Віра та життя

Хліба та видовищ!

Ні, людина не міняється. Її характер та вподобання залишаються такими ж, як і тисячі років тому. Найбільш актуальною для будь-якої живої істоти є проблема їжі. У тому числі і для людини. От тільки, на відміну від тварин, людині після задоволення своїх фізіологічних потреб хочеться ще чогось. Древні римляни дуже влучно сказали про це знаменитою фразою: «Хліба та видовищ!» Правда, тоді ці видовища мали своєрідний характер і для нашого цивілізованого гуманного часу здаються дикими та примітивними. Тепер нам хочеться чогось нового та витонченого. Не залишилися осторонь щодо цього і християни...

Видовище можна зробити будь з чого. Навіть із найбільш високого та святого. Гос-подь з болем звертається до Єзекіїля, кажучи: «І прийдуть до тебе, як приходить народ, і сядуть перед тобою як Мій народ, і послухають твоїх слів, але їх не виконають, бо що приємне в устах їхніх, те вони зроблять, а серце їхнє ходить за захланністю їхньою. І ось ти для них, як пісня кохання, красноголосий і добрий співак (в російському перекладі — забавный певец), і вони слухають слова твої, але їх не виконують!» (Єз. 33:31-32). Коли виголошувалися пророчі слова, то це для народу було приємним видовищем, вони ним насолоджувалися, гріли душу. Гарно говорив Єзекіїль! Оце проповідник, оце вміє сказати! В наш час він, без сумніву, став би популярним радіо- чи телепроповідником. А втім, сьогодні теж є свої «Єзекіїлі». Їх знає увесь світ, їхні відеокасети та книги розходяться мільйонними тиражами. «Слава Богу! — хтось вигукне. — Через них славиться Господь, спасаються люди». Воно то так, от тільки чомусь із сумом дивився Єзекіїль на своїх слухачів.

Поштовхом для написання цієї статті стала редакційна пошта. Ми отримуємо листи на найрізноманітніші теми. Частина з них становить особливу категорію. Їх є чимало. В них одне прохання: вислати книгу. Не називаю її. Загалом, це непогане видання, в багатьох відношеннях цінне, хоча є в ньому дещо, з чим я особисто не погоджуюся. Автор теж богобійна людина, через яку Господь проявляє свою силу. Тому не хочу кидати тінь на саму книгу. Я про інше. Про те, як корисне та хороше можна звести нанівець своїм неправильним ставленням до нього.

Процитую декілька листів. «Минуло чимало часу, як почула про книгу... Вона не сходить з уст в нашій церкві. Я довго не могла її дістати. І ось сьогодні знайшла в однієї сестри. Читаючи, не могла відірватися. Не розумію, чому в наш час так мало таких людей, як цей брат. Вишліть мені цю книгу!» «По Божій милості мені попалася книжечка... Дуже цікава. Її потрібно не тільки читати, а вивчити напам’ять. Дуже прошу, вишліть її». «Я в собрание не хожу, но в Бога верю. У меня большое горе — больная дочь. Прочитала книгу ... о том, как брат исцеляет болезни. Дайте мне адрес этого чудо-человека».

Це лише незначна частина того, що зустрічається в листах. Боляче, коли люди, які називають себе віруючими, так спрощено і необдумано ставляться до того, що робить Господь. Мені здається, у такій ситуації книжка, яку «потрібно не тільки читати, але й вивчити напам’ять», може лише зашкодити душі. Сьогодні ми маємо десятки популярних авторів, тисячі християнських книг, серед яких багато хороших та корисних. Але разом з усім позитивним, вони несуть в собі і небезпеку. Біда в тому, що читачі будують свою віру не на Слові Божому, а на тих книжках. Сьогодні популярними стали вислови типу «вчення Хейгена», «вчення Бені Хіна», «вчення Коупленда», «вчення Лєдяєва». А де євангельське вчення?

Я великий книголюб. Маю чималу християнську бібліотеку. В мене є свої улюблені автори, улюблені книги. Але якими б талановитими не були ці автори, боюся робити з них богів. Так, з допомогою цих книг легше зрозуміти ті чи інші біблійні істини, але вони ніколи не замінять Слова Божого. Так, їх приємно читати, особливо коли вони написані талановито, гарною мовою та вишуканим стилем. Але чи не втрачаємо через наше неправильне ставлення до них силу Духа Святого? Це подібне до того, коли милуючись гарним блиском автомобільної фарби, ми забуваємо, що головним в автомобі-лі є не його зовнішність, а ходові якості.

Ісус Христос, як ми бачимо з Євангелій, говорив хоч і простою, усім зрозумілою мо-вою, але разом з тим у ній була особлива привабливість. Недаремно за Ним ходили тисячі слухачів. Одного разу натовп, після довгих пошуків, знайшов Його аж у Капернаумі. Ісус їм відповів: «Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились. Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський» (Iв. 6:26-27). Ці люди захоплювалися лише зовнішньою формою служіння Христа. Їм приємно було бути з Ним, їм приємно було чути його проповіді, бачити чудеса, їсти хліб. А найбільшого чуда — чуда Божої любові до грішника, яка досконало проявилася на Голгофі, — вони так і не побачили. Той, Хто прийшов на землю як Спаситель, став для них, як колись Єзекіїль, «красноголосим і добрим співаком».

Біблія каже, що «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий». І тому чудеса трапляються і сьогодні. Навіть більше того — перед другим приходом Христа проповідь Євангелії та чудеса, що її супроводять, збільшаться. Ми не маємо права відкидати все позитивне, яке міститься у служіннях великих проповідників, навіть якщо у їхнє вчення вкралося те, що не відповідає Слову Божому. Є і сьогодні люди, через кого осо-бливо діє Дух Святий. Але вони все-таки люди. Тому ті, хто надто зосереджує свою увагу на особистостях і не бачить за ними Христа, роблять фатальну помилку. Часто, навіть не підозрюючи цього, вони будують свою віру не на Біблії, а на книгах та проповідях популярних проповідників, і в розмовах, свідченнях більше посилаються на них, аніж на Слово Боже.

Повернемося до тих листів, що ми процитували. Їх об’єднує одне — захоплення братом, «який зцілює хвороби». Знаю того брата і знаю те, що він нічого не приписує собі з того, що відбувається за його молитвою. Перш аніж звершати молитву, він обов’язково пояснює принцип Божого зцілення і Хто зцілює. Він обов’язково приводить людину до віри, у присутність Божу. А от люди, часто несвідомо, зводять Божого слугу на рівень екстрасенса чи дядька-шептуна…

Книги, якими богонатхненними вони не були б, залишаються все-таки книгами. Зі своїми плюсами та мінусами. Але Слово Боже залишається правильним та непомильним вічно, воно «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Єв. 4:12). Тільки ним треба захоплюватися і «вивчати його напам’ять». І тільки на ньому будувати свою віру.

Сьогоднішній світ живе сенсаціями. Люди прагнуть видовищ. І часто із зібрань чи євангелізаційних заходів, які покликані спасати грішників, робиться захоплююче шоу. Проповідники акцентують увагу слухачів (або читачів) на тому, що приємне для них. І часто через це не видно Ісуса Христа. Одного разу в таку ж ситуацію потрапили Павло та Сила в Лістрі (Дії, 14 розділ). Коли Павло наказав чоловікові, що не міг ходити: «Устань на ноги твої», то відразу ж в очах людей, які бачили це чудо, він став богом. «Боги… до нас зійшли», — вигукнули ті і кинулися приносили апостолам жертви. Жителі міста вже смакували в думках видовище: ось стоять на підвищенні Павло і Сила, на головах вінки, перед ними в’ється дим від жертов, і вони божою владою творять чудеса та знамення. Народ радіє, вигукує, танцює… Але розвіялася мрія — не схотів Павло бути богом. Та ще й до покаяння почав закликати. І тоді розлючений натовп, який залишився без такого захоплюючого видовища, побив його та й за місто, як мертвого, виволік…

«Не любіть світу, ані того, що в світі», — каже нам Святе Писання. Ми часто вчимо, що гнатися за світом — це гнатися за модою, стилем життя і т.і. А гнатися за видовищами? Навіть якщо ті видовища християнські? Часто християни готові їхати за тисячі кілометрів, бо десь там буде проповідувати великий проповідник. Так, є великі пропо-відники, натхнені силою Духа Святого, яких варто послухати і слова яких справді мо-жуть зворушувати людські серця. Біда лише в тому, що їдуть слухати саме проповідника, а не Бога, Який говорить через нього.

Не хочу, щоб читачі сприйняли цю статтю як критику великих проповідників чи ві-домих книг. Мова не про них, а про нас з вами, про те, як ми ставимося до тих проповідників і хто вони є для нас: чи «приємні співці», чи благовісники Слова Божого. «Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має» (Лук. 8:18).

Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник", 3,1999