Роздуми над Словом Божим

Сущий Бог

«Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, без мови й без слів, не чутний їхній голос» (Пс. 18:2-4).

Вельми принизливо доводити існування Бога. Це схоже на те, як малого хлопчака одного разу запитали: «Скажи-но, яким родичем для тебе є твій батько?» — «Не знаю. Але він вже давно у нас живе!» — відповів хлопчик. Бог вічно сущий. Він — Творець всіх видимих і невидимих світів. Немає потреби писати книги про існування Бога; все Його безсловесне творіння свідчить про Його велич. А як з тими, хто пише книги проти Бога, зовсім заперечуючи Його? Немає потреби відповідати їм. Кожна людина знає і відчуває свого Творця, тому що людина має безсмертну душу. Навіть дикуни і то виготовляють собі різні образи для поклоніння, відчуваючи, що комусь вищому треба поклонятися. Вони поклоняються хибно, але саме їхнє прагнення свідчить їм про когось вищого, Кого вони не знають. Останні передсмертні вислови «видатних» безбожників свідчать про те, що вони все своє життя свідомо воювали проти Бога. Немає потреби цитувати їхні слова, вони широко відомі. Радянські комісари і політруки, які вчили проти Бога, на фронтах, коли їх пронизувала куля, шепотіли свої останні слова: «Боже! Боже!»

Головна причина безбожності — нечиста совість. Багато безбожників у своєму житті відчували Божий поклик, але відкинули його. Перші докори сумління мучили їх кілька місяців чи років. Але вони всіма силами втишували голос совісті і починали жорстоко повставати проти Бога, злословлячи все, що чисте і святе.

Коли Бог починав засуджувати їх через Своє Слово, вони почали воювати проти Біблії.

— Якщо Біблія неправдива, то залиш її у спокої! — сказав безбожнику віруючий чоловік.

— Але вона мені не дає спокою, — відповів безбожник.

І якби можна було заглянути в душу безбожника, ми побачили б там пекло. Душевний стан кожної людини, котра відкидає Бога, гучно свідчить про наявність двох надприродних сил, про наявність сил темряви та пекла, які перемагають у ній. Таким чином безбожник вже пожинає плоди своєї безбожності, не дочекавшись кінця свого земного життя. Ніщо і ніхто не може оправдати таку людину, «бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою, тому що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання» (Рим.1:18-20).

Оправдати безбожника, як і кожного грішника, може лише Сам Христос за умови, якщо він покається. Христос від Отця має на землі повноваження та владу спасати і прощати грішників. Сущий Бог, єврейською Яхве, відкрив людству спасіння в особі Сина Свого Ісуса Христа, Який пролив кров на Голгофі за гріхи світу. «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). «Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Хто в тілі з’явився, Той оправданий Духом, Анголам показався, проповіданий був між народами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся!» (1 Тим. 3:16).

Сущий Бог, Який створив нашу планету і все, що на ній, створив людину за образом Своїм та за подобою Своєю, і все віддав людині для користування. Навіть тоді, коли людина свідомо впала у гріх, Бог віддав Сина Свого в жертву примирення (див. Рим. 3:25). І людина, користуючись всіма благами, даними їй Богом, злословить і хулить свого Творця чи навіть відкидає Його. Це ні що інше як вищий ступінь безумства. Навіть ідолопоклонні афіняни, не знаючи, але відчуваючи Свого Творця, поставили жертовник «Невідомому Богу». Цей для багатьох невідомий Бог не потребує доказів Свого божества, але всім людям велить: «Покайтеся і віруйте в Євангелію!» і «Примиріться з Богом!» А тим, хто повірили і спаслися Його благодаттю, велить: «Будьте святі, бо Я святий!» Святі Божі мужі у трепеті падали ницьма перед Богом, відчуваючи і усвідомлюючи власну ницість перед Ним. А що вже говорити про нестримну пиху зверхнього безбожника? Нікуди, окрім пекла, вона його не заведе!

Треба не тлумачити про Бога, а щиро розкаюватися перед Ним. Але перед цим треба впокоритися перед Богом і визнати свою ницість, на фоні якої стане помітною велич та могутність Господа. Благоговійний підхід до Бога набуває благословення; впертість набуває лютість Божого гніву. Кожна людина зокрема має повну свободу волі обирати собі один з цих підходів до Бога, мудро передбачивши всі наслідки. Творець кожної істоти говорить: «Пам’ятайте про давнє, відвічне, бо Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я, що звіщаю кінець від початку, і наперед що не сталося ще, і що говорю: Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню» (Іс. 46:9-10).

Дмитро БЕЗПАЛОВ

"Благовісник", 3,3009