Благовісник

Візьми відповідальність за долю своєї країни

«Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь» (Рим.9:1-5).

Ми живемо в останні часи. Попереду — велика духовна битва. Тому ми повинні взяти на себе відповідальність за своє життя, за своє служіння, за свою церкву й країну в цілому. І як добре, що ми маємо Боже Слово. У ньому ми знаходимо приклади з життя людей, які йшли за Богом. Зокрема, апостол Павло є для нас чудовим прикладом людини, яка вболівала за долю свого народу. Ніхто його не змушував до цього, але в його серці було велике переживання, яке спонукало його до дії — служіння людям. І ми повинні брати на себе відповідальність за долю сіл та міст, у яких ми живемо.

Іноді ми просто замикаємося у своїх церквах і забуваємо, що довкола нас ще багато людей, які потребують Бога. Слово Боже говорить нам не лише про небеса, не лише про вічність, а й про земні буденні речі. Воно регламентує наше повсякденне життя й дає поради щодо того, яким воно має бути.

Відомий філософ Володимир Соловйов виділяє два типи людей. Один із них — люди, які думками повзають по землі, а другий — ті, які літають вище хмар. Обидва погляди неправильні, і Писання збалансовує ці два типи, окреслюючи світогляд людини Божої: це людина, яка чує голос Святого Духа і разом із тим вболіває за свій народ. Павло — чудовий приклад такої людини. Він говорить, що його сумління керується Святим Духом. Сумління в нього було й до того, ще тоді, коли він переслідував Церкву Божу, але його позиція була неправильною. Але коли Павло познайомився з Христом, коли на нього зійшла благодать Святого Духа, у нього сформувався правильний погляд на людей, які жорстоко його переслідували. «Я маю велику скорботу і невпинну муку для серця свого», — пише апостол.

У наші дні сучасна християнська ментальність, на жаль, зводиться до переконання, що йдучи за Христом, ти не матимеш жодних проблем, у тебе все буде добре, ти все легко долатимеш. Я хотів би застерегти вас від такої думки. Людина, яка перебуває близько з Богом, відчуває Його серце. Павло, будучи близько з Богом, відчував, що Господь тужить за Ізраїлем, який не прийняв Його спасіння. Господь бачив їхню гірку долю в майбутньому.

Ми також покликані в суспільстві, у якому живемо, бути світлом. Для цього ми повинні пройнятися Божим болем за людей, ми повинні пізнати серце Боже, бо інакше не ми впливатимемо на світ, а він впливатиме на нас. У Павловому серці, яке було близько з Божим, не було місця для егоїзму, зверхності. І в такому серці може визріти справжнє співчуття до інших людей.

Я маю одну велику мрію: я молюся за те, щоб в Україні мільйони людей пізнали Господа. Решта все минеться. Але найдорожче, що є для неба, — це спасіння людських душ. І якщо ми візьмемо на себе таку відповідальність — приводити людей до Христа — то побачимо у своєму житті Божі чудеса. Але щоб це бажання могло жити й укорінюватися в вас, ви повинні щиро полюбити Боже Слово. Ніщо так не формує здорової сильної віри, наслідком якої є мудре, здорове, благословенне християнське життя, як Слово Боже. Живіть ним, цитуйте його, дотримуйтеся того, що сказано в Писанні, щоб інші могли бачити, що ви є людьми, які мають Слово в серці й несуть його у світ. Боже Слово дає мудрість, допомагає приймати правильні рішенні й робити розумний вибір. Хто шанує Боже Слово, ніколи не буде посоромлений. Але, несучи Боже Слово, покажіть, що воно у вас не лише на язику, а що воно у вашому серці, у ваших словах і вчинках, що воно є принципами вашого життя. Щоб не було так, як кажуть у народі: «Обіцянки масні, а вареники пісні». Тобто мова наша гарна, а життя свідчить про протилежне. Якщо ви знаєте Писання й цитуєте його іншим, але так не живете, то це компрометує Боже Слово й християнський шлях.

Наше суспільство переживає велику кризу: вороги зі сходу, ворожі ідеології із заходу, внутрішні конфлікти. І зцілити це суспільство можуть лише люди, які мають таке серце, яке мав апостол Павло. Він добровільно взяв на себе Божий біль за народ, рідний йому по крові. Ми ж хочемо йти по життю легко й приємно, і не хочемо брати на себе зайвої відповідальності, зайвого болю.

Своє серце Бог відкриває людям у Своєму Слові. І якщо ми не пізнаємо сутності Бога, Його серця, наше пояснення Писання буде неправильним. Тому щоб краще зрозуміти Писання, ми повинні звертатися до Бога за допомогою. Апостол Павло був потужним молитвеником. Молитва повинна стати частиною сутності християнина. Вона підтримує наш духовний стан у тонусі, як спортсмена підтримують постійні тренування. Як тільки спортсмен перестає тренуватися, його спортивний рівень починає катастрофічно падати.

Тому полюбіть Слово й полюбіть молитву. Ці два крила понесуть вас над життєвим океаном попри бурхливі хвилі. У молитві ми не лише щось просимо, як іноді роблять деякі християни. У молитві ми можемо бачити себе, свій духовний стан. Наближаючись до Бога, ми більш ясно бачимо свої помилки, свої промахи, свою неправильну мотивацію. Ми більш ясно Бачимо Божу волю й проймаємося Його болем.

По-третє, шануйте Святого Духа, Якого Бог вилив у ваші серця. Святий Дух — це не просто інші мови. Це Особистість, третя особа Бога, рівна з Отцем і Сином, оселяється в нашому серці. І це не наша заслуга, це не наші благання чи сльози, не наша ревність, це Христовий дар і Його жертва. Зійшовши в людське серце, Святих Дух приносить туди волю Божу. Але хочу застерегти вас і себе: отримавши Святого Духа, навчімося Його слухати, навчімося Йому коритися. Не ми ним управляємо, а Він посланий для того, щоб спрямувати нас до всякої правди і довести до неба, до Отця. Святий Дух завжди нас спонукуватиме до молитви, до читання Біблії.

Бійтеся того, щоб, тримаючи свою Біблію закритою, штурмувати небеса з проханням: «Господи, відкрий мені, куди йти, куди їхати, з ким одружитися?» Це нерозумно, тому не чиніть так, бо ви можете потрапити у спокусу. Шануйте Святого Духа, сповняйтеся Ним, і дозвольте Йому зробити з себе, ні, не супергероя, відомого на весь світ, а людину, у якій відображається образ Ісуса Христа.

Ніколи не принижуйте тих, хто ще не пережив сили Святого Духа. Це одна з помилок п’ятидесятників. Мене ще в юності Бог застеріг від цього.

Любіть Церкву, частиною якої ви є. Поважайте служителів, навіть якщо вони не все так глибоко знають і розуміють, але на них покладена велика відповідальність. Підтримуйте руки служителів. Запитуйте, чим ви можете бути корисними для них. Не підраховуйте, що Церква зробила для вас, а рахуйте те, що ви зробили для Церкви. І якщо ви своє серце будете нахиляти до правди Божої, то зможете багато чого зробити. Бог буде використовувати вас, як посудину, якщо ви шукатимете Його волі. Якщо ж ви не будете коритися Божому Слову і Святому Духу, то намарно проживете своє життя. Хтось інший користуватиметься вами, і ви будете орати не Божу ниву, а інші поля. Хай би того ні з ким із вас не сталося!

Станьте також сіллю для цього світу. Бо де немає солі, там гниє. Віруючі люди потрібні всюди. Якщо маєте змогу й покликання до цього, йдіть у школи, займайте високі посади в державі, у судах. Розвивайтеся, здобувайте освіту, щоб мати можливість впливати на цей світ. Чому гнилі наші судові системи? Там Бога немає! Чому при владі є люди, які хотіли б зробити добро, але не можуть цього зробити? Вони не знають Божих законів і рухаються в рамах існуючої системи, зруйнувати яку можуть лише віруючі люди.

Джона Вашингтона двічі обирали на посаду президента, і він двічі отримав 100% підтримку. Це сталося тому, що він був глибоко віруючою людиною, і це проявлялося в його чесності. Люди довіряли цій людині. І завдяки саме йому й виникла така суперкраїна, як США.

Моліться, щоб Бог відкрив вам ваше покликання й показав, яке служіння ви можете виконувати. І виконуйте те, що вам кладеться на серце. І не чекайте, що Бог скаже вам: «О, твоє служіння грати на гітарі!» Бог хоче доручити вам щось більше. Я не проти музики, але знаю, що в цей час Бог потребує таких людей, які вболівають за долю своєї країни й готові життя присвятити для спасіння свого народу.

Будьте дуже уважні там, де ви вчитеся, де працюєте. Не ставте себе вищими від інших, не робіть із себе великих знавців, великих мудреців. Будьте тихими, скромними, уважними до людей, частіше усміхайтеся, робіть людям добро. Покажіть, що у вашому серці, а не лише на язиці, є Христос.

Якщо ми почнемо служити своєму народові, то за 10-20 років Україна стане іншою країною, і Бог буде рясно благословляти нашу чудову землю.

Михайло ПАНОЧКО

"Благовісник", 3,2018