Суспільні обов’язки християнина

Відтоді, як ви прийняли рішення бути з Христом і стали вивчати Біблію, так само стикаєтеся з різними громадськими обов’язками й проблемами. Але ви примирилися з Богом. Ви більше не перебуваєте в стані ворожнечі з Ним. Вам гріхи прощені. Відкрилися нові горизонти для мислення — нові перспективи для вашого життя. Увесь світ змінився. Ви тепер дивитеся на інших очима Ісуса Христа. Старі ідеї й ідеали зазнали змін. Забобони, які володіли вами раніше, зникають. Себелюбства, яке колись було частиною вашої сутності, уже нема.

Багато людей відмовляються жити християнським життям, тому що їм показували його не в позитивному, а в негативному світлі. Вони кажуть, що християнський спосіб життя спрямований проти всього, що приємне й вигідне…

Але наше щоденне спілкування з Христом не заважає нам жити реальністю. Християнський спосіб життя не вимагає, щоб людина відмовилася від будь-яких законних інтересів і намірів. Хоча Писання вчить, що Христос може повернутися в будь-який час, однак воно спонукає нас займатися звичайними справами до часу Його приходу.

Так, наприклад, за часів Ноя не було нічого поганого в тому, що люди їли, пили й одружувалися, але ці їхні дії перетворилися в гріховні надмірності. За часів Лота не було також нічого гріховного в тому, що люди купували, продавали й будували, але все це здійснювалося грішними способами. Це був єдиний інтерес у їхньому житті. Вони не думали ні про що інше, крім особистих життєвих справ, своїх задоволень, свого майна. Вони так захопилися всім цим, що в них не було часу для Бога. Ось що не угодно Богові, за це Він і покарав цих відступників.

Біблія вчить нас, що ми повинні виконувати свої щоденні земні справи якнайкраще. Тому що не в словах, а в наших буденних справах і в тому, як ми поводимося в суспільстві, цей світ повинен побачити наше життя в Христі. Ісус учив, що ми повинні однією рукою триматися за духовне відродження, а другою — подавати чашу холодної води своєму ближньому. Християни повинні першими брати до серця соціальні проблеми свого народу.

По-перше: християнин має бути хорошим громадянином. Біблія вчить, що він повинен слухатися законів, однак це не означає, що йому не можна засуджувати деякі несправедливі закони.

Біблія вчить також, що ми повинні співпрацювати з владою. Ісуса Христа запитали: «Чи годиться давати податок для кесаря?» (Мт.22:17). І своєю відповіддю Він підтвердив обов’язок платити податки. Для того, щоб управляти й підтримувати законність і порядок, потрібні гроші. Людина, що ухиляється від сплати податків, — паразит у цивільному житті й по суті злодій.

Ми повинні бути також людинолюбними й жертвувати благодійним організаціям, які працюють для поліпшення становища людства. Християни повинні бути зацікавлені в дитячих притулках, лікарнях, будинках для людей похилого віку, в’язницях і таких інших соціальних установах.

По-друге: християнин має бути «гостинний» (1Тим.3:2). Біблія вчить, що наш будинок повинен бути відкритий усім, і ті, хто входять у наш будинок і виходять із нього, мають відчувати присутність Христа в ньому. Те, що Бог дає нам, слід розділити з іншими, і, роблячи це, ми отримаємо Боже благословення.

По-третє: ми повинні по-християнськи ставитися до статевого питання. Біблія ніде не вчить, що статеве життя гріховне, хоча багато тлумачів Біблії намагалися зобразити його таким. Однак людина за своєю порочною природою, яка руйнує її ж саму, звела до найнижчого ступеня брудної вульгарності те, що мало бути найбільшим і найдосконалішим актом любові між двома особами. Статеве життя, позбавлене взаємної любові, поваги й щирого бажання дарувати радість іншій людині, стає просто тваринною потребою!

Наша сучасна цивілізація занадто підкреслює чисто фізичний бік життя, забуваючи про важливість духовного сенсу, у якому вищий прояв людської любові має шукати свій початок. Наші шлюборозлучні процеси служать трагічним доказом нездатності чоловіків і жінок досягти міцних і прекрасних взаємин без твердої основи духовних цінностей.

Тому перш ніж брати шлюб, подумайте про ті духовні зв’язки, які зв’язують шлюб на землі й на небесах. Крок за кроком ми вчимося спершу любити своїх батьків, потім друзів, а потім ту одну людину, яка розділить із нами життя. Шлюб — це духовний союз, тому що він дозволяє двом людям розуміти й виконувати своє духовне призначення. Богові угодний шлюб, тому що Він знав, що чоловік потребує помічницю, а жінка — покровителя. Роль дружини передусім полягає у любові, допомозі й служінні своєму чоловікові, а роль чоловіка — любити дружину й дітей, яких вона йому подарує, захищати, турбуватися про них, щоб їхній дім міг бути осередком Божого миру й взаємної згоди.

По-четверте: ми повинні по-християнськи ставитися до праці. Біблія говорить: «І все, що тільки чините, робіть від душі, як для Господа, а не людям, знаючи, що в нагороду від Господа приймете спадщину, бо служите ви Господеві Христові. А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу. Пани, виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на Небі Господь» (Кол.3:23-25; 4:1).

Біблія визнає будь-яку чесну працю гідною, і християнин повинен бути найвірнішим, найкращим і найстараннішим працівником. Він повинен скрізь: на фабриці або в магазині, стояти за правду й справедливість, щоб не осоромити себе, керуючись лише власною вигодою.

За тим же принципом християнин-роботодавець повинен ставитися до своїх службовців, із повагою й щедрістю, щоб бути прикладом для інших роботодавців. Людина, яка справді має християнські переконання, не може не подбати про заходи безпеки, про хороші умови роботи й добробут тих, хто перебуває в неї на службі. Вона буде бачити у своїх службовцях не тільки «робочу силу», але й передусім людей.

П'яте: остерігайтеся жадібності будь-якого ступеня й у будь-якому вигляді! Ісус Христос сказав, що життя людини не залежить від достатку маєтку. Грошам місце в гаманці або в банку, але не в серці. Усі ми повинні оберігатися від цього з пильністю, молитвою, самоконтролем і дисципліною. Життя не полягає в доларах і центах, будинках і маєтках, у здатності заробляти й у фінансових досягненнях.

Християнин більше за всіх інших повинен розуміти, що ми приходимо в життя з порожніми руками — і з такими ж порожніми руками залишаємо її. Фактично, ми нічим не можемо володіти на своєму шляху, ні майном, ні своєю особистістю. Усім володіє Бог, а ми тільки управителі Його багатства під час свого короткого перебування на цій землі. Усе, що ми бачимо навколо й вважаємо своїм майном, отримане нами від Бога, і коли ми втрачаємо розуміння цього, то стаємо жадібними й ненаситними.

Це не означає, що земні багатства самі по собі є гріхом — і Біблія не каже про це. Біблія показує, що Бог очікує від нас, щоб ми використовували свої таланти, здібності та становище, які Він нам дав, на те, що найкраще й найкорисніше.

Ісус Христос в одній зі Своїх дивовижних притч розповів про багатого чоловіка, що дав кожному зі своїх слуг певну суму грошей, щоб використовували її під час його відсутності. Коли господар повернувся, то побачив, що одні слуги розсудливо розпорядилися грошима й набули ще. Він похвалив їх за мудрість і обачність. Але ледачий і нерозумний слуга, який не міг придумати нічого кращого, як тільки заховати свої гроші, накликав на себе суд.

Заробляйте гроші, скільки можете, згідно з Божими законами, і витрачайте їх згідно з Його заповідями. Віддавайте десятину Господу, правильно і з вірністю, бо Біблія каже, що це добре й приємне Йому. Якщо у вас виникнуть будь-які сумніви щодо поводження з матеріальними цінностями, візьміть свою Біблію і прочитайте, чого навчав Христос про гроші, прочитайте, що Він сказав про заробляння грошей, про користування ними й розподіл багатства. Запитайте себе тоді: «Що зробив би Ісус Христос у такій ситуації?» — і керуйтеся цим.

Шосте: християнина повинні хвилювати страждання людей. Біблія говорить, що простий народ із радістю слухав Христа. Куди б Він не приходив, то виліковував хворих, потішав скорботних і дуже підбадьорював. У Біблії ніде не йдеться про те, що ми повинні відділятися від суспільства. Навпаки, вона вчить якраз протилежного: ми повинні об’єднатися з іншими, які працюють із благою метою — допомогти нещасним. Бог потребує людей, готових присвятити себе на служіння, щоб полегшити людські страждання.
Якби ми дійсно робили це, то світ, у якому ми живемо, був би найкращим світом. Девіз Ісуса Христа — «Любов і служіння». Любов до Христа, служіння Христу; любов до ближнього, служіння ближньому — ось який девіз має бути в кожного християнина. Христос сказав: «Якщо ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте!» (Ів.14:15). Ісус має право оцінювати нашу любов до Нього по тому, що ми робимо для Нього. Не можна любити без служіння.

Сьоме: християнин має особливі обов’язки щодо братів-християн. Звісно, ми повинні любити своїх ворогів. Ми повинні навіть любити тих, хто переслідує нас, і хто «всіляко неправедно обмовляє нас». Але найвищий ступінь нашої людської любові — любов до інших християн. Ісус Христос сказав: «Оце Моя заповідь — щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив» (Ів.15:12).

Нам було наказано «любов’ю служити один одному» (Гал.5:13). Біблія вчить нас також прощати один одному: «А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф. 4:32).

Нам, християнам, сказано, щоб ми не судили один одного й ніколи не були перешкодою або каменем спотикання на шляху брата. Біблія каже, що ми повинні підкорятися один одному; що ми повинні зодягнутися в покору один одному. Ми повинні «вважати один одного вищим за себе». Ми повинні нести тягарі інших. Є тягарі, які кожна людина змушена нести сама, і ніхто не може зробити цього за неї. Але є й тягарі, які наші друзі можуть допомогти нам нести, як, наприклад, горе, нещастя, випробування, самотність, сімейні турботи, духовні труднощі й інші. Усе це наші спільні обов’язки один щодо одного як християн.
І, нарешті, християнин повинен бути милосердним, лагідним, поблажливим — і це одна з найважчих християнських чеснот. Нам властиво бачити власну правоту й неправоту інших. Наявність безлічі різних, часто ворогуючих між собою груп у церкві засвідчує жахливе прагнення людей розділятися. Хоча вони й будуються на глибоких переконаннях, але стосуються побічних, іноді дріб’язкових питань. І кожна з цих груп впевнена, що вона й тільки вона одна знає істинну відповідь на все.

Звичайно, ми повинні викривати порочність, зло й несправедливість, але наша похвальна нетерпимість до зла занадто часто стає неприпустимою нетерпимістю до грішників.

Я був здивований, почувши в одній телепередачі, як один відомий релігійний лідер заявив: «Ви б не побачили Христа, Який спілкується з людьми з сумнівного середовища, або з тими, у кого основні поняття й погляди розходяться з тим, що Ісус Христос вважав правильним і достойним!» Цьому чоловікові вар­то було б знати, що Ісус Христос не боявся спілкуватися ні з ким! Одним із основних звинувачень книжників і фарисеїв, висунутих проти Нього, була саме готовність ділитися думками з будь-якими людьми: митниками й злодіями, вченими й вуличними жінками, багатими й бідними!

У Ісуса Христа був найбільший розум, якого коли-небудь бачив світ. Його власне внутрішнє переконання було настільки великим, твердим і непохитним, що Він міг дозволити Собі бути в будь-якій групі людей із упевненістю, що Він не може заразитися від них нічим. Страх змушує нас неохоче вислуховувати чужу точку зору — страх, що наші переконання можуть похитнутися. Ісус Христос не відчував такого страху, Йому не потрібно було захищатися ради власної безпеки. Він знав різницю між милістю й компромісом, і добре було б, якби ми повчилися в Нього цьому. Він дав нам чудовий приклад істини, поєднаної з милосердям, і, прощаючись зі Своїми учнями, Він сказав: «Ідіть і робіть так само».

Біллі ГРЕМ

"Благовісник", 1,2018