Благовісник

Теологія

Духа не вгашайте

Довгий час фраза «вгашати Духа» була для мене наповнена змістом дуже абстрактним і майже містичним, мені важко було знайти їй якісь конкретні точки прилягання. От якщо, допустимо, я подивився який-небудь фільм (нехай навіть із хорошим змістом), то чи я угасив Духа? Або послухав християнський реп (знову ж із хорошим змістом)? Або якщо висловив критичне судження про будь-яку книгу християнського автора?
Чи вгашає Духа церква, у якій приватне говоріння мовами не заохочується, а публічне — забороняється? Чи вгашають Духа служителі, які не дозволяють використовувати під час спільних богослужінь барабани? Або які зупиняють проповідника, який переступив через годину й десять хвилин?

Неважко помітити, що заповіддю «не вгашай Духа» можна маніпулювати вельми довільно, перетворюючи її на знаряддя для просування яких завгодно ідей і застосування яких завгодно заборон. Але що ж насправді мав на увазі апостол Павло, кажучи: «Духа не вгашайте»? На мій погляд, відповісти на це питання нам допоможе, як звичайно, контекст.

У віршах 16-22 п’ятого розділу Послання до ефесян змінюється стиль мовлення: апостол переходить до серії коротких наказів, які в оригіналі всі закінчуються дієсловами. Структуру цих віршів можна побудувати по-різному: у вигляді трьох тривіршів або простого хіазму. Однак у кожному разі фраза «Духа не вгашайте» виявляється прямо в центрі. Ось один з варіантів структури (переклад наш — О. П.):

16 Завжди радійте.

17 Безперестанку моліться.

18 У всяких [обставинах] дякуйте: бо це воля Божа в Христі Ісусі для вас.

19 Духа не вгашайте.

20 Пророцтвами не гордуйте.

21 Усе випробовуйте, тримайтеся доброго;

22 від усякого виду зла утримуйтеся.

У стародавній близькосхідній поезії і високій прозі головну думку нерідко ставили в центр. У зв’язку з характерною структурою цих віршів можна припустити, що повеління не вгашати Духа — головне в цьому уривку, а всі інші заповіді його розшифровують. У світлі цього давайте поглянемо на прочитані вірші ще раз.

Коли ми вгашаємо Духа? По-перше, коли проявляємо невдоволення, замість того щоб радіти: «Завжди радійте» (16). Радість — це плід Святого Духа (Гал.5:22). Сповнюючись Духом Святим, учні сповнювалися й радості (Дії 13:52). Християнська радість можлива «у Святому Дусі» (Рим.14:17). Тому, коли ми піддаємося зневірі, дратуємося або нарікаємо, ми вгашаємо Духа.

По-друге, ми вгашаємо Духа, коли нехтуємо молитвою: «Невпинно моліться» (17). Дух Святий — це Дух молитви. Навіть у найважчих обставинах Він нас не залишає, а «заступається за нас невимовними зітханнями» (Рим.8:26). Тому Павло закликає нас: «Моліться Духом…» (Еф.6:18). Коли ми не молимося, ми проявляємо самовпевненість, вважаючи, що й самі, без Божої допомоги з усім впораємося. Подібна самовпевненість — це гашення Духа молитви, Духа Святого.

По-третє, ми вгашаємо Духа, якщо не зрощуємо у своєму серці вдячності Господу: «У всяких [обставинах] дякуйте: бо це воля Божа в Христі Ісусі для вас» (18). Дух Святий піклується про благо Божих дітей, тому, коли ми без подяки в серці сприймаємо життєві благословення, ми вгашаємо Духа. Дух Святий нас перетворює на образ Христовий (2Кор.3:18), і Його силою тим, «хто любить Бога, хто покликаний [Його] постановою, усе допомагає на добре» (Рим.8:28). Тому, коли ми не дякуємо Богові за труднощі й випробування, ми вгашаємо Духа.

По-четверте, гашення Духа відбувається тоді, коли ми принижуємо Слово Боже: «Пророцтвами не гордуй ...» (20). Дух Святий — автор пророчого слова (2Петр.1:21). І цим словом Він користується як Своїм мечем: у Посланні до ефесян, 6:17, Писання названо «мечем Духа». Тому, якщо ми принижуємо непогрішність, авторитет, самодостатність Писання, ми вгашаємо Духа.

По-п’яте, Духа Святого вгашає некритичне ставлення до життя і навколишнього світу. Павло говорить: «Усе випробовуйте…» ( 21). Ці слова не означають, що все потрібно спробувати, скуштувати на практиці: і гріх, і праведність, і істину, і помилки, і таку церковну програму, й іншу, — як іноді неправильно застосовують ці слова. Тут мається на увазі те, що перш ніж щось спробувати на практиці, потрібно це піддати перевірці: добре чи погано, мудро чи ні. Оскільки Дух Святий — це Дух мудрості (Іс.11:2, порівн. 2М.35:31), некритичне ставлення до того, що пропонує нам навколишній світ, вгашає Духа.

По-шосте, ми вгашаємо Духа моральним релятивізмом (моральною відносністю). Це коли замість того, щоб триматися тільки хорошого, а від усякого виду зла утримуватися (21, 22), ми кажемо: «Добре й те, й інше». Приміром, ми будемо і гуманітарну допомогу збирати, і одностатеві шлюби благословляти — мовляв, і те, й інше нормально. Однак Дух Божий не випадково названий «Святим». Заниження планки святості, допущення гріховної поведінки неминуче вгашає Духа Святого. «Ніяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, а тільки добре для збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого… » (Еф.4:29, 30).

Отже, наскільки широко можна застосовувати заповідь «Духа не вгашайте»? Судячи з контексту послання, Духа вгашає насамперед невдоволення, самовпевненість, невдячність, приниження Писання, некритичність і моральний релятивізм. Не будемо вгашати Духа Святого, а, навпаки, будемо завжди радіти, безперестанку молитися, у всіх обставинах дякувати, Слово Боже підносити, усе піддавати випробуванню й триматися тільки того, що вгодно Богові.

Сайт www.propovedi.ru

Олексій ПРОКОПЕНКО

"Благовісник", 2,2013