Явлення Духа і сили

«І слово моє й моя проповідь не в словах переконливих людської мудрости, але в явленні Духа та сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!» (1 Кор. 2:4, переклад Я. Духонченка).

Для кожного служителя, який проповідує Євангелію, це не прості слова. Слово, яке має силу, впливає на людей і приносить результат. Те ж слово, яке не має сили, не приносить жодного плоду. І апостол Павло чітко усвідомлював, що його служіння, його праця, його ревність та його жертовність спрямовані не на те, щоб показати себе людям, а на те, щоб принести плід для Царства Божого. «Для всіх я був усе, — казав він, — щоб спасти бодай деяких» (1 Кор. 9:22).

Що має на увазі Павло, коли говорить про явлення Духа? Зазвичай, явлення — це щось непостійне, це щось, що не належить тому, хто проповідує, але те, що впливає на його життя та служіння. Слово «явлення» часто використовується в Біблії, і саме ті моменти, коли воно відбувалося, є найяскравішими моментами Священного Писання. Явлення відбулося тоді, коли був побудований храм Соломона і багато людей зібралося біля нього. Коли ж священики почали виконувати заповідані їм обряди, раптом явилася слава Божа. Цього не планував Соломон, цього не чекали священики. Вони мали свій план і виконували доручене їм служіння, до якого готувалися. Але в усі їхні програми, в усі їхні плани, в усі церемонії почало щось входити — це була Божа слава. І коли вона явилася, змінилося все. Рушилися всі програми, всі плани священиків, вони навіть не могли бути присутніми при цьому через те, що явилася Божа слава.
Були ситуації явлення Божої сили і в житті Мойсея. І це були дивовижні факти. Ми пам’ятаємо, коли Господь привів Свій народ до гори, де давав їм Закон, то явилась Божа слава. І Мойсей, і народ виконали певні, дані їм інструкції, вони по-своєму уявляли, як все має відбуватися, але настав певний момент, якого вони не чекали, він не входив у їхні плани, — явилась Божа слава: гора почала двигтіти, з’явилися громи та блискавки — і весь народ затремтів, бо все було несподіваним для них.

Протягом усіх років свого служіння я не раз запитував Господа: «Як Ти реагуєш на моє служіння?» І переконався, що важливим показником схвальної реакції Бога на мою працю є не моє знання тієї чи іншої теми, не моє вміння викласти думку, а те, як Бог являє Свою силу та славу, підтримуючи мене. То ж і в служінні Павла, і в нашому служінні важлива не наша, а саме та Божа частина, про яку говорив апостол Павло в уривку, процитованому вище. Це особлива частина нашого життя та служіння.

Ми проповідуємо, говоримо якесь слово, наставляємо, докоряємо, радимо, молимося і чекаємо плоду від цього. І слово, а особливо Слово Боже, здатне до плодоношення. З перших сторінок Біблії ми читаємо, що сказав Бог — і сталося. То ж коли ми говоримо якесь слово, то також чекаємо від нього певної дії, особливо якщо це стосується якоїсь проблемної ситуації. Часто в складних ситуаціях стається так, що люди не хочуть слухати нас або ж ще більш агресивно чи замкнуто реагують на ті чи інші слова. І апостол Павло, напевно, також стикався з подібними ситуаціями, в яких дуже хотів, щоб його слово мало конкретну явну дію. Але часто він відчував, що перебуває «у немочі, і в страху, і в великім тремтінні» (1 Кор. 2:3).

Чи ж може страх, неміч і тремтіння породити щось сильне? Але в апостола Павла це виходило, бо він мав чітке розуміння, що людська частина його служіння має перебувати саме в такому стані. І коли він був таким, то переживав Божу силу і явлення Духа. Це часто приходило не тоді, коли він сподівався чи чекав, а тоді, коли він, можливо, навіть і не міг допустити чи передбачити, що Господь вчинить саме так. Але приходив Дух Божий і звершував певну працю. І апостол Павло усвідомив, що не його інтелект (хоча, найімовірніше, на свій час він був достатньо освіченим та інтелектуально розвиненим), не його зусилля і старання, а лише те, що він називає явленням сили і Духа, допомагало йому і супроводжувало його в житті.

Сучасний служитель — це не просто освічена, інтелектуальна людина. Це людина, яка знає, коли приходить явлення Духа і сили. Щонайменше, так має бути. Такі служителі мають результат і успіх, перебуваючи у глибокій покорі перед Богом. Людський фактор не є настільки важливим. Але коли приходить явлення Божої сили — все змінюється. Думаю, кожен з нас пам’ятає не один момент зі свого служіння, коли він був не готовий щось говорити, не готовий якось служити людям, тому що сам був немічним. Та коли сходила Божа сила, починало щось відбуватися. Приходив Святий Дух — і починав вливатися у твою немічну посудину. Він починав діяти, впливати. І такі дії, такий вплив запам’ятовуються на десятки років. Я покаявся уже більше 30 років тому, але все одно пам’ятаю ті проповіді, які проголошувалися тоді, бо це проповіді, в яких було явлення Духа і сили. І люди, котрі говорили, не були надто високоінтелектуальними. Можливо, ці проповіді не відповідають якимсь правилам сучасної гомілетики чи риторики, яких ми намагаємося дотримуватися. Але дія Божа дає потужний результат, який запам’ятовується надовго.

Коли я роздумую над цим, то в мене виникає одне запитання: чи можемо ми якимсь чином впливати на явлення Духа? Зрозуміло, нашим обов’язком є виховувати у собі смирення та послух Богові. Але що ще потрібно для того, щоб у своєму служінні ми бачили явлення Духа та сили? Одного разу я прочитав дуже відомий уривок з Євангелії від Матвія — і він став для мене відповіддю на це запитання: «А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт. 6:6). І ця фраза «…Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» привернула мою увагу, і я відчув, як Дух Святий заговорив у моє серце: «Твоє явне, тобто те, що бачитимуть у твоєму служінні інші люди, залежить від твого таємного, на яке дивиться Господь». І я зрозумів: у житті кожного з нас є таємна частина наших стосунків з Богом, наших намірів, нашого посвячення і наших пошуків. Я за те, щоб у нас було достатньо освічених служителів, але в духовній частині нашого служіння не це визначає нашу роль. Головними тут є наші мотиви, котрі мало кому відомі, але їх знає і бачить Господь. Він бачить нашу ревність за Ним, знає, скільки часу ми проводимо у молитві, знає, скільки зусиль ми докладаємо для богошукання. У Книзі Даниїла, якого Бог називає улюбленим мужем, сказано, що «поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверниться їжею царя та питвом». Це рішення у серці було тим таємним, що знали лише Даниїл і Бог. І коли Господь побачив те таємне, то звершив явне в житті цього мужа. На початку свого життя він був простим полоненим, але у свій час став видатною людиною, яку шанували і до думки якої дослухався навіть цар. Він мав вибір, і обравши правильне таємне, він явно став великим Божим служителем.

Отож, явлення Духа і сили залежить від Божого воздаяння. Тобто Господь воздає явно за те таємне, що відбувається у нашому серці, у нашій з Ним таємній кімнаті.

Ми живемо нині у дуже відповідальний час, бо дні останні, і вони будуть супроводжуватися важкими обставинами. Наш інтелект може слабнути, освіти може бракувати, якихось моральних сил також може не вистачити. Світ ставатиме дедалі агресивнішим до нас, вишукуючи щораз тонші форми впливу. Але те, що дасть нам змогу протистояти проти світу, проти тонкого обману, те, що може зробити нас впливовими і слово наше діяльним, — це явлення Духа і сили. Ми не можемо його замовити, не можемо сказати: «Господи, ось я сьогодні буду проповідувати третім у ранковому служінні, будь ласка, дай мені це явлення!» Ні, це походить від Бога незалежно від нашого бажання, хоча, звичайно, ми просимо про це, молимося і чекаємо відповіді від Бога.

Бог набагато більше, ніж навіть ми цього хочемо, бажає явити Себе. Він посеред нас і шукає можливості проявити Свій Дух, Свою Сутність і Свою силу. Він готовий робити це, ради цього Він і приходить, щоб сколихнути, щоб надихнути, щоб підтримати, щоб сповнити тебе й мене Своєю силою. Але Він — Господь-серцевидець і знає наше таємне. «Ти хочеш Мого явлення? Але ж Я знаю, про що ти думаєш, що в тебе стоїть на першому місці, — каже Він до нас. — Я ж знаю, що ти любиш понад усе, навіть більше, ніж Мене». І коли Господь у твоєму серці не на першому місці, то Він хоч, як люблячий Батько, готовий діяти, готовий проявлятися через тебе, не буде робити цього. Бо наше приховане, нікому не помітне, добре продумане й прагматичне впливає на нас і не завжди на нашу користь.

Хай ніколи ваше таємне не відділяє вас від Божої сили! Хай ваше таємне відкриває Божі джерела і дає свободу Божому Духові та Його силі діяти у вашому житті! Тоді проповідь буде глибокою, вплив реальним і праця результативною. І нас не знічуватиме лукавство часу, не тривожитиме упередження суспільства, в якому ми живемо, не хвилюватимуть усі ті підступні плани, котрі визрівають у розумі людей, бо Той, Котрий у нас, сильніший від того, що у світі. Ми будемо знати, що Той, Хто з нами, сприяє нам, що Він сильніший від усіх стихій, і все, що відбувається у світі — у Його руках і Його волі. І ми разом з Ним звершуємо наше служіння і будемо звершувати його аж до останнього часу.

Олександр БАБІЙЧУК,
єпископ, старший пресвітер об’єднання церков ХВЄ Херсонської області

"Благовісник", 2,2010