Свідчення

Прощення знімає гріховний камінь з серця

У травні 1999 року в моєї мами (тоді ще невіруючої) був ішемічний інсульт. Її розбив параліч, вона не ходила і не розмовляла (у неї відняло мову). Я не знаю, скільки б вона ще пролежала в такому безнадійному стані, якби наша віруюча сусідка не стала заходити до нас додому. Вона провідувала мою маму і розповідала нам про Бога, переконувала, що мою маму може зцілити тільки один Ісус Христос, про Якого ми нічого ще не знали.

Сусідка молилася за зцілення моєї мами, яка потихеньку почала ходити, потім поступово до неї стала повертатися мова. Я бачила, як мама оживає, радіє кожному новому дню. Вона почала дякувати Богу, що Він зціляє її, продовжує їй життя, почала змінюватися, стала дивитися на світ іншими очима. А скільки радості було, коли мама сама вперше прийшла до християнської церкви!

З того дня мама не пропускала жодної проповіді, служителі церкви молилися за її зцілення. І Ісус Христос зцілив її! Слава Йому! Алілуя! Зараз вона диякониса церкви, служить у молитовному служінні церкви, співає в камерному хорі.
Дивлячись на маму і бачачи зміни в її житті, я теж стала відвідувати церкву, але якась порожнеча була в моєму серці. Мене не торкалося Слово, що говорив пастор, ніщо не приносило мені радості. Щось сильно тримало мене, не пускало вперед, начебто мене прикували ланцюгом до стовпа — і я тупцюю на одному місці.

У той час у мене була невіруюча подруга Наташа. Я запрошувала її до церкви, намагалася розповісти їй про Ісуса Христа. Але вона відповіла мені, що ще молода і їй рано про це думати. Церква — це тільки для бабусь, та й ніколи їй — робота, господарство, сім’я ... Вона сказала, що можливо прийде до церкви, коли вийде на пенсію.

Невдовзі після цієї розмови вона сильно занедужала: рак підшлункової залози. Я стала говорити, що їй потрібно покаятися і прийняти у своє серце Ісуса Христа, лише Він може її зцілити. Наташа довго не погоджувалася, її відлякувало, що ми не належимо до православної церкви, вона боялася змінити віру. Я ж пояснювала їй, що Бог один, Він живий, і не так важливо, в яку церкву ти ходиш, головне мати віру в Живого Бога і жити за Його заповідями.

А тим часом хвороба прогресувала, Наташі ставало все гірше. А їй тоді було всього 35 років. Через декілька днів після нашої останньої розмови вона мені подзвонила. Голос у неї був дуже схвильований. Вона сказала мені, щоб я ходила в церкву, вірила і служила живому Богові, вона сказала, що бачила Його, що Він живий, що Він незабаром прийде, що все, що я говорила їй, правда. Вона переконувала мене, щоб я говорила це всім! «Жанно, — говорила мені Наташа, — ти просто уявити собі не можеш, яка там краса!..»
Після цього дзвінка, через два дні, Наташа померла…

Я стояла біля її труни, плакала і думала, невже це моя Наташа. Я свідчила їй про Бога, а вийшло так, що саме вона сказала мені такі слова про Бога, що дійшли до мого серця. Мене раптово пронизала думка, що ніхто не знає, коли в кого свій кінець. Смерть може прийти в будь-який момент, чи ти молодий, чи старий. Я подумала, що можу не встигнути примиритися з Богом. І зрозуміла, що це говорив зі мною Святий Дух.

Потім Святий Дух нагадав мені, що я повинна попросити прощення у своєї колишньої однокурсниці, з якою сильно посварилася і мала на неї гірку образу.
Ви уявити собі не можете, як важко зробити першій крок до примирення! Це потрібно переступити через себе, через свою гордість, що тягне тебе назад, у протилежний бік від Бога! Коли я попросила прощення, то мовби важкий камінь упав з моєї душі! Моя душа раділа!

Через 2 місяці мені подзвонив мій колишній чоловік, що не спілкувався з нами 10 років. Він подзвонив, запитав про сина і просив дозволу взяти його до себе на канікули. Коли він прийшов до нас додому, за сином, я й у нього попросила прощення. На що він відповів, що ніколи не тримав на мене зла. Що все це відбулося (наше розлучення) з його вини. Але я все одно попросила в нього прощення і простила йому. Ще один камінь упав з мого серця.

Після цього я почала зауважувати в собі зміни. Господь почав знімати завісу з моїх очей, почав працювати зі мною — змінював, очищав, повчав. Слово Боже з Біблії стало мені відкриватися, стали доступні проповіді пастора, мені почали відкриватися духовні речі.

Господь мені показав, що допоки ми ходимо з гіркою образою на своїх близьких, знайомих, наша душа буде закрита для Божого благословення. Образа, як черв'ячок у яблуці, що поїдає все зсередини. Він гризе нашу душу — і ці рани кровоточать, приносячи нам біль, страждання, сум. Я зрозуміла, що образа — це страшний гріх, через який ми можемо втратити Небеса! Якщо ми не простимо на цій землі своїм кривдникам, то коли ми потрапимо у світ інший, ворота Раю просто можуть зачинитися перед нами.

Жанна ВОРОНОВА, м. Харків

"Благовісник", 2,2010