Віра та життя

Насіння, скроплене кров’ю

Сонце нещадно припікає, виснажуючи та стомлюючи усіх. Солоний піт струмками стікає з чола, застилаючи очі. Водій автобуса, за неписаними індійськими правилами, то, нікуди не спішачи, повільно сунеться по звивистій дорозі в горах, то раптом, сильно розганяючись, починає окреслювати запаморочливі віражі на неймовірно небезпечних гірських дорогах Індії.

Що там далі за наступним поворотом — отара худих корів, які пощипують підсохлу від палючого сонця траву, раптовий каменепад чи вантажівка, що мчить назустріч? Що чекає в житті кожного, хто купив квиток на цей автобус? Неймовірна удача, раптовий успіх чи розчарування, що спустошує душу? Кожен, хто якимсь чином опинився в цьому автобусі, пройде через непередбачувані зигзаги долі, назавжди запам’ятавши цей рейс.

Паритош, прикривши очі, подумки повернувся в недалеке минуле. Він був на останньому курсі біблійного коледжу, коли його батьки почали натякати, що невдовзі підберуть йому наречену з порядної християнської сім’ї. Паритош, як і будь-який інший молодий чоловік його віку, дуже довіряв батькам, повністю покладаючись на їхній вибір. І ось перші фото різних молоденьких дівчат, які йому дали переглянути, відкладено вбік і вибрана та, яка йому більше за всіх приглянулася на фотографії.
Перша зустріч у колі сім’ї не дозволила нареченому та нареченій навіть роздивитися один одного як слід. Але час від часу вони знічено приглядалися один до одного, намагаючись проникнути в поки що ще приховане від них майбутнє. У кінці зустрічі батьки вирішили, що не буде великим гріхом, якщо молоді обміняються телефонами, щоб іноді надзвонювати один одному.

Наступна зустріч нареченого і нареченої мала відбутися на їхньому весіллі. Але до шлюбу Паритош устиг не тільки звикнути до голосу своєї нареченої, але навіть полюбити її щирий сміх і приємний тембр голосу. Однак, як він не намагався, все ж не міг детально пригадати, як вона виглядає. Але на їхньому весіллі вона була красива, навіть сліпучо прекрасна у своєму сарі!

А через рік народилась крихітна Прія. Як вони любили цю маленьку, беззахисну істотку — не було на світі сім’ї щасливішої, ніж ця. І все було в них чудово, незважаючи на труднощі, з якими вони стикалися. Паритош став пастором невеликої сільської церкви. Його служіння набирало силу, і він навіть став виїжджати в сусідні населені пункти, допомагаючи в служінні іншим пасторам, з задоволенням ділячись з ними знаннями, отриманими в біблійному коледжі…

Раптом автобус різко вдарив по гальмах і розбудив Паритоша, який задрімав. Від несподіваного поштовху з його рук у прохід салону випала Біблія. Спросоння він не одразу зрозумів, що зараз станеться щось настільки жахливе, що назавжди розділить життя всіх пасажирів на «до» і «після поїздки». Якась група людей, озброєна палицями, сокирами і мотиками миттєво наводнила автобус, переповнюючи душу кожного подорожнього неприборкним жахом і безмежним відчаєм. Серце Паритоша прискорено забилося, наповнюючи душу передчуттям чогось безповоротно драматичного і злісного.

Голос ватажка бандитів розсік напружену тишу в раптово заглохлому автобусі: «Індія для індусів! Мусульмани є в автобусі?!»

Нещасний дідусь, намагаючись втиснутися в розбите крісло автобуса і хоча б на мить стати невидимим для збожеволілого від жаху натовпу, погаслим поглядом дивився вниз. Але декілька тремтячих рук зрадливо вказали на нього. Старий з невимовною тугою в очах востаннє поглянув на свою перелякану до смерті дружину, і його волоком витягли з автобуса. Страх паралізував усіх, скувавши навіть найсміливіших, не дозволивши нікому встати на захист, крім його дружини, котра безумно волала з горя. А старий уже більше ніколи не буде стояти в молитовній позі на килимку, з яким ніколи не розлучався навіть у поїздках. Він пішов назавжди. В темряву, з якої ще ніхто не повертався.

Спопеляючий погляд ватажка бандитів безжально свердлив кожного, хто сидів у автобусі, вишукуючи наступну беззахисну жертву. Щоб не пропустити жодного мусульманина, цього разу всім чоловікам наказали зняти штани, щоб перевірити, чи немає серед них обрізаних. Ця ганебна процедура допомогла виявити ще пару нещасних прихильників мусульманства. І ті також, вслід за старим, занурилися в темряву, залишаючи своїм осиротілим сім’ям у спадок гіркі сльози і непоборну ненависть до вбивць, якою просякнуть навіть ненароджені покоління.

Хтось тихо зацьковано схлипував, чекаючи чергового сплеску нестримної жорстокості індуїстських фанатиків. Хтось задерев’янів від кривавої бійні, з жахом думаючи про те, що він може стати наступною випадковою жертвою релігійного запалу бандитів. У беззвучному відчаї Паритош взивав до Ісуса, молячи про захист усіх, хто потрапив у цю залізну пастку в автобусі. Раптом чітка думка від Духа Святого, вогнем пройшовши через нього, боляче опустилася в серце: «Дорога в очах Господніх смерть святих Його». Тепер Паритош точно знав, що потворний релігійний екстаз індуїстських фанатиків не пройде мимо нього.

Подумки від почав готуватися до останніх митей життя на землі та до зустрічі з Ісусом, Якому присвятив своє недовге життя. Смертельний сум стиснув його серце і гарячі сльози застилали його очі, коли він востаннє беззвучно, але палко молився за свою дружину та малолітню доньку Прію. Молода вдова, яка заледве могла написати своє ім’я без помилки, і дівчинка, яка виросла без батька, для якої ніхто не зможе зібрати пристойного приданого, щоб видати заміж, — що може бути гірше в Індії? Але Дух Святий потішав: «Сиротам батько й вдовицям суддя, то Бог у святому мешканні Своїм! Бог самітних уводить до дому, витягує в’язнів з кайданів…»

«Індія для індусів! Християни є в автобусі?!» — знову різонуло в повітрі.

Паритош мовчки встав, тим самим захистивши решту пасажирів від непотрібних обшуків з метою знайти в когось із них Біблію. Услід за ним устав і його друг.

«Індія — для Ісуса! Індія — для Ісуса! Індія — для Ісуса!» — це останні слова, які, стікаючи кров’ю, молоді мученики за Христа залишили як спадок для наступних поколінь.

Автобус, який став траурним через напад індуїстських фанатиків, нарешті прибув у пункт призначення. Біблія Паритоша самотньо лежала на порожньому кріслі, мовби волаючи про те, яка трагедія сталася всього кілька годин тому. Проповідь загиблих лунала в серці кожного, хто став мимовільним свідком драматичних подій: «Індія — для Ісуса! Індія — для Ісуса!»

Ніби ненароком, якийсь підліток, прикривши Біблію Паритоша широким індійським шарфом, непомітно поклав її до себе в сумку. Насіння віри було посіяне в серці цього індійського хлопчака і скроплене кров’ю молодих мучеників. Смерть цих двох християн була не марна — Індія не завжди буде кладовищем для місіонерів. Час пробудження настане, насіння, полите кров’ю мучеників, проросте, й Індія обов’язково буде надбана для Ісуса.

Стен і Лана, Індія

Від редакції. Зараз донька вбитого пастора Прія знаходиться у дитячому будинку, який місіонери Стен і Лана організували спеціально для дітей-сиріт, чиї батьки загинули під час гонінь на християн у штаті Оріса. Вони просять молитися за цей проект і допомогти фінансово. Більш детальна інформація на сайті www.jesusunltd.com

"Благовісник", 3,2011