Свідчення

Нікі Круз: важка дорога до Бога

Нікі Круз — колишній главар однієї з великих банд, яка орудувала в Нью-Йорку в сімдесяті роки минулого століття. Він навернувся до Бога від проповіді пастора Девіда Вілкерсона, який, підкоряючись Божому поклику, став звертатися з проповіддю Євангелії до вищезгаданої банди і до самого Нікі Круза. Тепер Нікі Круз — пастор однієї з церков США, а ще він свідчить по всьому світу про те, як Господь його спас. Він автор кількох книг, найбільш відома з яких «Хрест і ніж» або в деяких виданнях – «Хрест і кинджал». 22-24 травня Нікі Круз проповідував у Донецьку в рамках конференції «Один Господь! Один народ! Одна віра!» У цьому служінні, яке організував пастор церкви «Дім хліба» Олександр Шевченко (м. Сакраменто), взяв участь відомий співак та євангеліст Джордж Давидюк.

Найбільш неприємний факт, що багато людей — вихідці із важких сімей. Кожна людина росла в сім’ї, в якій були ті чи інші проблеми. Сатана найбільше прагне зруйнувати сім’ю, щоб завдати болю кожному її члену. Це реальний біль. Тільки ті, хто пережив його, розуміє, що я кажу. Сатана ненавидить сім’ю лютою ненавистю, тому що він ненавидить Бога, Який створив її.

Я чоловік і батько, маю дітей. Але моє походження не із кращих. У мене не було освіти. Моє життя було пов’язане з криміналом. Я був вражений депресією і злиднями. Лікар Гудман, психотерапевт, який лікував мене шість місяців, сказав, що я приречений, невиправний і що рано чи пізно потраплю на електричний стілець, а потім прямо в пекло. Він не зміг пробитися через ту темряву, що була в мені, щоб допомогти, і сказав, що для мене вже немає надії. За його словами, я ніколи не зможу взяти відповідальності, щоб жити нормальним життям, я ніколи не зможу бути чоловіком і батьком.

І він був правий. Він потрапив прямо в ціль. Скрізь я створював проблеми. Я був лідером Нью-Йоркської банди. Я не міг повернути у зворотний бік, щоб жити по-іншому, тому що походив з сім’ї, в якої було багато проблем. Я був злочинцем не тому, що мені захотілося бути ним. Чотири рази я пробував покінчити з собою. Я хотів пустити собі кулю в лоб, хотів потрапити в таку ситуацію, щоб поліція мене застрілила. Не раз уночі я прокидався від почуття зла і помсти. Я намагався заснути, але зі мною була жінка, яка ввійшла в моє серце, зловила мене у свої тенета і завдавала мені душевного болю. Ім’я цієї жінки — самотність. І я нічого не міг зробити з нею.

До того ж, як, мабуть, кожен виходець із Пуерто-Ріко, я був зайнятий духами чарівництва. Ось звідки походить Нікі Круз! Моя мати була чарівниця, а батько – священик у сатаністів. Коли мені було два роки, мої батьки принесли в жертву тварин і хрестили мене в їхній крові. Так вони присвятили мене дияволу. Потім я знав, що диявол в мені. Коли б ви мені спробували сказати про любов, я б плюнув би вам в лице, тому що я не вірив у любов.

Коли я був хлопчиком, наді мною дуже знущалися. За найменшу провину мати боляче била мене, так, що я зомлівав і не раз валявся в калюжі крові. Одного разу вона закрила мене в невеликій кімнаті — і я просидів там усю ніч з переламаним носом, з губами, потрісканими від спраги, з очима, опухлими від побоїв, з декількома переламаними ребрами. Три з половиною роки вона закривала мене в кімнаті. Дуже сильно побила мене мати, коли мені було дев’ять років. Вона закрила мене на замок, але я кричав, що хочу пити. Від голоду в мене став боліти шлунок. Так продовжувалося два з половиною дні, протягом яких я благав її дати мені пити і їсти. Вона ж відповідала мені одним словом: «Закрийся!» і проклинала мене.

Я дуже боявся її. Пам’ятаю, як вона схопила мене за руки і наказала дивитися прямо їй в очі. Я ж не хотів дивитися їй в очі і дивився в землю. Коли ж глянув, то побачив, що вони нелюдські. Вони були дуже холодні і налиті кров’ю. Вона стала проклинати мене — і ці прокляття знищували мене. Якби я побачив у її очах хоч краплю милосердя до мене, цього б мені вистачило. Вона ж била і била мене, я навіть звик до побоїв і не звертав на них уваги. Але біль, якого вона завдавала мені, входив у мене щораз глибше. Від цього внутрішнього болю я не міг визволитися, він став частиною мого життя. Цей біль я носив з собою, коли перебував у банді. Я ненавидів свою матір.
Я не вірив у Бога, ненавидів сім’ю. У мене було 17 братів і одна сестра. Але я не хотів мати нічого спільного з членами своєї родини.

Людина, яка досягла мене Божою любов’ю, нічого не знала про Нью-Йорк. Це провінційний проповідник Девід Вілкерсон. Він прийшов у район, де діяла моя банда. Бог його послав туди, і він не тривожився, що буде з ним. Поліція попереджувала його: «Навряд чи ви вийдете з цього району живим. Не йдіть туди».

Але Девід Вілкерсон пішов і зустрівся лицем до лиця з пеклом. Я дуже ненавидів цього чоловіка, завдав йому багато страждань. Коли навколо нього зібралося близько 300 людей і він почав говорити про Бога, я почав кричати і проклинати його. У відповідь він сказав: «Нікі, Бог може змінити твоє життя», на що я закричав: «Закрийся! Якщо ти ще раз відкриєш свій рот і згадаєш про Бога, ти станеш мертвим!»

Але він продовжував проповідувати. Я ж ішов за ним, бажаючи виконати свою погрозу, і не раз пильно дивився на нього. Це був дуже тонкий і худий чоловік, як сірник. Він носив дуже товсті окуляри, так що я не завжди міг роздивитися його очі. Коли він говорив, то швидко повертав голову, так що я не міг зловити його погляду і відчував, що моя голова паморочиться. Я знущався над ним, обзивав його і попередив всіх, що вб’ю кожного, хто заступиться за нього. Ніхто не насмілювався встати з місця. Одного разу я схопив Вілкерсона за сорочку і притиснув його до стіни. І те, що я йому говорив, походило з самого пекла. Переривчастим голосом Вілкерсон проказав: «Я боюсь, але я прийшов сюди, щоб сказати тобі слово з неба. Я прийшов, щоб сказати тобі, Нікі, що Ісус любить тебе». Я помітив, що, сказавши це, він сповнився сміливості і фізичної сили, і промовив: «Якщо ти хочеш вбити мене, вбивай прямо перед цим народом. Вбий мене прямо зараз. Нікі, ти можеш вбити мене і розрізати на тисячі шматків, але запам’ятай: кожний шматок мого тіла буде говорити тобі, що Ісус любить тебе. І скажу тобі: ти ніколи не зможеш вбити любові, тому що Бог — любов, і Він любить тебе, любить тебе, любить тебе!»

Таким було його слово. Мій друг, на ім’я Ізраель, пішов послухати Девіда Вілкерсона, і одного разу він сказав мені: «Ходімо знову туди і знайдемо собі дівчаток». Я відповів: «Ізраелю, у нас вистачає дівчат: на 205 пацанів у нас 75 подруг. Вибери собі, яку хочеш! Мені ж нецікаво йти туди, щоб шукати якихось дівчат».

У відповідь Ізраель став як би «підколювати» мене. Я подивився йому в очі і сказав: «У тебе інше в голові. Скажи, чого ти хочеш?» Тоді він сказав прямо: «Нікі, я хочу, щоб ти пішов зі мною і послухав цього худющого проповідника». Я розлютився: «Я не хочу більше бачити цього хлопця. Відстань від мене і хай він відстане. Я не піду!» Ізраель поглянув на мене і, виявивши у мені якусь слабинку, сказав:

— О! Ти боїшся! Ти боїшся цього проповідника! Невже це правда! Ти злякався цього худого проповідника? Подивися на себе! Ти курча!

— Що? Будь певний, що я не боюся ні Бога, ні проповідника, ні тебе.

— Добре, тоді ходімо.

— Ні, не піду.

— Тому що ти курча.

Потім він голосно прокричав: «Нікі — курча!»

Я сказав: «Тихіше, тихіше! Я піду з тобою, тільки не кричи так при всіх».

Ми домовилися йти наступного дня, але я не хотів бути там сам. Я взяв з собою як охоронців 75 хлопців. Така кількість мені знадобилася, щоб захиститися від цього худорлявого проповідника чи, якщо буде потрібно, побити його. Наші дівчата також пішли з нами. Коли ми зайшли туди, де він проповідував, ми побачили близько двох тисяч людей. Вілкерсон, як мені видалося, був дуже наївним: він запросив на це зібрання багатьох членів банд. Ми побачили там представників чотирьох ворожих до нас банд. Що ж, можливо, доведеться битися. Буде кровопролиття.

Вілкерсон вийшов і говорив близько семи хвилин. Перші п’ять хвилин були нудними. Але далі він захопив мою увагу, і знаєте чим? Розп’яттям Ісуса Христа. Він так описав цю картину, що я майже побачив, як розпинали Христа. Я ніби переступив бар’єр часу у дві тисячі років і вперше в житті зрозумів, Ким є Бог. Я дізнався, що Христос прийшов з неба і Його земне ім’я Ісус. Він прийшов, щоб померти за всіх нас. Я дізнався, як Його били, плювали йому в обличчя, обзивали. Я не міг сидіти спокійно. Те, що люди робили з Христом, зворушило все моє єство.

Я звернув увагу на себе. Ісус був хорошою людиною, а я злою. Він заслуговував на життя, я ж заслуговую електричного стільця. Я помітив чітку грань між собою і Христом. Він ніколи не скаржився і помер мученицькою смертю.

Історія про Христа наче пронизала мій розум і душу. У мені почалася боротьба. Проповідник ніби кинув виклик усім нам. Перед кожним з нас стояв вибір: прийняти Христа чи відкинути. Зі сльозами на очах Вілкерсон звернувся безпосередньо до мене і сказав:

— Нікі, Бог тут. Ісус тут. Будь ласка, дай Йому можливість спасти тебе. Він тебе любить. Дозволь мені помолитися за тебе.

Я завертів головою і сказав:

— Ні!

Але всередині в мені вже почалися зміни. Я відчув, як Дух Святий осуджує мене. Я переживав те, чого раніше ніколи не відчував. Я боровся, скільки міг, щоб залишитися таким, як раніше. Але ніколи не уявляв, наскільки сильна Божа любов. Битва за мою душу посилилися. Якби в той час я не прийняв Ісуса Христа, то мене вже давно не було б серед живих. Я розумів, що стою між життям і смертю, і — обрав життя.
Звернувшись до своїх друзів, я сказав:

— Пішли!

Ізраель, я і 25 членів нашої банди, а також деякі наші дівчата, включаючи і мою, вийшли на покаяння. Проповідник почав молитися за мене і поклав руки на мою голову. Я був дуже схвильований, коли почув, як він говорив Ісусу, щоб Він допоміг мені. Але я не вірив в любов. Цей же Божий муж був настільки пов’язаний з Богом, що по-справжньому вірив, що Бог може мене змінити. Він казав: «Боже, Ти так любиш Нікі Круза, спаси його. Я прощаю йому все, що він зробив мені. Не дай, щоб він пішов з цього місця неспасенним. Не допусти цього. Торкнися його».

Мені не подобалося те, що Вілкерсон тримав свої руки на моїй голові, і я сказав йому: «Прибери свої руки з моєї голови і надалі не торкайся до мене. Я не вірю в те, що ти говориш. Я не вірю в любов». Потім сталося щось дивне: мої друзі, які вийшли на покаяння, стали падати на коліна один за одним. Вони молилися і здригалися від ридань. Їхні дівчата поклали голови їм на плечі і також ридали, переживаючи якісь внутрішні страждання. Складалося враження, що вся та внутрішня енергія, яка до цього часу керувала нашим життям, виходила з нас.

Усі ці люди були з поламаними долями. Дівчаток з раннього віку ґвалтували їхні батьки, хлопці, такі, як я, з малих літ терпіли побої та знущання. Вони плакали, плакали і плакали. Я не хотів залишатися самотнім і також впав на коліна, почувши голос Вілкерсона, який казав: «Нікі, Ісус поряд. Дозволь Йому увійти у твоє серце. Він тебе любить! Відкрий Йому серце!» Я ж терзався від внутрішнього болю, який буквально тиснув мене. Здавалося, що серце вискочить з моїх грудей, а ноги буквально тремтіли. Битва тривала. Мені треба було зробити вибір — прийняти Христа чи відкинути Його. І я вирішив чесно поговорити з Ним. Я відкрив уста і перше, що зробив, це прокляв Його ім’я, після чого сльози щедро полилися з моїх очей, і я почав по-серйозному говорити з Ним: «О, Боже! Цей чоловік каже мені, що Ти любиш мене, що Ти — Ісус Христос. Але я не люблю Тебе. В мене немає жодних почуттів до Тебе. Я ненавиджу навіть себе. Чи Ти розумієш, що я ненавиджу самого себе? І я не вірю, що існує любов». Потім підняв очі вгору і помітив, що я весь у сльозах. І здався. Я запитав Його: «Невже це правда, що Ти мене любиш? Чи це правда?» Я не знав, що сказати далі, і попросив: «Якщо так, то поможи мені. Забери всю цю ненависть, всі ці жахи, всі голоси, котрі переслідують мене. Заспокой мою хвору душу. Будь ласка, допоможи мені! Допоможи мені! Якщо Ти допоможеш, я віддам Тобі своє серце і всього себе. Візьми мене!» Того вечора я вперше відчув себе вільним, як птах.

Пам’ятаю, коли мені було 9 років, я намагався покінчити життя самогубством повіситися на манговому дереві. У мене вже висів шнурок на шиї, другий кінець я вже хотів закинути на гілку. Але мій молодший брат Джим підбіг до мене і почав відмовляти від цієї зловісної затії. Тоді я сказав йому: «Джиме, ти мій брат і я люблю тебе. Але я хочу померти. Я ненавиджу матір. Це чудовисько, а не людина». І я поклявся Джиму, що завжди буду захищати його, що й намагався виконувати. Але того вечора, коли я покаявся, мені здавалося, що я ніби на місці Джима і любов Божа спрямована до мене. Я відчував, що в мене є Хтось, Хто дуже мене любить.

Любов Божа настільки змінила мене, що через деякий час я поїхав у Пуерто-Ріко, щоб простити своїй матері і покликати її до Христа, після чого навернувся до Бога і мій батько. Він відрікся від усіх сатанинських ритуалів і почав служити Господу. З 17 моїх братів троє є служителями Євангелії. Вся наша сім’я стала вільною! Слава Господу за Кров Ісуса Христа, яка звіль¬нила нас! Ми вільні і побачимо один одного на небесах.
Всупереч прогнозам лікаря Гудмана, Бог дав мені хорошу дружину і чотирьох дітей. Всі ми служимо Господу. І я не соромлюсь благовістити про Христа. Навпаки пишаюся Ісусом. Я Боже дитя. Він всиновив мене і звільнив від гріха.

Нікі КРУЗ

"Благовісник", 3,3009