Свідчення

Шість картоплин у руках удови

У нас, в «Отчому домі», були такі періоди, коли навіть не було чим годувати дітей. Це був 2000 рік.
Одного разу виникла така ситуація, що не лишилося грошей і не було відомих нам джерел, звідки могли б поступити гроші, хоч кричи ґвалт. У нас тоді було 36 дітей. Уже всі працівники повиносили з дому, що можна було винести, щоб прогодувати дітей. І тут під час молитви Бог спонукує мене їхати до батьків попросити чотири мішки картоплі. Це вже була пізня весна, і люди залишили тільки трохи картоплі для себе, а решту вже висадили. Коли я приїхав, то мої батьки сказали: «У нас всього-на-всього чотири мішки картоплі залишилося. Два дамо тобі, два собі залишимо, бо не виживемо». Я засмучений іду по селу, і тут зустрічає мене пастор місцевої церкви: «Що такий сумний?» Я кажу: «Взяв тягар, та не можу понести його». Він каже: «А прийди-но до нас на богослужіння сьогодні». Я прийшов, розповів про дітей, а після служіння пастор каже: «Почекаймо до ранку, побачимо, що Бог зробить».

З шести ранку стали люди приносити до дому батьків хто торбинку картоплі, хто півмішка, хто мішок — і до дев'ятої години зібрали 24 мішки картоплі. Це чудо! Але це не найголовніше, що відбулося. Я ж на легковій машині приїхав, як тепер довести все це із Західної України в Київ. Та ось підходить наш сусід і каже: «Ти що, заготівлею картоплі займаєшся? Або зарано, або запізно. Молодої картоплі ще не має, та й старої вже в людей немає». — «Та ні, — відповів я, — це для дитячого будинку». — «О, а в мене порожняком грузовик їде, то ми тобі завеземо картоплю». Чудово! Але й це ще не найбільше чудо. Коли ми вже завантажили останній мішок картоплі, прийшла вдова, якій було 92 роки. Вона принесла в своїх руках шість картоплин. Підійшла до мене й каже: «Синку, вибач, більше не маю, було дванадцять, але шість лишила, а шість принесла тобі». Я кажу: «Сестричко дорогенька, я не можу взяти цю картоплю, я хотів чотири, а маю вже 24 мішки картоплі. То ж хіба можу у вас забрати останню картоплю? Це гріх». Вона сувора стала: «Я не тобі даю. Ти не маєш права позбавити мене нагороди від Бога. Дав би Бог мені доїсти ту картоплю, що в мене дома залишена. Тому візьми цю картоплю й віддай Ісусу».

Я з трепетом взяв цю картоплю. Віз її окремо. Коли приїхали в «Отчий дім», то я зібрав 36 дітей і четверо дорослих і сказав: «Дорожчої картоплі, як ця, ви ніколи не їли, і, мабуть, ніколи їсти не будете. Жінка, яка принесла в храм дві лепти — принесла свій денний прожиток, а ця вдова принесла тижневий прожиток. Вона цю картоплю могла розділити на тиждень». Ми цю картоплю зварили окремо, порізали на маленькі шматочки і, ви не повірите, ми наїлися, ні в обід, ні на вечерю ніхто на кухню не заходив. Усі були насичені!

А наступного дня дзвонить моя мама і каже: «Ти пам'ятаєш ту жінку, що принесла тобі картоплю? Сьогодні вдосвіта вона пішла у вічність, вона пішла до Ісуса». Я не забуду цього ніколи. Я думаю, що Ісус зустрічав її з радістю.

Не обов'язково мати багато грошей, щоб послужити іншим. Можна просто пожертвувати картоплину, підтримавши сироту. І ти не втратиш своєї нагороди.

Роман КОРНІЙКО

"Благовісник", 3,2013