Віра та життя

200 по зустрічній і дорожні знаки

«Чи не все одно, якою дорогою їхати? Чи не все одно, у що вірити? Бо ж, якщо Бог всюдисущий, то будь-яка дорога має вести до Нього». В останні роки суспільство, яке живе в постмодерністській парадигмі, намагалося переконати себе в тому, що головне в житті не мета, а рух, не істина, а ідея. У свій час Мартин Хайдеггер сформулював ідею, що життя абсурдне і реалізація смерті людини — ключ до автентичності. Від імені кібер-покоління учасниці групи «Тату» у своєму альбомі «200 по зустрічній» так і заявляють: «Мы убежим. Нас не догонят. Дальше от них. Дальше от дома».

Протяжність доріг в Росії — близько 590 тис. кілометрів. Встановлені на них дорожні знаки покликані забезпечити безпеку руху і вказати шлях. Важко уявити, що сталося б, якби всі їздили так, як їм захочеться. Женевська конвенція упорядкувала правила дорожнього руху і створила єдину систему дорожніх знаків. Як на дорогах світу є свої правила і дорожні знаки, так є правила і знаки й у світі духовному. Бог, Який створив світ, «не є Богом безладу» (1 Кор. 14:33), але порядку. Щоб допомогти людині прожити життя гідно, звільнити її від блукань у пошуках сенсу, Бог-Творець сказав: «Постав собі дороговкази, стовпи собі порозставляй, зверни своє серце на биту дорогу» (Єр. 31:21).

Дорожніми знаками користувалися у всі часи. Якщо у древності це були купи каміння і дерева, то сьогодні це таблички з нанесеною на них інформацією. Призначення ж їх у тому, щоб допомогти людині зорієнтуватися на шляху. Поет Олексій Цвєтков писав: «Нас в жизни учили дорожные знаки…»

В духовній сфері, як і на дорогах, є вказівні знаки, які пропонують рухатися прямо, наліво чи направо. Господь турбується про те, щоб ми не помилилися у виборі напрямку у житті. Життя коротке, і кожен день, проведений у блуканні, позбавляє людину миру й радості. Бог сказав: «Це та дорога, простуйте ви нею!» (Іс. 30:21). Шлях, вказаний Богом людині, — це Ісус Христос, Який сказав про Себе: «…Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене…» (Ів. 14:6). В Його словах звучить абсолютна впевненість у напрямку. Людині епохи постмодернізму, яка рухається зі швидкістю 200 км за годину по зустрічній смузі життя, варто спинитися й придивитися до вказівного знаку Христа. Бо ж він показує шлях до прощення всіх гріхів: «І очищу Я їх з їхньої провини всілякої, що нагрішили Мені, і пробачу всі їхні провини…» (Єр. 33:8).

Ісус Христос веде до надії та вічного життя. Прагнення до безсмертя закладене в людину від створення. Чи не цим пояснюється популярність ідеї перевтілення? Вічне життя можливе, воно — у вічному Бозі: «…Я даю їм життя вічне…» (Ів. 10:28). Творець з любові до нас розставив вказівні знаки — щоб простіше було орієнтуватися в житті і встигнути у виділений для нас час досягнути мети.

Є також попереджувальні знаки, які вказують на особливості дороги. Життя складне, і в ньому немало небезпек. Бог попереджає людей про небезпеку гріховного життя. Декому здається, що Бог так і норовить позбавити їх можливості «повеселитися». Ця думка вкрай помилкова. Бог, на відміну від людини, сприйняття якої затуманене дияволом,— бачить наслідки гріховного вибору. Люди ж часто не вірять, що такі наслідки можуть прийти у їх життя.

Недавно я був зі словом Євангелії в колонії для жінок, де відбувають покарання жінки від 18 до 75 років. І що ж? Ніхто з тих, з ким мені довелося розмовляти, не передбачив наслідків п’янства, наркоманії, грабежів та обману.

На сторінках Біблії багато попереджень. Ось, наприклад, одне, дуже актуальне: «Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка, пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі...» (Прип. 23:31-33). Коментує ці рядки зі Священного Писання російська статистика: 2,5 млн. хронічних алкоголіків, 230 тис. ВІЛ-інфікованих, понад 80% найбільш важких злочинів здійснюється під впливом алкоголю. Анрі Бодрільяр, французький політолог, стверджує, що «алкоголь — постачальник людей для тюрем».

Христос попереджує, що істинне християнське життя пов’язане з ризиком: «…Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24). Християнство не дань моді і навіть не традиція. Христос вимагає від тих, хто носить Його святе ім’я, залишити гріх, чекає відданості і святості, чуйності, миротворства і жертовності. Оскільки багато людей не готові на такі кроки, вони спрощують християнство, зводячи його до обрядовості і заучування напам’ять молитов. Клайв Стейплз Льюїс правильно підмітив: «Християнське богослов’я набагато більше стомливе, ніж релігійність. На розпливчасте твердження релігійності людей воно знову й знову відповідає: «Не зовсім так» або «Ми б сказали по-іншому». Звичайно, стомливе не завжди істинне, але істинне завжди нелегке». Тим, хто хоче ризикувати і переживати гострі відчуття, Біблія пропонує шлях Христа — шлях самоствердження і святості.

Крім того, на дорогах є інформаційні знаки, які вказують на наявність пунктів для забезпечення тих чи інших послуг. Господь же інформує людину де отримати духовну допомогу — передусім в молитві: «Покликуй до Мене і тобі відповім, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!» (Єр. 33:3). Молитва — це бесіда з Богом. Молитися можна в будь-якому місці і в будь-який час. Молитва доступна кожній людині, і промовляється вона зазвичай своїми словами. Головне в молитві — це відповідь, яку отримує людина. Бог відповідає на молитви віруючих в Нього, але всім — по-різному.

Молитва — це дихання душі. Тому в Біблії й сказано: «Безперестанку моліться» (1 Сол. 5:17). Святитель Василій Великий коментує: «Безперестанку будеш молитися, не в словах плекаючи молитву, а через всі порухи життя наближаючись до Бога, щоб життя твоє було безперервною і невпинною молитвою».

Бог пропонує душі духовну їжу: «…Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме» (Ів. 6:35). Душу людини не наситиш матеріальними благами, бо «не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Мт. 4:4). Її задовольнить лиш істина Священного Писання. Яку б релігійну літературу (зокрема й журнал) людина не читала, вона ніколи не задовольнить духовно зголоднілу душу. Святий Дух таємничим способом насичує істиною Божою душу людини. Тільки той, хто наситився істиною Євангелії, може сказати: «Господь — то мій Пастир, тому в недостатку не буду… Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости» (Пс. 23:1,3).

Господь пропонує людині й духовне оздоровлення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Горе, самотність, гріх, випробування здатні завдати будь-якій людині глибоких ран. Виховані на науковому фейєрбахівському і побутовому гагаринському атеїзмі, безліч наших сучасників намагається зцілити душу езотерикою, астрологією чи магією. Від цих методів людині стає ще гірше.

Едвард Радзинський у своїй книзі «Распутін: життя і смерть» пише про те, як «святий старець Григорій» красномовно оповідав про свою віру в Христа, молився, постився, не спав по сорок ночей, скитався по монастирях, але насправді залишався «п’яним і розпутним мужиком». Свою аморальність Распутін пояснював хлистівським відкриттям — «гріхом гнати гріх». Духовно хворий, він «лікував» свою душу не Божими, але диявольськими засобами — також духовними, але зі знаком мінус.

Сьогодні, коли для людей будь-який абсолют відносний, важливо не потрапити у пастку духовного обману. Бо ж часто диявол з’являється не як страшна істота, а як ангел світла. Тільки Христос здатен через Духа Святого полегшити страждання душі і залікувати рани, тому що Він був посланий у світ «проповідувати полоненим визволення» (Лк. 4:18).

Є й заборонні знаки, які вказують на те, що в певному місці не можна ставити автомобіль чи в’їзд кудись закритий. Важко зрозуміти, чому заборонні знаки стоять саме там, де найбільше хочеться проїхати чи спинитися. У Господа також є кілька заборонних знаків. Вони прості й зрозумілі. Поставлені вони не для того, щоб ускладнити наше непросте життя. Люди, часто вищою мірою релігійні, наче «граючись в Бога», ставлять свої власні знаки і роблять тим самим релігію засобом поневолення. Про таких Христос сказав: «Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити...» (Мт. 23:4). Всі головні заборонні знаки Творця містяться в Декалогові (див. 2 М. 20:2–17). Ці знаки дані для того, щоб людина могла повністю осягнути благодать життя і не шкодувати про втрати.

Отож, чи не все одно, у що вірити і як жити? Чи не все одно, кого слухати — Ісуса Христа, Який стверджував Абсолют, чи теоретика постмодернізму Мішеля Фуко, який давав перевагу свободі у всьому, з усіма наслідками, які витікають з цього. Варто зауважити, Фуко помер від СНІДу.

Ймовірно, юні Олена з Юлею з групи «Тату», які живуть, як їм хочется, також відчувають щось недобре. Бо ж не заспіваєш ні з того ні з сього: «Я сошла с ума. Меня полностью нет. Абсолютно всерьез. Ситуация help, ситуация SOS».

Віктор Гамм

Журнал «Решение»
"Благовісник", 2,2009