Бог, що забирає біль

Я хочу розповісти про диво в нашому житті, яке відбулося в 2013 році. Я до цих пір під враженням від дій Господа, і донині Він дивує мене, зміцнює мою віру!

У мене є 12-річна дочка, яка отримала в спадок від моєї мами погану хворобу — мігрень. Деякі люди пов’язують звичайний головний біль із мігренню. Тому дозвольте мені коротко описати цю хворобу.

Напади мігрені бувають викликані різними факторами: харчуванням, стресом, втомою або занадто довгим відпочинком, невпорядкованим режимом дня, запахами та іншим... Спочатку мігрень проявляється звичайним головним болем, нудотою, потім біль зростає, з’являється підвищена чутливість на світло, тому в кімнаті має бути темно й тихо, бо звуки чути з потрійною силою. Іноді починається блювота, а потім болить шкіра голови, біль стає таким, ніби дуже повільно хтось розриває череп на дві половинки. Не можна зробити компрес, тому що неможливо доторкнутися до болючої голови. Немає можливості рухатися. Видимі об’єкти стають занадто великими, потім відразу занадто маленькими... Після нападу мігрені іноді на деякий час втрачається смак і нюх. Приступи тривають по-різному. Коли встигнемо прийняти знеболювальне, то триває лише кілька годин, але якщо не встигнемо з ліками, організм відключає систему травлення — і тоді які б ми ліки не приймали, нічого не допомагає...

Кілька років дочка перебувала під контролем дитячого невропатолога, кількість приступів збільшувалася до декількох разів на місяць. Поверталися через кілька днів і тривали знову кілька днів. Не було ніяких ліків. Після нападу мігрені організм був ослаблений, тому моя дочка підхоплювала всі можливі віруси в школі — і знову пропускала заняття. Унаслідок цього ми мали проблеми з учителями — вони нам не вірили, що дочка пропускає уроки через хворобу.

Після останнього нападу мігрені, який тривав три дні, коли ми з дочкою дуже виснажилися стражданнями, вона фізичними, а я психічними, уночі я сіла за комп’ютер і написала відчайдушний лист з описом симптомів дитини і розіслала його по електронній пошті в усі лікарні та клініки Польщі, де була дитяча неврологія або відділ лікування мігрені. Через кілька днів подзвонив до мене професор однієї з відомих клінік у Польщі й запросив приїхати до нього. Коли я брала відпустку на роботі, мене запитали, як мені вдалося так швидко потрапити в цю клініку на лікування, бо зазвичай потрібно чекати своєї черги як мінімум 3 місяці. Я знала, що це благословляюча рука Божа!

У лікарні нас прийняли без будь-яких проблем. Дуже швидко були зроблені різні аналізи й обстеження. Через півтора тижні перебування в лікарні було встановлено діагноз, і я просто летіла, як на крилах, у кабінет професора, щоб отримати рецепт на чудодійний препарат, на який я покладала всі надії. Але, на жаль, через хвилину я отримала шок. Професор сказав, що для мене немає хороших новин. Мігрень у дочки виявилася генетичною, для неї немає ніяких ліків. Усі препарати для лікування мігрені можуть приймати тільки дорослі, яким понад 18 років, а моїй 11-літній доньці вони пошкодять серце.

«Вам потрібно чекати, поки донька виросте й народить дітей, гормони перебудуються — і мігрень пройде, але й цього гарантувати не можна. Ця хвороба на все життя, потрібно навчитися з нею жити...» — намагався заспокоїти мене лікар...

Ми отримали список рекомендацій професора: не їсти смаженого, копченого, з додаванням хімічних добавок, майонезу, сиру, шоколаду й багато іншого, вести здоровий спосіб життя, дотримуючись відповідного режиму й відпочинку, що в шкільному віці практично неможливо...

Перспектива перед нами була жахливою, я була в жаху перед наступними нападами мігрені. Напевно, не потрібно описувати, із яким настроєм ми поверталися додому.

Коли в розмові з однією із сестер з нашої церкви я жалілася їй на свою ситуацію, вона мене запитала: «Хіба тобі щось завадить піти на молитву зцілення з єлеєпомазанням?» Я відповіла їй: «Ти ж знаєш, зрештою, що я весь час за це молюся — і Господь її не зцілює. Але в принципі мені ніщо не заважає молитися з єлеєпомазанням...»

Ми з донькою пішли до пастора й попросили його помолитися. Пастор запитав доньку, чи вірить вона, що Ісус може її зцілити. Вона сказала, що вірить. «Ти хочеш, щоб Господь Ісус зцілив тебе?» — поставив їй ще одне питання. «Так», — відповіла вона. Служитель звершив молитву з помазанням єлеєм — і дівчинка вийшла переконаною, що вона зцілена.

Незабаром після цього дочка поїхала в скаутський табір. Вона дзвонила мені, щоб сказати, що їла, наприклад, смачну пасту з яйцем і майонезом... Я була перелякана. «Мамо, повір нарешті, я зцілена, нападу не буде», — втішала мене донька. Вночі вони стояли на варті, вставали рано вранці, робили гімнастику, а я весь час переживала, що це дуже напружений розпорядок дня, постійно видзвонювала до неї і заважала їй в іграх. Через тиждень вона повернулася втомленою, невиспаною, але задоволеною, спала весь день і ніч. Та не було ніякої мігрені й навіть маленького головного болю.

Минув рік. Мігрені не було. Весь час я повертаюся думками до віршів у Біблії, у яких Ісус каже, що ми повинні бути як діти, щоб потрапити в Царство Небесне, що в нас повинна бути така віра, як у дітей. Моя дочка прийняла зцілення своєю вірою. Я ж у підсвідомості була ніби закодована: досвід минулих років та діагноз лікарів не дозволяли мені повірити повністю. Як добре, що пастор не спитав мене під час молитви помазання про мою віру, бо, мабуть, цього зцілення не було б. Але дочка сказала «так» — і це сталося!
Я розмовляла з людьми, які мали напади мігрені. Жінки розповідали, що після 50-ти, приступи були слабші й рідше, але ні в кого з них не було так, як із моєю донькою, коли «ніби рукою зняло». Бог змінив її генетичний код, учинив справжнє диво, незважаючи на твердження медицини!

Ми ожили. Дочка більше не хворіє, вона зміцніла. Вона їсть усе, що любить. Ми дуже вдячні Богові за це чудо в нашому житті.

Коли я поставила собі питання, чому раніше не пішла на молитву, а звернулася в клініку, наразившись на додатковий стрес і витрати, то отримала відповідь, що мені потрібно було використати всі людські можливості, щоб зрозуміти, що там, де людина не може, Господь діє!

Слава, честь і поклоніння нашому улюбленому Отцеві, Який любить нас, Він чує, бачить і лікує!

З повагою, Анжела (Польща)

"Благовісник", 3,2016