стосовно утримання від певних речей, і вирішив поширити це на загал. Так формуються небіблійні правила, до яких Бог зовсім не зобов’язує, але діватися нікуди, оскільки вони вже десятиліттями побутують в общині.
Бувають дрібниці, з якими можна чи то миритися, чи то їх ігнорувати. Але бувають речі, які мусять насторожити тверезомислячу і обізнану з біблійним вченням людину. Бог ніколи не вимагав і не вимагає сліпого слідування за чиїмось словом. Біблія, навпаки, спрямовує нас до мудрості, розважності, здатності відрізнити біле від чорного, святе від нечистого.

Старозавітний муж Гедеон кілька разів просив у Бога ознаки, щоб переконатися у волі Божій, і Бог на нього за це жодного разу не розгнівався. Навпаки, утверджував Гедеона, щоб той упевнився, що дійсно має справу з волею Самого Бога.

Кожен, хто прагне виконувати волю Божу, має повне право переконатися в тому, чого дійсно хоче Бог. Бо коли в общині забороняють носити галстук лише тому, що «він показує вниз, тобто в пекло», то це смішно, а не грішно. А от коли забороняють, наприклад, одружуватися, звертатися за медичною допомогою, здобувати освіту, називаючи це гріхом і порушенням Божої волі, то тут потрібно насторожитися, бо такі заборони суперечать Святому Писанню і багатьох богобоязних людей заводять у пастку. Комусь за подібну науку доведеться нести відповідальність перед Богом, а комусь нести іноді непосильне ярмо.

Хто читає Біблію, той знає, що Бог ніколи не націлював людину на тупе, бездумне дотримання певних норм. У Святому Писанні є цілі книги, які спрямовують людей до мудрості, розважності, зрештою — до досконалості у ходженні з Богом. А для досконалості, згодімося, потрібна усестороння мудрість від Бога. Тут фанатичним, необґрунтованим переконанням робити нічого.

Марія БОНДАРЧУК
www.rubka.org.ua

"Благовісник", 4,2011

Українська християнська поезія