Я не можу співати вустами, але співаю серцем!

Мені тепер 67 років, але багато років я була невіруючою. Не вірила в Бога й не чула про Бога. Народилася в Казані. Була, як кажуть, обдарованою дитиною, мала абсолютний музичний слух. І природно, своє подальше життя пов’язала зі співом, музикою. Навчалася в московській консерваторії (до речі, зі мною вчилися Кобзон і Людмила Зикіна). Я була успішною оперною співачкою. Потім вийшла заміж.

Пізніше мене і ще кількох колег запросила іспанська королева Софія, щоб організувати в Іспанії оперний театр. Я приїхала в Іспанію разом з чоловіком у 1990 році. Ми відкрити театр опери та балету. У нас був контракт на три роки, ми його продовжили, а потім залишилися в Іспанії назовсім. Я працювала викладачем, мала приватну музичну школу. Здавалося, все було чудово.

Але одного разу я прокинулася зовсім в іншому світі. Моя свідомість перебувала в якомусь густому мороці, але прекрасно пам’ятаю, як мене поклали на стіл і стали стригти волосся... У мене стався крововилив у мозок. Я втратила голос і вже не могла більше співати... Це сталося у 2000 році.

Звичайно, я не була абсолютно здоровою, з дитинства хворіла на ревматизм серця, потім перенесла операцію на серці, але все одно ніяк не очікувала, що ось таке станеться зі мною, та ще на злеті кар’єри.

Як результат, я отримала параліч. Тепер пересуваюся тільки за допомогою інвалідного візка. Разом із паралічем я втратила голос. Звичайно, це для мене був сильний удар. Усе життя, усе, що було побудовано за багато років (на чому, власне, будувалося моє життя), зруйнувалося вмить. Деякий час я навіть не могла розмовляти. Потім мова повернулася. Але не буває лиха без добра. Ця хвороба підштовхнула мене до віри в живого Бога. Раніше я ніколи не зверталася до Бога й не чула Євангелії. Саме віра в Бога зберегла мене від передчасної смерті, якщо відверто — від божевілля.

Одна моя подруга, яка вірувала в Бога, підтримала мене й запросила до церкви. Я погодилася відвідати богослужіння, і — почався мій шлях до Бога. На інвалідному візку, але тільки вперед! Я бачу результати своєї віри! Бог підтримує мене, зміцнює, очищає, дає відповіді на мої молитви. Я не можу співати голосом, але співаю серцем. Я знаю, що для Бога саме це головне. Бо Бог дивиться на серце людини. Багато людей, які ззовні здорові, по суті — духовні інваліди. Краще бути інвалідом фізично, але бути духовно здоровим! У вічності, вірю, я зможу заспівати в славі Божій, у Його присутності, незрівнянно краще, ніж я співала тут, до своєї інвалідності.

На сьогодні я — вдова. Два роки тому мій чоловік помер. Але я дякую Богові за Ісуса Христа — з Ним я не самотня. Я отримую пенсію в Іспанії як удова, уряд Іспанії забезпечує мене всім необхідним. Живу в Севільї, відвідую українську церкву християн віри євангельської й щоденно дякую Богові. Я продовжую боротися, стояти у вірі. Життя — це боротьба.

Дана МУРАВЙОВА,
Іспанія

"Благовісник", 4,2018