Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Для якої перемоги потрібно… здатися?

Є в нас у церкві один хлопчина: хороший християнин, професійний боксер у минулому. Він навіть був кандидатом в олімпійську збірну, але сам відмовився від цього шансу. Так ось, цей хлопець ніяк не може одружитися. Начебто у всьому хороший: молодий, духовний (Біблію читає день і ніч), до того ж спортивний і сильний, як бик. Але ніхто на його пропозиції не дає згоди. А знаєте чому?

Та тому, що він з людьми спілкується так, ніби стоїть на боксерському рингу. Навіть пропозицію одружитися робить так, немов не заміж кличе, а хоче одним ударом в нокаут відправити. Наші дівчата його, як вогню, бояться, особливо після того, як він когось із них удостоїть честі за себе заміж покликати. У хлопця такий рефлекс самооборони! Тільки спробуй йому хоч слово проти сказати! Не приймає він, на жаль, ні зауважень, ні наставлянь. Захищається з таким завзяттям, наче свій чемпіонський титул відстоює.

У підсумку довів себе до такого напруження, що ночами спати перестав. Довелося навіть у лікарню лягти. Мабуть, у нього там пристойну дозу заспокійливого влили, тому що тепер він хоча б посміхатися людям почав... Можливо, так і сподобається комусь ...

А якщо такий боксер одружиться, то що буде: смертельний бій на виживання? Мир і злагода приходять лише туди, де готові... програти і здатися, «підкоряючись один одному в страху Божому» (Еф.5: 21).

Пам’ятаю, як в 1992-93 роках я навчалася у Швеції і жила в квартирі однієї шведки. Вона була старша за мене на 20 років і взяла собі роль моєї матусі. Але насправді це була справжня злісна Баба-Яга, що контролює кожен мій вдих і видих. Через кілька місяців я її просто зненавиділа! Спочатку бунтувала усіма відомими мені пристойними способами: включала «мовчанку», грюкала дверима і т.д. Але потім втомилася і вирішила здатися: перестала сушити свої джинси на батареї, чіпати хазяйську сіль, займати ванну довше 15 хвилин (у квартирі не було лічильників для води, але Баба-Яга завжди засікала час і стукала мені в двері через 15 хвилин) і т. і. Врешті-решт, ми навіть здружилися, і вона перестала бути такою надокучливою (теж здалася). Тепер я згадую Гюн з вдячністю, оскільки саме вона надихнула мене на ось таку думку: «Щоб прожити з чужою людиною під одним дахом і не вбити її, треба... вбити себе (звісно, я маю на увазі власні амбіції)».

Думаю, моєму чоловікові є за що сказати їй «дякую»... В усякому разі, я жодного разу не сварилася через брудні шкарпетки, які валяються в недозволеному місці (тільки уявіть, скільки таких шкарпеток від п’ятьох чоловіків у будинку!)...

Мир Божий «понад розуміння», тому й селиться тільки в тих серцях, які смирилися (здалися) і повністю довірилися Йому і Його силі. Божа воля важка лише для бунтівних сердець.

Світлана АНДРЕЙЧЕНКО, Монголія

"Благовісник", 1,2011

Українська християнська поезія