Благовісник

Церква та суспільство

Я і суспільство. Свій серед чужих

«Не благаю, щоб Ти їх зі світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу… Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх» (Ів.17:15,16-18).

Християнин для суспільства ніколи не був своїм. Але він не може у відповідь жити так, щоб суспільство стало йому чужим. Він не від світу, але він посланий у світ і служить світу для його порятунку й перетворення. Християнин завжди свій серед чужих, чужий серед своїх.

Про це дуже добре сказав Юстин Мученик, відомий також як Юстин Філософ: «Християни не відрізняються від інших людей ні країною, ні мовою, ні життєвими звичаями. Але, мешкаючи в еллінських і варварських містах, де кому випало жити, і дотримуючись звичаїв тих мешканців щодо одягу, їжі та всього іншого, вони виявляють дивовижний і справді неймовірний спосіб життя. Живуть вони у своїй вітчизні, але як прибульці; мають участь у всьому як громадяни, і всі страждають як чужинці. Для них будь-яка чужа країна — батьківщина, і кожна батьківщина — чужа країна. Перебувають на землі, але суть громадяни небесні… Що в тілі душа, то в світі християни. Душа поширена по всіх членах тіла, і християни — по всіх містах світу. Душа, хоча мешкає в тілі, але не тілесна, і християни живуть у світі, але не від світу». Юстин був одним з перших апологетів християнства в середовищі сучасної йому культури, відомим учителем, інтелектуалом, визнаним в греко-римському елітному суспільстві. Відомо, що Юстин Філософ був обезголовлений під час гонінь на церкву за імператора Антоніна (у 60-ті рр. II ст.). Він зберігав себе від світу, але при цьому активно брав участь у його долі, говорив його мовою, був духовним авторитетом для сучасників.

Кажуть, що ми живемо в куди гірший час, і тому досвід Юстина нам не підходить. Але я ризикну висловити непопулярну думку: суспільство, у якому ми живемо тепер, нітрохи не гірше греко-римського світу і вже точно не гірше Содому й Гоморри. Тому ніяк не можна списати свою бездіяльність і депресію на «останній час» і «безбожну культуру». Залишається відкритим питання: як же нам бути? У чому наше покликання стосовно сучасного суспільства? Яку позицію зайняти — оборонну чи наступальну? Що можна й потрібно змінити в нас самих і в суспільстві? Що нам робити в суспільстві, яке намагається жити без Бога і в той же час гине без Нього?

Зберігати себе від світу. Це головне, за що переживав Христос — щоб Його учні не розчинилися у світі, не втратили себе. Адже дуже важко не погодитися з більшістю, бути принциповим, коли процвітає корупція, узаконений гріх, збочення стають нормою; коли все дозволено й наказано мовчати про Бога. Зберігати себе — означає бути вірним своїм переконанням і належати іншому, неземному Царству. Григорій Сковорода, український філософ і проповідник, просив написати на його надгробку: «Світ ловив мене, але не спіймав». Світ завжди буде претендувати на молодих, красивих, розумних. Але найкраще, що ми можемо зробити зі своїм життям, — присвятити його Богові й бути вірним своєму покликанню. Рятуючись від світу, ми прийшли до Бога, і тепер знову повертаємося у світ, але не для того, щоб стати його рабом, а щоб розповісти про свою віру.

Слово «світ» має багато значень. Світ — гріховна реальність, дух часу, мода на задоволення будь-якою ціною. Христос ставить такому світу однозначно погану оцінку. Але світ — це також суспільство живих людей, на яке можна і потрібно впливати. Саме про це — про світ людей, що навколо нас, — хочеться сказати докладніше. У чому полягає покликання християнина стосовно суспільства?

Брати участь у долі світу. Християни — ті, кому не все одно, ті, кому не наплювати на те, що буде з цим світом, з їхніми співвітчизниками, сусідами, колегами, друзями.

Християнин покликаний бути світлом для всього світу, а не для себе самого. Він не має права привласнювати собі те, що належить усім. Божа любов поширюється на добрих і злих, завдання добрих — розповісти про неї злим.

Стан суспільства — наша відповідальність. Євангелія не ділить людей на поганих та добрих; ближній, яким би він не був, потребує допомоги. Ближній — це будь-яка людина, духовні пошуки і потреби якої кидають мені виклик. Суспільство, його культура, мораль, духовність формуються як сума наших зусиль. Покидаючи суспільство на свавілля, християни не сміють дивуватися, що все так погано… Що наша країна лідирує за темпами розвитку епідемії СНІДУ. Що ми займаємо перше місце з підліткового алкоголізму. Що Україна стала найбільш швидко вимираючою нацією на континенті.

Християни вірять в силу змін. Якщо кожен християнин буде вірити й боротися за «Україну євангельську», то це зробить усіх разом непереборною духовною й суспільною силою. Україна знову повинна згадати про свої християнські корені й на ділі показати свою віру. Бог настільки любить нас, що навіть після Голодомору та Чорнобиля нове покоління християн в Україні приковує увагу всього світу. Постхристиянська Європа і формально православна Росія потребують доброго прикладу. Колишні республіки СРСР дивляться на Україну як на шанс, який не можна упустити. Після всіх невдалих революцій нам потрібна євангельська революція в дусі та житті кожного українця.

Християнин в суспільстві — це надія. Суспільство без християнина віддано самому собі — немає виходу з кризи, немає критичної оцінки, немає свідчення про надію. У суспільстві, де всі «дістали», лише Євангелія може відповісти втомі й відчаю. Розчаровані люди закрили серця, очі, вуха. Як можна пробитися до них?

Свідчити зрозумілою мовою. Нам потрібен чесний діалог із суспільством про найбільш гострі духовні питання. Чи ми намагаємося зрозуміти людей, які живуть навколо нас? Чи ж ми бачимо їх за аналогією з собою? Чи можемо ми говорити з ними спільною мовою, чи ж кожен говорить своєю й іншого не розуміє? Відомий християнський журналіст і блогер Павло Левушкан виділяє кілька важливих принципів місіонерства: «Розмовляйте з людьми людською мовою. Часто ми говоримо й спілкуємося релігійною «новомовою», своєрідним сленгом, який більшість людей не зовсім розуміє, вважає його вигадливим і неприродним. Усі ці «брат, сестра», «помазання», «благословення». Ми ці слова розуміємо, але наші співрозмовники сприймають їх як маркер інакшості, а часто і як ознаку небезпеки: «Обережно — ймовірно, секта!» Не треба боятися видатися недостатньо духовним. Треба говорити й спілкуватися так, як ви це робите в колі своїх друзів. Розмовляйте, а не пропагуйте. Це не трибуна мітингу, це перш за все розмова. Припиніть говорити штампами. Це ще одна біда й проблема віруючих людей. Коли ми маємо діалог із невіруючим, то починаємо ховатися за звичні формули, які запозичили з проповідей. У підсумку наша бесіда перетворюється на набір слоганів, речівок і гасел. Це відштовхує. Краще сказати небагато, але щиро. Якщо щось знаєте недостатньо глибоко — так і скажіть, і вашу чесність гідно оцінять».

Християни можуть багато чому навчитися у своїх світських сучасників. Христос похвалив активність, винахідливість, підприємливість мирських людей: «Сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла» (Лк.16:8). Вони більш безпосередні, природні, сучасні. Вони активно живуть, у той час як багато християн бояться жити і лише спостерігають за іншими спідлоба. Треба не лише критикувати політику, культуру, бізнес, але створювати свою альтернативу — знімати свої фільми, писати свої книги, висувати своїх лідерів, створювати свої організації, заохочувати в церкві творчість і діловий підхід.

Суспільству потрібен християнський погляд на громадські та культурні процеси. Я вважаю, усім буде цікаво, що думають християни про культові речі сучасної молоді. Вони будуть дуже здивовані, дізнавшись, що віруючі люди цікавляться їхнім життям, дивляться їхні фільми, слухають їхню музику, читають їхнє чтиво, щоб зрозуміти їхній світогляд і стати ближче до них.

Бути в гущі життя. Християнин покликаний бути в епіцентрі суспільного життя. Євангельська віра не замикається в церковних стінах, але впливає на всі сторони суспільного життя, змінює культуру й науку, бізнес і політику. Кожен може проповідувати мовою своєї професії, може бути християнином «в житті», а не тільки в церкві або наодинці.

Христос в Євангеліях каже, що наш ближній — НЕ сусід по лавці в синагозі, але потребуючий чужинець. Хто мій ближній? Мій співвітчизник, який живе без Бога. Молодий, але вже пропащий наркоман. Красива, але вже зіпсована дівчина, з розбитим серцем і втраченою долею. Школярі, які підсіли на пиво і «траву».
Що робити мені як християнину? Поглянь навколо, і скрізь, де ти бачиш нужду, там є місце для твоєї участі. Ми живемо в страшному світі, але Христос посилає нас у світ. Ніяка епоха і ніякі обставини не скасовують Його доручення і нашого покликання.

Михайло ЧЕРЕНКОВ

"Благовісник", 1,2014