Церква та суспільство

Світ, в якому живуть наші діти

Маленька дитина в наших руках… З Божою допомогою ми, батьки, маємо виліпити з неї особистість — переконання, думки, погляди, світогляд. Але перш ніж приступити до цього, розгляньмо, з яких частин складається ця ще несформована людина. Яким є той світ, у якому вона живе, я маю на увазі її внутрішній світ?

Божий образ і подоба Божа
Ми створені за образом і подобою Божою. І якщо ми будемо постійно пам’ятати, що наші діти — це Боже творіння і Божий дарунок, ми будемо зовсім по-іншому дивитися на них. І якщо ми переконаємо їх у цьому, вони також зможуть сформувати правильне ставлення до себе і до людей, які їх оточують, та й до Бога зокрема. Тільки тоді, коли вони відчуватимуть себе Божим творінням, вони зможуть вижити в цьому хисткому та гнітючому світі. Це головний момент у формуванні внутрішнього світу дитини. Нинішній світ формує в нас відчуття того, що ми ніщо, що ми не відповідаємо тим високим стандартам, які він ставить, що ми не зможемо реалізуватися, розкритися і чогось досягнути. Істинний сенс і призначення людського життя нівелюються, а формуються спотворені недосяжні цілі.

Але основою внутрішнього світу людини має бути усвідомлення її значимості у цьому світі, не тому, що вона якась особлива, а тому, що вона створена Богом з певною метою, яку вона має пізнати протягом життя. Для неї в Бога є унікальне призначення, унікальна доля, унікальний Божий план, який має силу тільки для неї. І це породжує неймовірну впевненість і спокій.

Образ і подоба батьків
Наступне, на що потрібно звернути особливу увагу, знаходимо в Першій книзі Біблії: «І жив Адам сто літ і тридцять, та й сина породив за подобою своєю та за образом своїм, і назвав ім’я йому: Сиф». Ми також беремо участь у народженні й наші діти мають також наш образ і нашу подобу. Так, люди створені Богом, але з того «матеріалу», який взятий з їхніх батьків. Є риси нейтральні: колір очей, волосся, форма різних частин тіла і т.і., але є гріховні риси, гріховні нахили батьків, які стають нахилами дітей. І знаєте, що нас найбільше дратує в наших дітях? Те, що вони надто схожі на нас. Іноді ми хочемо виправити наші помилки в дітях. І особливо нас дратує те, в чому ми програли. І саме це ми хочемо виправити в них. Чи маємо право ми це робити? Так, оскільки маємо певний досвід у цьому. Але робити це потрібно, не забуваючи, що в наших дітей є своє призначення і свій шлях. І якщо у вашому житті щось не вдалося, не переносьте це в життя своїх дітей, не намагайтеся нав’язати їм свій шлях. Тому що це часто викликає неймовірні проблеми в житті дітей і в їх стосунках з батьками.

Атмосфера в сім’ї
Внутрішній світ дитини формується атмосферою в сім’ї, де живе дитина. Сім’я є невід’ємною частиною світу, в якому живе дитина. Хочете мати позитивний вплив на життя дитини? Створіть відповідний клімат в сім’ї. Це та складова життя дитини, яку вона повністю вбирає в себе і повною мірою відображає у своєму подальшому житті. Пам’ятаю, одного разу після занять студенти запросили мене на рибалку. Я хотів побути на свіжому повітрі, тому погодився на це. Від водойми, до якої ми приїхали, неприємно пахло, але риба все ж ловилася. Спочатку я хотів випустити її, але вирішив показати дружині, що впіймав, тому привіз її додому і попросив підсмажити цю рибу. Через деякий час я почув у домі дуже знайомий запах. Це був запах водойми. Риба, яка виросла в цьому середовищі, повністю увібрала в себе його запах. Середовище стало її внутрішнім змістом. Якби ця рибка жила в океані, вона б мала зовсім інший розмір і смак. Але вона не винна, що народилася в брудній «калюжі», яка стала середовищем її проживання.

Те, що вбирають у себе діти в наших сім’ях, повною мірою відобразиться в їхньому житті. Світ, у якому живуть наші діти, це світ нашої сім’ї. Наслідування — це перший і головний момент формування поведінки та характеру наших дітей. Вони вбирають не стільки наші слова, як наші вчинки та поведінку, і відображають їх у своєму житті.

Вплив суспільства
Окрім сім’ї, дуже важливим є вплив того суспільства, в якому ми живемо. Ви звернули увагу, що, окрім насильства та розпусти, нав’язується нашим дітям? Зміщення акцентів, пріоритетів. Суспільство, в якому ми живемо, сповнене егоїзму — ми можемо робити все, що хочемо, ні з ким не рахуючись. Я — центр своєї уваги і уваги всесвіту. Навіть іноді Бога намагаються використовувати у своїх планах, вимагаючи від Нього те, що потрібно нам, а не шукаючи того, чого хоче Він. Ви мусите пильнувати за цим і не дозволяти, щоб суспільство формувало вашу дитину так, як воно вважає необхідним.

Хочу зазначити, що в суспільстві не все погане. Але ми повинні пильнувати за тим, хто і що оточує наших дітей, тому що «погані товариства руйнують добрі звичаї». Ми поступово починаємо змінюватися в образ тих людей, з якими спілкуємося. Якщо ви маєте тісні стосунки з тим чи іншим оточенням, поставте собі запитання: чи хотіли б ви з часом стати такими, якими є вони? Якщо так, то продовжуйте це спілкування. Якщо ж ні, то, будь ласка, залиште цих друзів, тому що рано чи пізно вони все одно вплинуть на наше життя і наш світогляд. Ці зміни є поступовими, не одразу помітними, але обов’язковими. Тому звертайте пильну увагу на коло спілкування ваших дітей і коло ваших друзів.

Особливості сприймання дійсності
Внутрішній світ наших дітей — це світ, як сприймають його діти. Сприйняття дітей кардинально відрізняється від нашого, і ми повинні мати достатньо мудрості, щоб зрозуміти, як сприймають наші діти нас і оточуючий світ. Уважно дивіться в очі своїх дітей, спілкуйтеся з ними, спробуйте зрозуміти той внутрішній світ, у якому живуть ваші діти. Це дуже важливо.

А ще дуже важливо зрозуміти, якими бачать нас наші діти. Одного разу ми провели такий експеримент. Я запропонував доньці помінятися зі мною ролями. Вона мала бути татом, а я — донькою. Вона одразу увійшла в роль. І те, що я побачив, розкрило її уявлення про мене як батька. Я був дуже здивований, навіть вражений тим, як вона відображала мене. Не може бути, що це я! Але щонайменше таким вона сприймала мене. І це стало для мене дуже серйозним уроком. Я зрозумів, що заважає нам у наших стосунках.

Півночі після цього я не міг заснути, але це ще не кінець історії. Наступного ранку я запитав у доньки, вказуючи на себе: «Тату, а що ти думаєш про неї?» Вона пильно подивилася на мене, різко повернулася і пішла геть. Я зрозумів, що наступив на болючий мозоль, але сказав: «Дякую тобі, Боже, що ти торкнувся і її серця». Десь близько опівночі донька підійшла до мене і сказала: «Тату, можна я з тобою поговорю?» Я відповів, що моє серце завжди відкрите для неї, навіть опівночі. Вона прилягла біля мене і довго мовчала, а потім почала говорити. Відтоді, як я поставив їй це запитання, минуло близько чотирьох з половиною годин. Вона говорила, що думає про себе, а я мовчки слухав і плакав, дякуючи Богові, що вона відкриває мені світ свого сприймання. Я просив у Бога мудрості, щоб правильно вплинути на її сприймання, бо бачив, що вона неправильно сприймає нас, батьків, наші слова і дії. І це вплинуло на ставлення до самої себе. Ми довго розмовляли з нею — і це повністю змінило світ її сприймання.

Скільки разів ви занурювалися у внутрішній світ своїх дітей і робили спроби їх зрозуміти більше, ніж вони самі себе розуміють? Чи ви коли-небудь говорили зі своїми дітьми після того, як карали їх? Чи спробували зрозуміти, як вони ставляться до вас і до себе? Звертайте на це особливу увагу!

Як правильно карати?
У житті ми стикаємося з тим, що змушені покарати дитину. Коли вам доводиться бути суворими, дайте дітям чітко зрозуміти, чому ви суворі. Це дасть їм змогу зрозуміти вас. Я за покарання і доцільні обмеження, я за строгу любов, але проти жорстокого побиття. Найчастіше батьки карають дітей з декількох причин: вони зривають на дітях своє роздратування їхніми вчинками; діти — це безпечне місце, на яке можна вилити свій гнів, накопичений стосунками в суспільстві, церкві й т.і.; батьки дратуються, що діти надто схожі на них; і їм не вистачає мудрості знаходити інші методи впливу на дитину, інше покарання чи обмеження. Тоді фізичне покарання стає єдиним методом впливу на дитину, хоча, як на мене, це крайній метод, який можна застосовувати лише в окремих випадках. Соломонову різку може використовувати той, хто має Соломонову мудрість. Одного батька, який за будь-яку провину сильно бив своїх дітей, я запитав: «А ти помолився перед тим, як це зробити?» Він запитав: «Як це? Якщо я піду й помолюся, то в мене все натхнення пройде». Але якщо це насправді потрібно, то, повірте, не пройде, а тільки посилиться, але в наше серце прийде той мир, якого нам так не вистачає, коли ми караємо своїх дітей.

Коли ми караємо дитину, то першою їхньою реакцією є образа, відчуження і агресивність. І якщо ми залишаємо дитину в цьому стані, то це вкорениться в ній і визначатиме характер ваших стосунків. Бог — ідеальний батько, і ми повинні чинити так, як робить Він. Якщо ми почали карати, то маємо довести до розчулення і покаяння. Якщо ж ми не доводитимемо покарання до цієї точки, то в нас будуть дуже погані стосунки з дітьми. Якщо ви залишите ображену, роздратовану дитину, то це емоційно віддалить її від вас. Це найгірше, що тільки можна зробити.

Дайте дитині можливість відчути вину і пережити образу. А потім зробіть спробу поговорити з нею, або хай це зробить той, хто не карав її. Якщо дитина впирається і продовжує робити те, за що її покарали, ми повторюємо покарання, доти, доки не побачимо в дитині розкаяння. Тоді ви маєте проявити велику любов до дитини, прийняти її і більше ніколи не згадувати про скоєне нею. Не ламайте надламаної тростини, і не гасіть ґнота, який ледве жевріє. Покажіть їм свою любов і прийняття тоді, коли вони каються, таким чином ви покажете їм Божу любов.

Ще на одному моменті хочу спинитися. Чи бувало у вас таке: ви повертаєтеся додому, а донька «прибрала» в кімнаті. Усе сміття по кутках, ваша улюблена ваза розбита. Або ж син набив цвяхів у ваші меблі, напередодні ви з ним же їх скручували. І ви починаєте кричати: «Щоб більше ніколи…» І повірте, дитина може більше не проявити бажання зробити щось добре. Ми повинні чітко розмежувати, що робить дитина на зло, а що робить щиро, але через свою нездатність поки що не може зробити правильно. Ми повинні бачити її бажання, правильно оцінювати її мотиви і розуміти внутрішній світ, щоб обрати правильні методи впливу на неї. Я не говорю про те, щоб потурати дітям у всьому, але зважати на те, що є випадки, коли діти, щиро прагнучи проявити турботу і любов, роблять щось не так, не маючи відповідних умінь.

Мрія родом з дитинства
Пам’ятаю день, коли моя донька вперше принесла мені чашку чаю в кабінет. Несучи, вона розхлюпала його по всьому килимовому покритті кабінету. Мені хотілося зробити їй зауваження, але я оцінив важливість цього моменту і стримався. Взявши чай із її рук, сказав: «Ми з мамою довго молилися, щоб Бог дав нам тебе. І я завжди мріяв, що в певний час моя донька принесе мені в кабінет чашку чаю. І ось ця мрія здійснилася». Я пив цей чай, а вона дивилася на мене. І тоді я посадив її біля себе і сказав: «А знаєш, про що я мрію зараз. Я уявляю, що коли тобі буде років 15, ти будеш дівчиною, яка любить Господа і поклоняється Йому. А ще маю таємну мрію, що одного разу сам зможу охрестити тебе. І якщо ця мрія здійсниться, як здійснилася моя мрія про чашку чаю, я буду найщасливішою людиною на землі». — «Я хочу цього, тату! Я теж мрію про це», — відповіла донька.

Ви зрозуміли, що відбулося? Я вклав у неї мрію, яка відповідає Біблії. І ця мрія об’єднала нас.

Ви хочете, щоб ваші діти були такими, як ви називаєте їх, говорячи про їхнє майбутнє? Не раз мені доводилося чути слова: «Ти ніколи не зможеш…» або: «Тебе ніхто не візьме заміж…» і т.і. Говорячи так, ми формуємо внутрішній світ дитини. А світ дитячих вражень — це одна з найпотужніших складових внутрішнього світу дитини.

Захистити не значить заховати
Пам’ятаю, одного разу ми відпочивали з друзями. Нас було три сім’ї. Під час однієї з прогулянок по одному старовинному кварталу містечка, я побачив, що наші друзі закрили дітей плащем і дуже швидко пробігли біля одного з вікон будинку. Коли ми підійшли ближче, то я зрозумів, чому вони це зробили. З вікна лунала гучна музика, п’яні голоси людей. Окрім того, у вікні, яке було дуже низько, діти могли побачити дим, що заповнював всю кімнату. Друга сім’я повторила те ж, що зробила перша. А я думав, як же вчинити мені, й вирішив, що не ховатиму своїх дітей від цього, тому що нам не уникнути зустрічі з цим «вікном» ні тепер, ні в житті. Я розумів, що діти рано чи пізно побачать це, але тоді біля них може не бути нас. Коли ми підійшли до вікна, очі доньки розширилися, і вона запитала: «Тату, а що там відбувається?» Я нахилився, розуміючи, що маю буквально 30 секунд, і сказав: «Є люди, які не люблять Господа, у їхньому серці гріх, тому вони люблять це. Дим, алкоголь і ось така музика — це все, що їм подобається». Донька сказала: «Тату, швидше ходімо звідси! Як це жахливо». У наступні декілька тижнів я зрозумів, що моя донька засвоїла урок. Почувши подібну музику, вона сказала: «Тату, а це музика з того вікна! Вона мені не подобається». Ці 30 секунд нашої розмови вплинули на її сприймання музики як такої.

Ви можете відгородити дітей від світу і тримати їх так до 21 року. Певною мірою це добре бажання. Мені теж цього хочеться. Але потім ви все ж будете змушені відпустити дітей. І вони безпомічно дивитимуться на те, що їх оточує, не знаючи, як на все це реагувати. Колись вони все це побачать, і так би хотілося, щоб вони мали правильне уявлення і правильну реакцію на те, з чим вони стикнуться у своєму житті. І ці уявлення та реакцію маємо сформувати ми, батьки, правильно коментуючи те, що діти бачать, і формуючи в їхній свідомості правильні висновки і правильні бажання.

Світ, у якому живуть наші діти, — це складний світ. І не зажди ми можемо впливати на нього повною мірою. Тому часто я кажу Господу: «Боже, я намагаюся зробити все, що можу, щоб мої діти стали Твоїми дітьми. Але все, що не можу зробити я, можеш зробити Ти. Я можу з Твоєю допомогою розповісти їм про Тебе. Але відкритися їм особисто можеш тільки Ти Сам». Ми повинні щодня благати Господа, щоб Він Сам формував той внутрішній характер наших дітей, той світ їхніх вражень і відчуттів, про який ми навіть не здогадуємося; щоб Він зберігав їх від неправильного впливу і коментував їм те, що не можемо прокоментувати ми, тому що ми не завжди можемо бути поруч з нашими дітьми.

На нас, батьках, велика відповідальність, але багато чого ми не можемо зробити самі. Я переконаний, що внутрішній світ дитини сильно зміниться і буде формуватися правильно лише тоді, коли Сам Бог відкриється нашим дітям і народить їх згори.

Сергій ВІТЮКОВ, м. Сакраменто

"Благовісник", 2,2011