Свідчення

«Я трималася однicю рукою за Бога,
а iншою — за натовп»

«Просіть, — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам! Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знаходить, а тому, хто стукає — відчинять» (Мт. 7:7).

Він стояв зовсім близько і кликав, а я, наче з пов’язкою на очах, не бачила Його. Він подавав мені руку, щоб витягти із гучного натовпу. Але я, тримаючись однією рукою за Нього, а іншою — за натовп, постійно озиралася назад. Ні холодна, ні гаряча. «О бодай ви були холодними або гарячими», — казав Христос. «Ось стою і стукаю — хто відкриє Мені, ввійду і буду вечеряти з ним». А я не впускала, хоча й прагнула Бога. Прочиняла двері свого серця лиш наполовину. Та Він не переставав стукати, не переставав кликати, не переставав милувати, коли просила допомоги, бо любив…

Ось так, тримаючись однією рукою за Бога, іншою за світ, я прожила вісім років. Вісім років невизначеності і безперервного пошуку.

Народилася у повноцінній сім’ї інтелігентів. Але коли мені було 5 років, моя сім’я втратила свій статус «повноцінної»: батьки розлучилися, не змігши знайти порозуміння. Я бачила мамину тривогу і розчарування, потребу у моральній підтримці. Увечері перед сном вона ставала на коліна і зі сльозами на очах молилася «Отче наш, що живеш на небесах». Цієї молитви вона навчила і мене. Моя бабуся та мама часто ходили до православної церкви, приділяли велике значення молитві. Хоча я тоді ще не все розуміла, однак у глибині душі відчувала, що Бог є могутнім, всесильним і всевидющим. Він спостерігає за нами з небес, від Нього не сховаєшся, а ще — саме Бог, ні хто інший, виконує наші мрії і відповідає на наші прохання.

Якось під час навчання я захворіла і, сидячи вдома та перебираючи книжки, знайшла дитячу Біблію в малюнках, подаровану мені маминою подругою, яка ходила до церкви християн-баптистів. Ця книга підбадьорила мене, вселила надію на краще майбутнє, підняла мій стомлений дух. Мудрі богонатхненні заповіді стали дорогоцінною перлиною, яку я носила у своєму серці. Мене до сліз пройняли Ісусові слова: «Просіть, — і буде вам дано». А просити було про що. Одного разу моя найкраща подруга запросила мене на зібрання. Я уважно слухала і плакала. Слово звучало наче до мене особисто. Як губка всмоктує в себе воду, так і я перейнялася проповіддю. Згодом я навіть хотіла відвідувати недільну школу, але вагання мами стали на заваді. У колі християн я почувалася як вдома, я знала, що коли-небудь стану християнкою, але коли?…

Я не могла зрозуміти, чому для спасіння треба приймати хрещення в дорослому віці, коли мене вже охрестили, як я була немовлям. Достатньо було, як вважала я, жити праведним життям, дотримуватися Божих заповідей. А жила я за моральними принципами, не любила користолюбства, вигоди, бундючності, лицемірства та обману. У школі захищала ображених та зневажених однокласниками людей, з якими на підтримку намагалася товаришувати. У пам’яті виринали прочитані в Біблії слова: «Я прийшов до немудрих, щоб засоромити мудре, до немічних Я прийшов, щоб засоромити сильне», або ж: «Боже і кволе — сильніше воно від людей». Я знала, що усі злі вчинки бумерангом вертаються до людини. Під час навчання в університеті, за Господнім промислом, моїми найкращими подругами стали саме християнки. Так у колі друзів, які пізнали Христа, проходили мої студентські дні. Я хоч і відвідувала зібрання, проте стала ходити і на дискотеки. Тихий голос у моїй душі, який раніше нагадував мені, що це територія зла і омани, почав стихати. Життя було успішним і щасливим. Усе владналося. «Ти не зможеш потрапити на небо, якщо не покаєшся, якщо не приймеш Ісуса Христа», — щоразу під час розмови повторювала віруюча дівчина, з якою я жила в гуртожитку. Це ображало мене все більше і більше, коли я помічала, скільки порушень Біблії вона допускає у житті, а мене звинувачує лиш в тому, що я не ходжу до церкви. Дехто з моєї родини бачили моє прагнення виконувати Слово Боже, знали про мої частенькі візити на зібрання і застерігали, мовляв, не ходи туди, самі грішні, а когось навчають. Я піддавалася на такі переконання. Зрештою, хіба для Бога є різниця, в яку церкву я ходитиму. Та коли мені було тяжко на серці, в моє життя, наче вихор, вривалася якась проблема, я зверталася до Ісуса, а найкращим місцем, де я могла помолитися, була церква, в яку ходили мої друзі — християни-баптисти. Серед моїх найкращих подруг одна ходила до церкви християн віри євангельської, а інша — до церкви харизматичних католиків. Харизматичність цієї церкви проявляється у прийнятті усіх дарів Святого Духа. Саме харизматична католичка запросила мене на християнські курси, які організовувалися служителями її церкви. Вона щиросердечно хотіла мені допомогти розібратися у собі та зробити остаточний вибір. Розпочинаючи служіння, проповідник звернувся до запрошених як до єдиної сім’ї, наголосивши, що усі, незалежно від конфесійної приналежності, зібралися з єдиною метою — прославити Спасителя, Ісуса Христа. Це вразило мене найбільше. Саме тоді я зрозуміла і серцем відчула, що Ісус спасає тих, хто поклоняється Йому в дусі та істині, треба лиш почути голос Божий, який спрямує в ту церкву, в якій Слово Боже сповідується у цілковитій відповідності до євангельського вчення. Бог вже давно вказав мені дорогу, однак конфесійні розбіжності, застереження з боку друзів, рідних з різних течій християнства зупиняли мене. З часом я зрозуміла, що від людського фактору нікуди не дітися. Під час проведення християнських курсів прозвучав заклик до покаяння. Я теж вийшла наперед, щось тепле ніжне торкнулося моєї душі. Я плакала, просила Бога прощення. Я по-справжньому відчула, як Господь торкнувся мого серця, наче сяюче проміння, щось огорнуло мене під час молитви. На свято П’ятидесятниці я вдруге приїхала в церкву харизматичних католиків і під час святкової молитви через одного із служителів Господь до мене сказав, що Він чує мої молитви, що ніколи мене не залишить і що завжди триматиме мене у Своїх руках. Я вже не могла приховувати сліз, настільки любов Господня огорнула мене. Він хрестив мене Духом Святим — і я заговорила іншими мовами. Як потім виявилося, дар інших мов отримав і один православний прислужник, який теж був у числі запрошених на християнські курси. З часом я вирішила прийняти святе згідно віри водне хрещення у тій церкві, членами якої є мої родичі. Пастор церкви засумнівався, коли почув, що Духом Святим я була хрещена у церкві харизматичних католиків. Але, маючи дар розпізнання духів, під час спільної молитви зі мною він пересвідчився у тому, що я отримала дар від Бога, твердо заявивши про це перед моїми родичами.

Тепер, коли я в церкві християн віри євангельської, я пригадую ті дні, коли довго у слізній молитві стояла на колінах і просила Бога спровадити мене в ту церкву, яка правильніше сповідує Слово Боже, в якій би мені було добре і в якій би я могла Йому служити. Господь почув мою молитву. Тепер я відчуваю постійну дію Духа Святого. Коли мені важко — Він заступається за мене невимовними зітханнями, коли моє серце сповите журбою — Дух Святий втішає через Господніх пророків Своїм мудрим Словом. Я розумію, що люди поділили себе на конфесії, релігії. А Бог — один, віра — одна, і хрещення — одне. Так написано у Книзі книг. Це істина. Апостол Петро сказав: «Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34,35). Мені легко, бо я живу з Ісусом Христом. Він веде мене по життєвій дорозі. Тепер знаю точно, коли натовп тримає за руку, коли за приклад життя і служіння ставиш життя духовних авторитетів, то не зможеш побачити і почути Христа. Розчаруватися можна навіть у сильних духовних мужах, бо вони люди, а в Христі — ніколи. Чуєш? — Ніколи не розчаруєшся! Вхопися за Його руку і зрозумієш: людський характер удосконалюється лише через віру в Ісуса. І лише ті, хто безперечно виконує Слово Боже і не зважає на людські дорікання та пересуди, стають ядром християнської церкви. Навіть якщо ти у ваганнях, навіть якщо тебе тримає світ, пам’ятай: «І гори зрушаться, і стовпи похитнуться, але любов Божа не відійде від тебе повік, а коли ми невірні, Він лишається вірним, бо не може зректися Самого Себе». Ступи лише крок до Нього, а Він побіжить тобі назустріч, щоб взяти тебе у Свої обійми і зцілити твою зранену гріхом душу.

Ірина НАУМЕЦЬ,
журналіст ХТРК місії «Добрий Самарянин»,
м. Рівне

"Благовісник", 4,2009