Благовісник

Христос на карантині, або Уроки ізоляції

Коли кажемо слово «карантин», найперша слухова асоціація із ним — «кара». «Ото Господь карає…» — чи не це часто чуємо у розмовах? Однак цей термін має дещо інше значення, а слово «карантин» із французької перекладається як «час, що триває 40 днів». Карантин також означає, у широкому вжитку, ще й споруду для ізоляції хворих, зокрема й частину порту для прибулих суден.

Ви ніколи не задумувалися, чому Христу потрібно було розпочати своє служіння з ізоляції на 40 днів у пустелі? Власне, не тільки Ісус пройшов через ізоляцію пустинею. Іван Хреститель мав дещо триваліший карантин у пустині, достеменно точно не відомо, скільки саме часу він там провів. Проте точно відомо з Євангелії, що голос Божий пролунав до нього саме в пустелі. Якщо повернутися у древні часи, те саме було й із вождем Ізраїлю — Мойсеєм. Двічі по сорок днів провів він в ізоляції від народу, але у присутності Бога. Сорок днів шляху євреїв з Єгипту до Ханаану перетворилися на сорок років карантину в пустелі, за словами фараона: «замкнула їх пустеля» (2М.14:3). Однак уроки пустелі не пішли на користь нації. Маючи державу, незалежність, конституцію, вони знову були віддані Богом на майже трьохтисячолітній карантин. З днів закінчення царювання Соломона (приблизно 1000 р. до н.е.) й до 1948р. нашої ери євреї були на жорсткій ізоляції у Бога й людей.

Та повернімося до Христа. «А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з над Йордану, і Дух на пустиню його попровадив» (Лк.4:1). Найперше, що потрібно зауважити, — ця ізоляція була інспірована Духом Святим, бо «Дух на пустиню його попровадив».

Декілька слів про самовільні ізоляції, ініціатором яких є не Дух Святий. Історія християнства пам’ятає випадки особливих «подвигів» віри людей, яких називали стовпниками, печерниками. Симеон-стовпник, засновник нової аскези — стовпництва (390р.), згідно з переданнями, 37 років провів на ним же зведеному стовпі висотою до 20 метрів. Його послідовники повторювали подібне…

Мабуть, це право кожного, вибирати свій шлях поклоніння й служіння Богу, однак залишаєтьсяпитання — а чому саме в такий спосіб, ізолюючи себе від інших?..

Нам зрозумілий Христос, народжений у яслах, ми розуміємо 12-річного підлітка Ісуса у храмі, у човні Петра, на весіллі у Кані, біля гробу Лазаря… Всі ці історії поєднані одним спільним — Христос серед людей! Але що мало відбуватися у безлюдних місцях, чому Дух на пустиню Його попровадив? Які уроки усамітнення Христа можуть стати у пригоді нам, хто волею обставин (як от пандемія) чи урядовими наказами (щодо самоізоляції) опинився на карантині?

Порозважаймо над деякими аспектами карантину Христа в пустині, щоб узяти уроки для себе.

Урок 1-й. Карантин— час на самоті з Богом

За задумом Творця людина — соціальна істота. Вона тяжіє до собі подібних. Бог це розумів краще за самотнього Адама. Навіть спілкування першої людини з Богом в Едемі не було, з погляду Творця, достатнім для людини. «Не добре людині бути самотній!» — мав бути хтось, подібний до неї! Саме з подібним до себе можна знаходити себе, бачити себе очима іншого, порівнювати й насолоджуватися спілкуванням.

Проте багато біблійних наративів показують періоди карантину, самотності, ізоляції, як у випадку з Ісусом. Чи оправданий час на самоті з Богом? Христос неодноразово усамітнювався для спілкування з Отцем. «За дня ж Він у храмі навчав, а на ніч виходив та перебував на горі, що зветься Оливна» (Лк.21:37).

Що особливого у самотності з Богом? За сорок днів ізоляції на горі перед Богом Мойсей отримав Конституцію (Закон) для новоутвореної держави, а також проект польового храму — скинії.

Біблійна розповідь про Якова має один цікавий епізод. «І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря» (1М.32:34). Апогеєм цієї боротьби було: «Не відпущу поки не благословиш мене!» Яків розумів — завтра зустріч з братом. Як погляну йому в очі, яке моє майбутнє після зустрічі з ним і чи взагалі є у мене майбутнє?

Усамітнення з Богом передбачає поглиблений погляд на стосунки з Ним. Твоє майбутнє формується у ніч самотності й боротьби, але в Його незримій присутності. Ти і Він — віч-на-віч!

Христос у пустині, ізольований від людей, проте в тісному єднанні з небом. «Ангели служили Йому…»
Але ця сорокаденна ізоляція не йде в жодне порівняння з короткою ізоляцією й самотністю Сина Божого на Голгофі. «Боже мій, Боже мій, нащо Мене Ти покинув?» Бог відвернувся від Бога, щоб повернути Своє обличчя до грішника. Бог на хресті зрозумів, що означає бути покинутим Богом! Чи не про це поетичні рядки Д. Довбуша:

«…Не кожен має дар— пізнати цю мету:
Ділити із Творцем вселенську самоту...»

Якщо послуговуватися виразом Бенджаміна Франкліна «Час — це гроші», то час на самоті з Ним — це безцінний капітал для земного і Вічного.

Урок 2-й. Карантин— час підготовки до служіння

Карантин Господа у пустелі — це Його підготовка до практичної місії на землі. Двобій зі спокусником, який з присутності Божої був скинений на землю (на довічну ізоляцію від Творця), відбувався без глядачів. У війні аргументів із супротивником Син Божий вийшов переможцем. Це був, послуговуючись спортивною термінологією, нокаут диявола на три з половиною роки. Наступний, останній раунд, відбувся у ніч зради, коли «увійшов сатана в Юду, одного з дванадцяти…» (Лк.22:3). І знову блискуча перемога Христа над дияволом і смертю!

Час ізоляції, спричинений небезпечним вірусом, — це час підготовки до наступного поєдинку. Це час переосмислення багатьох відомих речей, але під іншим, карантинним, кутом зору. Ми набуваємо нового досвіду служіння. Бог, Який «багато разів і різними способами говорив колись..» (Євр.1:1), сьогодні говорить по-особливому. Маємо Його почути!

Інтернет, який донедавна у багатьох асоціювався із розсадником гріховної зарази, став транслятором голосу Божого! Всесвітня павутина (гріх, що легко обплутує нас (Євр.12:1)), стала інструментом віртуальної комунікації Тіла Христового — Церкви! Закриті двері храмів ширше відкрили нову сферу служіння церкви — медіа-служіння.

Час підготовки до нових викликів змінив, чи, принаймні, повинен був би змінити, погляд на храмове служіння, що у багатьох християн асоціювалося з особливою спасаючою благодаттю. Відвідування храму, як обов’язковий атрибут християнства, привносило у буденність життя фізичне відчуття причетності до церкви, до збору святих. Відсутність такої практики породжувала сумніви, чи не вплине порушення канонів звичних богослужінь у стінах храму на мій духовний стан, тим більше на моє спасіння?

Декілька слів про певну ізоляцію апостола Павла. Чотирнадцять років займається він проповідницьким служінням в Сирії та Кілікії. Там апостол заперечує необхідність обрізання, чим викликає нарікання з боку юдеїв-християн (фарисейської єресі). Суперечки між прихильниками Павла і його противниками вимагають скликання Апостольського собору (Дії 15:1-6). На апостольському соборі у 48-49 р. Павло рішуче висловив переконання, що для навернення язичників у християнство вирішальною є віра в Христа, а не приналежність до юдейської релігії. Ефесяни спалюють чаклунські книги після проповіді апостола Павла. Отже, тривала ізоляція від стовпів церкви, від активного процесу в середовищі апостолів була часом глибокого переосмислення — переходу від Закону до спасаючої благодаті в Христі.

Урок 3-й. Карантин — час спокус

Усамітнення передбачає спокуси. Погодьтеся, у віддаленні від спільноти ми стаємо дещо іншими в реакції на спокуси. Історія царя Давида показова в цьому контексті. Його самовільна ізоляція в Єрусалимі у той час, коли інші на війні (див. 2Цар.11:2) призвела до трагічних наслідків.

Спокушування Христа у пустині розпочиналося з пропозиції диявола задовольнити найгострішу фізичну потребу — голод. Маємо бути вдячними Богу, що, перебуваючи на карантині від спільності у домах молитви, ми не ізольовані від хліба, води, свободи…Проте в у мовах ізоляції «голод» живого спілкування отримує пропозиції спокусника у розмаїтті сумнівного духовного контенту з соціальних мереж. До речі, у привабливій релігійній обгортці. Бери, смакуй, реагуй на теорії світової змови, на ідею пласкої землі, на чіпізацію й вакцинацію… Справжній духовний хліб — Слово Писання, яке використовував Христос, говорячи славнозвісне «написано», — стає неактуальним.

Маємо пам’ятати — спокуса, це медаль з двома сторонами. З одного боку — блаженна людина, що спокусу перемагає, з іншого — спокуса перемагає мене (див.Як.1:12). Ціль Божа й ціль лукавого у момент спокуси діаметрально протилежні!

Пильнуймо: карантини, пандемії пройдуть — спокуси залишаться. А тому важливо взяти урок на майбутнє. Наша вимушена ізоляція — це час наблизитися до Господа, просити бачення на майбутнє служіння, твердо протистояти усім зовнішнім і внутрішнім атакам лукавого, щоб не піддатися на карантинний сурогат замість Хліба життя.

Микола СИНЮК

"Благовісник", 2,2020