Свідчення

Воля Божа у мосму життi

Дитинство
Я народився у сім’ї віруючих батьків. З дитинства був навчений Слова Божого, молитві. Я бачив дію сили Божої в житті людей. Моя мама часто хворіла. Повертаючись зі школи, я не знав, чи вона вдома, чи в лікарні: у неї вроджена вада серця. Багато разів, коли вона була в критичному стані, я бачив, як віруючі молилися; був свідком, як хвороба відступала — і мама одужувала. Одного разу, коли батько був на роботі, ми, діти, зголодніли і стали просити в матері їсти, а вона каже, що не має сили щось приготувати, і порадила нам молитися. Після молитви мама встала з постелі.

У моєму житті був час випробування. Я не хотів бути таким, як усі, жити й вірити, як усі. Я особисто хотів бачити силу Божу, хотів практично використовувати свою віру в Бога. Шукав чогось особливого від Бога. Моє становлення як члена церкві не було швидким, а займало багато часу особистого богошукання.

Початок місіонерства
Коли я був в армії, із нашої церкви в Кам’янці група місіонерів поїхала в Удмуртію — і там завдяки їхній праці утворилася євангельська церква. Я так само мав намір поїхати кудись на місію. Але сталося так, що Іван Зінчик, відомий християнський радіопроповідник, запросив мого брата Леоніда Загарюка приїхати на Полтавщину. Я також поїхав на Полтавщину (міста Пирятин і Чорнухи), не плануючи залишитися там на постійно. Побачив, що життя місіонера важке, воно залежить від багатьох обставин, а я прагнув до незалежності. Усілякі поради (навіть добрі) сприймав як провокацію.

Та Бог хотів, щоб я був саме на Полтавщині. Я це чітко зрозумів, але не погоджувався з Ним, бо вважав себе нездатним бути хорошим місіонером, служителем церкви. Час від часу для спокою совісті, заробивши кошти на дорогу, збирав євангелізаційну групу з нашої церкви і приїжджав на Полтавщину проводити євангелізаційні заходи.

Одного разу під час такої поїздки місцевий служитель з Лубен запропонував нам приїхати в Оржицю. Мені не сподобалися відвідини цього містечка, бо була відчутна тяжка духовна атмосфера. Але саме тоді я ще раз відчув голос Божий: «Чи ти будеш на Полтавщині?» Я боявся обіцяти Богові, бо бачив багатьох людей, які обіцяли, але потім не виконували обіцянки. Я не хотів поповнити їхнє число, тому не погоджувався. У мене вже були налагоджені стосунки для бізнесу в Німеччині. Якби я пішов по шляху заробітчанина, ясно, що вже не могло б бути й мови про працю місіонера. Я навіть казав Богові, що буду жертвувати більше на місіонерську працю, тільки б моя совість мене не турбувала щодо особистого місіонерства. Саме тоді я планував одружитися, і в мої плани на той момент ніяк не вписувалася праця місіонера.

Аварія
Саме тоді по дорозі з Оржиці пізно ввечері трапилася досить неприємна пригода, яка сприяла тому, що я залишився саме в Оржиці. Ми побачили у світлі фар жінку, що лежала на дорозі. Я зупинився і підійшов до неї, і в цей момент зустрічний автомобіль на величезній швидкості збив мене і ту жінку. Боже чудо, що я взагалі залишився живим! Крім багатьох травм, я мав тяжкий відкритий перелом ноги. Майже рік проходив інтенсивне лікування. Мене збив місцевий кримінальний авторитет, який прийшов до мене в лікарню і поставив умову, щоб я збирав речі і тихенько їхав додому, не піднімаючи шуму. Я не осуджую того чоловіка, Бог йому суддя. Але це вже було проти моєї совісті.

Я розумів, що та аварія — це пункт моєї зупинки. І от, лежачи в лікарні, Бог знову почав конкретно говорити до мене. На той момент я побачив, що я закривав своє серце для прийняття Божої волі. Я покаявся і пообіцяв служити Богові згідно Його волі. Коли ж зрозумів, що пунктом мого місіонерства буде Оржиця, яка спочатку так мені не сподобалася, то в серці знову почалася боротьба, але врешті мусив погодитися.

Оржиця стала рідною домівкою
На сьогодні я живу з сім’єю в Оржиці. На Полтавщину переїхали мої батьки і четверо рідних братів. По суті з одним наміром — послужити для Господа. Це вже інше свідчення Божої слави — як мої батьки погодилися в поважному віці приїхати на нове, необжите місце. За світськими мірками, в тому, що ми приїхали сюди, нема ніякої логіки, матеріально нам було краще жити на Буковині, але ми наперед поставили виконання Божої волі. Місцеві люди не можуть повірити в справжню причину моєї присутності на Полтавщині, вбачаючи в цьому якийсь матеріальний зиск. Зиск є, але з погляду Небесного Царства! Я дякую Богові, що Він вибрав для цього й мене. Донині Бог шліфує мене і робить здатним (саме завдяки труднощам) приносити добрі плоди для Божої слави. Ми спільними зусиллями купили будівлю, яку реставрували під дім молитви, богослужіння відвідують шістдесят осіб. Окрім Оржиці, ми виконуємо євангелізаційну працю ще в декількох селах району. Вже є місцеві віруючі брати, які так само працюють на Полтавській Божій ниві.

Валерій ШМІДТ, Полтавщина

"Благовісник", 2,2011