Церква та суспільство

Станьмо у проломі за Україну

«І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його…» (Єз.22:30).

Цей текст проливає світло на духовну ситуацію в державі Ізраїль ще за декілька сотень років до Різдва Христового. Господь Бог через Свого пророка Єзекіїля суворо попереджував свій народ за їхню гріховну поведінку і про суд, який гряде на них за всі беззаконня, які вони чинили.

Що характерно, Господь найперше докоряє священиків: «Священики її ламають Закона Мого, і зневажають Мої святощі, не розрізняють між святим та несвятим, і не оголошують різниці між нечистим та чистим, від субот Моїх закривають свої очі. І був Я зневажений серед них» (Єз.22:26). Тобто Він докоряє їм за те, що:

— вони ламають Закон Божий;
— своєю поведінкою зневажають Бога;
— не роблять різниці між чистим і нечистим.

Це слово я найперше сприймаю для себе і немає у мене цілі кинути на когось тінь, але хочу наголосити на великій відповідальності тих, хто взявся за священицьке служіння.

Дорогі священнослужителі всіх християнських церков України, незабудьмо однієї дуже важливої істини: ми всі будемо стояти на праведнім Божім суді, і Господь обов’язково запитає нас, як ми проповідували Його слово, як ми навчали людей, який приклад давали нашими вчинками тим, кого ми пасли, бо написано: «Горе пастухам, які пасуть самі себе» (Єз.34:2). Я знаю, що найсуворіше будуть покарані священики, бо вони тримають у руках Божий Закон і взялись навчати людей. Якщо ми самі не живемо, як написано, то Писання каже, що «раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий» (Лк.12:47).

Роль священика в суспільстві дуже важлива. Він має вчити людей правди Божої, він представляє інтереси Божі на землі, Він має бути духовним авторитетом, який не зважає на звання сильних світу цього. Він несе Світло Правди, він наставник і учитель, він турбується про стан отари, яку пасе, він має право й докоряти, і попереджати людей про небезпеку.

Священики мають бути першими з тих, хто розуміє духовну ситуацію в Україні, першими стати в проломі за долю нашого краю! Ми зобов’язані пам’ятати велике горе й біль, що перенесла Україна. Її земля рясно полита гіркими слізьми вдів, матерів і сиріт та ріками невинної крові. Мільйони невинно убієнних, похованих у різних куточках нашого краю і далеко за його межами: в ГУЛАГах та на Сибіру. Ми відповідальні за те, щоб це не повторилося знову. Ми маємо стати в проломі за наш край! Якщо не ми, то хто?
Господь докоряє правителям країни: «Князі її в середині її немов ті вовки, що здобич шматують, щоб розливати кров, щоб губити душі ради користи» (Єз.22:27). Господь, у Якого «влада на небі і на землі» (Мт.28:18) та Який є єдиним законним Управителем Всесвіту, дав у Своєму Слові ясне визначення головної функції влади земної: «щоб судити справедливо», «підтримувати доброчинця і карати злочинця» (Рим.13:3-4). Якщо земні управителі цього не дотримуються, вони потрапляють у категорію «хижих вовків», що кров проливають і ради користі гублять душі. За такі дії буде справедливий суд Божий, якого ніхто з князів цього віку не підкупить і не уникне. Обов’язок усіх християн – молитися за владу «щоб нам проводити тихе і мирне життя у всякій побожності та чистоті» (1 Тим.2:1-3).

Бог суворо докоряє різним провісникам: «А пророки її все замазують болотом, бачать марноту, і чарують собі неправдою, вони кажуть: Так говорить Господь Бог, а Господь не говорив...» (Єз.22:28).

Докір пророкам як нагадування, що саме їм належало стати в проломі за народ, підняти свій голос на захист простих людей, щоб їх оминула небезпека винищення за гріхи та беззаконня. Але, на жаль, не знайшлося і в тім середовищі людини, яка б жертовно й молитовно зайняла позицію заступника. Звичайно, судити й докоряти легше, як милувати й жаліти, але наш Господь сказав: «Я прийшов не судити, а спасати грішників». Це головна місія Спасителя — врятувати від смерті вічної кожного грішника через його покаяння та віру в рятівну жертву Ісуса Христа.

Стосунки між людьми теж дуже не сподобалися Богові: «Народи Краю тиснуть утиском та грабують грабунком, а вбогого та бідака гноблять, а чужинця тиснуть у безправ'ї…» (Єз.22:29).

Який висновок ми можемо зробити, аналізуючи духовну ситуацію в Україні? Невже ми на порозі нових потрясінь і горя? Так! Господь попереджає всіх — і священиків, і тих, хто при владі, і пророків, і простих людей, щоб вони покаялися, повернулися лицем до Бога, до правди, до добра!

Господь не хоче карати, Він, як добрий батько, застерігає нас щоб ми звернули з дороги гріха та неправди й стали на стежку істини Божої. Якщо ж і надалі ми будемо глухими й сліпими до Його Слова, до Його любові, то обов’язково гряде суд праведний.

Закликаю всіх людей доброї волі: довірмося Богу і Його Слову! Станьмо в молитві за нашу країну, піднесімо свій голос до неба й просімо милості Божої, щоб простив гріхи й беззаконня українського народу та зберіг нашу країну від всяких катастроф: природних, техногенних, соціальних. Просімо у молитві, щоб Господь дав нам серце чутливе, серце, сповнене жалю та милосердя, яке було в нашого Спасителя, серце, яке реагує на загрозу ближнім і сповнене бажання захистити від смертельної загрози, що насувається. Згадаймо невимовну тугу Ісуса Христа в Його Слові: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Мт.23:37).

Молімося ревно та щиро, щоб народ України захотів сховатись у «тіні Його крил» (Пс.90:1-4). А ще, щоб це здійснилося, ми зобов’язані донести Добру Новину до кожного села та міста, до кожної оселі, бо «горе народу, що не знає Євангелії», бо тільки живе Слово Євангелії може уздоровити душі нашого народу.

Господь у Своєму милосерді каже: «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його» (Єз.22:30).

Михайло Паночко, старший єпископ Церкви ХВЄ України

Блог Михайла Паночка