Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Свідчення

Найкращий спортсмен той, хто вiрить в Бога

Я народилася у невеличкому селищі Коцюбинське, що на Київщині, де й живу. Моя сім’я нічим не відрізнялась від більшості інших сімей: були свої радощі, були й проблеми. Із самого дитинства люди помічали в мені щось особливе: я була енергійною та рухливою дівчинкою, яку часто можна було побачити у хлопчачих компаніях. Мене завжди тягнуло до чогось екстремального, тому й не дивно, що вже у 8-річному віці я вирішила спробувати свої сили в місцевій футзальній команді «Біличанка-НПУ», в складі якої граю й сьогодні.

Бог у моєму житті відігравав і відіграє особливу роль. Я не пам’ятаю хто і коли вперше розповів мені про Бога, але вже з дитячого садочка я вірила, що Він є. Моя совість завжди осуджувала мене за неправильні вчинки. Я часто зверталась до Бога з проханнями: по-дитячому, як вміла, і Він завжди допомагав мені, навіть у спорті. Коли мій батько став віруючим, він почав мене водити до церкви. Він тепер пастор у місцевій церкві ХВЄ. Батько часто читав мені Біблію і давав різні поради щодо мого подальшого життя: вірити в Бога, робити добро людям та берегти себе для свого майбутнього чоловіка. Чим більше я дорослішала, тим важче було нести з собою по життю цю віру. Особливо важким був період мого підліткового віку, коли я почала зустрічатися з спокусами цього світу і все частіше йшла наперекір своїй совісті. Все це не збагачувало мій внутрішній світ, а вело до порожнечі... Маючи медалі, командні перемоги, особисті нагороди та досить цікаве спортивне життя я, все ж таки, не відчувала себе повністю щасливою. Мені хотілося якогось особливого внутрішнього спокою, і я розуміла, що його може дати лише Бог, але змінити своє життя для того, щоб цей спокій отримати, я не мала сили, хоча й ходила вже до церкви.

Живучи подвійним життям (у церкві одна, а на вулиці інша), я знала і вірила, що прийде час — і все зміниться. Тато все більше й частіше молився за мене. На моє повноліття він подарував мені цінний подарунок — Біблію. Коли я почала читати її, мій розум ставав світлішим, і я все більше розуміла, що знати про Бога і знати Бога особисто — це різні речі. І хоча на моєму життєвому шляху спокус збільшувалося, я відчувала, що маю зробити важливий вибір: іти далі по життю з Богом чи без Нього. Тому я вирішила покаятись перед Богом у своїх гріхах. Можливо, деякі люди і не розуміли, у чому мені потрібно каятися (для них моє життя було нормальним), але, читаючи Біблію, я усвідомлювала, що немає ні однієї безгрішної людини. Ісус простив мені всі мої гріхи і став моїм найкращим Другом, Який ніколи не підводить. Моє життя повністю змінилося — і я нарешті отримала той внутрішній спокій, про який мріяла з дитинства. Я не шкодую про цей вибір і завжди буду вдячна своєму батькові за його молитви та поради, які допомогли мені знайти Бога і зберегти себе чистою для свого майбутнього чоловіка! Я не кажу, що на моєму шляху немає спокус та труднощів — Бог допомагає мені долати їх достойно.

Із Богом я почала відчувати себе набагато впевненішою і в спорті. Я молюся перед тренуваннями та іграми, щоб Бог беріг мене від травм, прошу благословення на різні змагання, і Він благословляє перемогами. Я вже більше сімнадцяти років займаюся футзалом (інша назва — міні-футбол — прим. редакції), і в цьому році Бог зробив особливе чудо в моєму житті! Всесвітній сайт футзалістів визнав мене найкращою футзалісткою світу 2009 року. В інших країнах цей вид спорту більше цінується, там є багато професійних клубів і багато сильних гравців, а чому цей титул дали саме мені? Я бачу в цьому велику Божу допомогу. Я ходила на всі тренування і старанно виконувала всі вказівки тренера. Я не добивалася слави, Бог Сам дав її мені, щоб через мене прославити Своє Ім’я. Я досі сама займаюся футзалом і вже 8 років працюю дитячим тренером. Паралельно з цим я ходжу по школах як лектор від благодійної організації «СТОП», яка проводить лекції з профілактики негативних явищ. Їжджу в християнські табори та працюю з дітьми і підлітками України. Діти завжди прагнуть когось наслідувати. Вони намагаються копіювати не лише гру своїх спортивних кумирів, але їхнє життя і їхні вчинки, які, на жаль, не завжди є хорошими та правильними. Я дякую Богові, що Він саме мені дав цей титул, бо можу на особистому прикладі показувати молоді, що найкращими у світі стають саме такі спортсмени, які не вживають алкоголь, не палять цигарок і не ведуть розбещеного життя, а навпаки — вірять Богові, ходять до церкви та бережуть себе від спокус цього світу. Моє бажання, щоб кожна дитина зробила у своєму житті правильний вибір — обрала Ісуса.

Бог дав мені талант грати у футзал та писати вірші. І цим я прославляю Його на цій землі. Мене запрошують свідчити в різні місця, і я рада, що, маючи титул найкращої у світі футзалістки, сміливо і впевнено можу сказати, що віра в Ісуса — моя найбільша перемога, а вічне життя — найцінніша нагорода!

Аліна ГОРОБЕЦЬ,
Київщина,
"Благовісник, 3,2010

Українська християнська поезія