|
|
Віра та життя
Вернiться, дiти невiрнi…
Багатьох віруючих батьків турбує те, як дивиться на їхніх дітей Бог: чи Він їх рівняє з усіма язичниками, чи виокремлює в особливу групу дітей з віруючих родин з особливими статусом і прихильністю? Я схиляюся до думки, що все-таки в Божих очах наші діти особливі і до них ставлення Бога також особливе. На цю думку мене наводить Біблія.
У Старому Заповіті праведним був один Ной, але врятувався від потопу він і саме його сини — нічиї інші. Коли ангели прийшли виводити Лота з Содому, то сказали йому: «Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, виведи з цього місця» (1М.19:12). Тобто в очах Божих був цінним не тільки праведний Лот, але й усе, що належало йому.
Благословення Божі успадкували разом з Авраамом, Ісаком і Яковом і їхні сини. Діти всіх євреїв успадковували не тільки свою національність, своє єврейство, але і все, пов’язане з ним — Закон Мойсеїв, звичаї своїх батьків і, звичайно, обітниці Божі. Бог дивився на них як на частину Свого народу, як на спадкоємців батьківських благословень. І коли Бог щось заповідав і обіцяв єврею, то це стосувалося і його дітей (див. 5 М.4:40).
У притчі Ісуса Христа блудний син мав у свого батька все — і любов, і пошану, і багатство, і право, і працю. І не тому, що був кращим за інших у нього, виділявся чеснотами чи талантами, просто він був його сином. І навіть коли покинув свого батька, то деякий час мав успіх серед свого товариства і жилося йому дуже добре.
У Першому посланні до коринтян апостол Павло радить одруженим віруючим, у яких чоловік чи жінка невіруючі, не поривати з ними шлюбу заради їхнього спасіння і благословення своїх дітей. «Чоловік-бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі» (1Кор.7:14). Отже, у віруючих батьків святі діти. Тобто особливі, не такі, як діти атеїстів і язичників, та й усіх нехристиян.
Звичайно, знаючи про свою винятковість перед Богом, наші діти можуть робити неправильні висновки: мовляв, якщо ми вже такі особливі, то нам багато дозволено того, чого не можна іншим. Так само схильні думати й окремі батьки. Але, виявляється, хоч і по-особливому ставиться Бог до дітей віруючих батьків, але це не означає, що Він до них поблажливий. Чому? Тому що вони, маючи спорідненість зі своїми батьками не тільки кровну, але й духовну, а отже багато знають усього, що стосується Бога і спасіння, а тому до них і більші вимоги. Як написано: «…Той, що знав волю свого господаря, але … не вчинив згідно з волею його, буде тяжко побитий» (Лк.12:47). А ще не потрібно забувати, що Бог справедливий, Він не дивиться на обличчя того, хто згрішив, як написано: «А тепер нехай буде Господній страх на вас. Стережіться й робіть, бо нема в Господа, Бога нашого, кривди, ані огляду на особу, ані брання дарунка» (2 Хр.19:7).
Знову ж таки у Старому Заповіті відхід дітей від батьківської віри і традицій кваліфікувався як відступництво, яке суворо каралося. Діти після цього втрачали Боже і батьківське благословення — і на них падало прокляття, гірше, ніж на язичників. У Книзі Повторення Закону описано, що отримають ті, хто занедбав Божий Закон, переданий батьками: «І скажуть усі ті народи: Для чого Господь зробив так цьому Краєві? Що то за горіння цього великого гніву? І скажуть: За те, що вони покинули заповіт Господа, Бога своїх батьків, якого Він склав був із ними, коли виводив їх з єгипетського краю. І запалився Господній гнів на цей Край, щоб навести на нього все прокляття, написане в цій книзі» (1 М. 29:23-24,26). І псалмотворець небезпідставно стверджує: «…Відступники мешкати будуть у спаленій сонцем землі!» (Пс. 67:7).
Блудний син, покинувши батька, бенкетував до певного часу, доки не закінчилося батьківське благословення (батькові гроші). А потім опинився у становищі, гіршому, ніж язичники навколо нього. Тобто упав на соціальне дно — робив найгіршу роботу (пас свині), яка не задовольняла його найелементарніші потреби (був голодний).
Отож, хоч у віруючих батьків і святі діти, але якщо вони занедбають євангельську віру своїх батьків — і підуть своєю дорогою, житимуть звичайним світським життям, то відчують на собі всю міру своєї відповідальності за свій особливий статус. З ними Господь почне поводитися як з відступниками. Звичайно, можна сперечатися, що віра не передається у спадок і що відступником можна назвати тільки того, хто прийняв хрещення, став членом церкви — і пішов у світ. Але ж віра — це наслідок слухання Слова Божого, тобто наслідок знань про Бога і Його заповідей, і отримує своє завершення відповідною дією — покаянням, хрещенням і богоугодним життям. Діти віруючих батьків переважно знають про Бога усе те, що і їхні батьки, і, можливо, навіть більше за них. І великою мірою від них залежить, чи приймуть усерйоз те, що чують і знають, чи відкинуть і зневажать. І, звичайно, відповідатимуть, якщо не зроблять відповідного кроку до Бога, відповідатимуть як відступники. Наші діти — діти євангельських християн, якщо будуть жити світським життям, поза Євангелією і Церквою, то коли і не приймуть водного хрещення – будуть відступниками з відповідними наслідками.
Я розмірковую над життям знайомих і навіть рідних мені нащадків віруючих батьків, які обрали свій життєвий шлях поза молитовним будинком і євангельською вірою, — і не бачу в їхньому житті повного благословення. Один із моїх братів у 27 років був убитий, залишивши вдову з двома дітьми. У другого брата пропала безвісти доросла дочка, розлучена через нещасливе одруження, і залишила йому на виховання маленьку донечку. Третього брата покинула дружина з двома дітьми, він одружився вдруге, здається, щасливо, але на роботі отримав травму, яку несправедливо кваліфікували як побутову, позбавивши його всіх компенсацій і відпровадивши додому інвалідом. Усі вони працьовиті, не п’ють, не курять і не сквернословлять (наслідок християнського виховання) — а мають стільки багато страждань, що важко говорити про благословення в їхньому житті. Я запитав одного з братів: «Чого з вами таке відбувається?» Він відповів: «Така наша доля». Я говорю йому: «Як ти думаєш, чи могло б цього не бути, якщо б ви жили згідно з вірою вашої матері: покаялися, прийняли хрещення, відвідували б молитовний будинок, проповідували?» Він не задумуючись сказав: «Мабуть, що цього не було б». Звичайно, ті біди моїх братів — не Боже покарання, а наслідок їхнього вибору. Вони знали, що їм потрібно зробити, але не зробили. Вони відкинули материнські настанови, побажання, мрії — і пожали плоди свого рішення.
Усі ті страждання Господь хоче використати як будильник для сонної душі відступника, щоб обдарувати її Своїм світлом, коли вона прокинеться. Бо і для відступників у Бога є милість. Як каже пророк Єзекіїль, Він не має «вподобання в смерті несправедливого», Його вподобання «в тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив» (Єз. 18:23)
У Старому Заповіті Бог через пророків часто звертається до тих, хто відступив від Нього, закликаючи їх навернутися і обіцяючи величезні благословення. Бо «і відступники мешкати будуть у Господа Бога також» (Пс. 67:19), відступники, які повернулися до свого Творця і Спасителя. Пророк Йоіл це знав, тому і закликав відступників: «…Наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий, і жалкує за зло!» (Йоїл. 2:13). Це саме було відкрито і пророкам Єремії, Амосу і Малахіі. Вони також кликали тих, хто відступив від Бога, повернутися до Нього.
Той же блудний син, повернувшись додому, отримав великі батькові дари і повну синівську реабілітацію (див. Лк. 15:11-24). Зауважмо, коли він її отримав. Коли «розтратив маєток свій», коли «став бідувати», коли «спам’ятався», тобто збагнув, який добрий батько і що він втратив, покинувши його («Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину»), коли вирішив піти до нього і покаятися у своєму вчинку («Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче...»), коли реалізував своє рішення («І, вставши, пішов він до батька свого»).
Добре, коли наші діти надумавшись піти у світ, спочатку поміркують, що вони набудуть і що втратять, а заодно і згадають блудного сина. А ті, хто вже у світі, нехай поспішають повернутися додому, допоки геть не збідніли. А Батько їх чекає і приготував для них найкращий одяг, перстень на руку, сандалі і чудовий бенкет.
Тож кличе Господь: «Верніться, діти невірні… бо Я вам Господар…» (Єр. 3:14).
Василь МАРТИНЮК
"Благовісник", 2,2011
|
|
|
|
|