Роздуми над Словом Божим

Стратити не можна помилувати

Багато хто пам’ятає казку «Країна невивчених уроків». Коротко нагадаю зміст цієї історії. Добра (для ув’язненого) новина спочатку звучала так: «Стратити не можна, помилувати». Але через брак знань граматики кома була зміщена всього лише на два слова лівіше. Малопомітний розділовий знак, будучи переставленим всього лише на сім літер убік, докорінно змінив суть речення. Вістка про спасіння перетворилася на указ про смертну кару. Блага вістка через зміщення акцентів втратила свій характер.

У цій казковій історії є одна дуже важлива для християн істина. Якщо мова йде про спасіння, то важливі навіть деталі. Від того, як у Писанні розставлені акценти, залежить його правильність і благий характер. Думаю, що апостол Павло розумів це, що стало причиною такої думки: «Бо ми не такі, як багато хто, що Боже Слово фальшують…» (2 Кор. 2:17).

Сьогодні, як в часи Павла, в служінні багатьох християн проповідується Євангелія з небезпечно зміщеним акцентом. У наш час вчення з переставленою комою на сім букв вліво має особливу популярність. Це, зокрема, особливо помітно у дуже поширеному «вченні віри».

Чи можна маніпулювати Богом?

Якось ми знімали на вулицях міста телевізійну програму «Маріуполь християнський». Чоловіка, який проходив мимо, я запитав: «Як ви ставитеся до віруючих людей?» І почув нестандартну відповідь: «у загальному добре, але серед них є такі, які думають, що Бога можна водити за бороду». Я зрозумів, що мав на увазі перехожий. Його обурення, що стосувалося віруючих людей, які свої стосунки з Богом будують за принципом «Іди туди, зроби те» було, без сумніву, справедливе. Один мій товариш, який нічого не розумівся у хитросплетінні доктрини «взяття вірою», після першої ж телепередачі Кенета Коупленда просто в десятку попав, висловивши своє враження. Вчення відомого телепроповідника про успіх було оцінене ним так: «У цього чоловіка взаємостосунки з Богом, як з адвокатом, якого він наймає».

«Тах-ті-бі-дох» і «в ім’я Ісуса». У чому ж різниця?

Згадаю ще одну казку про Старика Хотабича, який виголошував заклинання, вириваючи чергову волосину зі своєї бороди. Це було так захоплююче: захотілося тобі чогось — немає проблем: смикни за волосину і прокажи чарівну фразу! Простий та привабливий шлях для виконання бажань. «Богослов’я» Хотабича було просте і обіцяло швидкий прибуток. На диво схожою виявилася доктрина про силу людського сповідування (серед харизматів більш відоме в російському варіанті: «исповедание уст» — прим. перекладача) віри у викладі деяких проповідників. Хіба що замість вирваної волосини з бороди маємо щось більш абстрактне: «віра». Але усі її складові ті ж! Деяка формула (чарівна фраза) + щось (віра чи волосина) = виконання бажань. Десятки разів мені доводилося чути, як християни сповідували, щоб те чи інше виконалося в їх житті чи інших людей. Якби я почав перераховувати усі ті сповідання «в ім’я Ісуса», які я чув, вийшла б чимала колекція людських бажань, що не збулися. Машини, будинки, костюми, приміщення для служінь, кінотеатри, відсутність ям на дорогах — це лише маленька частина тих бажань, які прикривалися вирваними з контексту віршами, типу «якщо скажете горі отій перестався у море — то буде». Знову і знову перенесення акценту докорінно змінює суть Євангелії. І з молитов у християнському дусі виходить щось більше подібне до заклинання.

Заклинання та молитва — це близнюки для багатьох людей, які мало розуміються у християнстві. Плутанина стається через те, що і в першому, і в другому випадкові згадується ім’я Ісуса, цитуються ті ж самі слова з Писання і бабцею-шептухою, і проповідником у церкві. В чому ж різниця між молитвою та заклинанням? Відповідь, на щастя, проста. Виголошуючи заклинання, людина впевнена, що вона говорить слова, які зобов’язують Бога (чи диявола) зціляти, забирати порчу, вирішувати ту чи іншу проблему, гарантувати успіх у якійсь справі і т.д. Молитва ж виходить із серця, яке приходить до Бога з проханням. Молитва має на увазі, що рішення завжди залишається за Творцем.

У першому разі (в заклинанні) звучить підтекстом: «Нехай буде воля моя», навіть коли схилені коліна й обличчя того, хто молиться, виражають покірливість.

У другому разі (в молитві) підтекст інший! Він звучить у дусі Гефсиманської молитви — «Але нехай не Моя воля буде, але Твоя». Ось тут різниця між «Тах-ті-бі-дох» Хотабича і молитвою християнина «в ім’я Ісуса». Хотабич використовував своє дивне сповідання і вищипування бороди, для того щоб виконувати свої бажання. Християнин, скільки б він не промовляв сповідувань-замовлянь, навіть хай би всю бороду і зачіску вискубав, може розраховувати не на виконання своєї волі, а лише волі Божої! У бідного джина з пляшки акцент в богослов’ї ставився на правильно промовленій фразі і, звичайно ж, на бажаному результаті. На щастя, Господь є Царем, до Якого приносяться людські прохання. Він не чиновник, який стоїть перед престолом, де розташовані правильно сформульовані сповідання віри, і за їхніми вказівками виконує їхню волю. Навіть пушкінська «золота рибка», коли стикнулася з бажаннями старої, які дедалі більше росли, не поступилася своїм «божественним престолом». Рибка залишилась на престолі, а стара вернулася до розбитого корита!

Хто як, а я славлю Господа за те, що Він не дозволить ніколи царювати людським бажанням. А для тих, хто акцентує на правильно сформульованих словах в молитві і на вірі того, хто молиться, я рекомендую прочитати місця Біблії, які подані нижче. Прошу звернути увагу, що завжди там використовується слово «просіть!» Зверніть увагу, будь ласка, що між словом «просіть» і «наказуйте» є суттєва різниця.

Прохання допускає відмову! Повеління не залишає місця негативній відповіді. Прохання ставить свою волю під волю Господа на престолі! Повеління наказує своєю волею престолу. Ось тут різниця між замовлянням і молитвою, між Хотабичем і християнином!

Уривки з правильно розставленими акцентами:

«…А якби й цій горі ви сказали: «Порушся та кинься до моря», — то й станеться те! І все, чого ви в молитві ПОПРОСИТЕ з вірою, — то одержите» (Мт.21:21-22).
«Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то ПРОСІТЬ, чого хочете, — і станеться вам!» (Ів.15:7).

«…Щоб дав вам Отець, чого тільки ПОПРОСИТЕ в Імення Моє» (Ів.15:16).
«Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки ПОПРОСИТЕ ви від Отця в Моє Ймення, — Він дасть вам. Не ПРОСИЛИ ви досі нічого в Ім’я Моє. ПРОСІТЬ і отримаєте, щоб повна була ваша радість» (Ів.16:23-24).

Я чув десятки проповідей богословів «віри» на ці вірші, і для мене цілком очевидно, що в них акценти ставили на слова «СТАНЕТЬСЯ ВАМ» чи «БУДЕ ВАМ». Я прочитав два десятки книг, в яких наголос стояв не на слові «ПРОСІТЬ», а на фразах типу «ЧОГО НЕ ЗАБАЖАЄТЕ». Благаю вас, брати і сестри, перевірте, чи правильно поставлені акценти у ваших стосунках щодо Господа? Чи не сидять на престолі вашого серця ваші бажання замість суверенної волі Божої? Чи не йдете ви за вченнями, в яких акцент зміщений на бажане замість дійсного?

Магічне коло у повісті «Вій»

Перевищення людських повноважень перед лицем Бога неминуче виливається в наступні курйози. Коли християнин впевнений, що йому належить влада над хворобами, недоліками та й взагалі над духовним світом — це неодмінно дасть про себе знати в його культовій практиці. Це відчинить двері нехристиянським проявам в служінні церкви. Розглянемо хоча б один з проявів магічних елементів в служінні послідовників «богослов’я віри». Мені не раз доводилося чути молитви, в яких звучало приблизно таке: «Я проголошую кров Христа на свій дім! Я помазую нею свій автомобіль!» Мені пригадується молитва одного пастора так званої «харизматичної» церкви: замість того, щоб іти на роботу (він працював сторожем), цей служитель проголошував захист кров’ю Ісуса на дитячий садочок — і спокійнісінько залишався вдома.

Що ж це за дивна дія? Християни, які мажуть кров’ю Господа все підряд: від автомобіля до своїх холодильників і навіть собак. Хочу запевнити, що це ніщо інше, як магічні елементи в їхньому служінні.

У Гоголевому «Вії» головний герой боровся з силами тьми, з літаючими гробами, з скелетами і страховиськами. І секретом його спасіння було коло, яке він малював на підлозі. Це коло не могли прорвати демони і чудовиська. Це було магічне коло. А його магічна суть полягає в тому, що В ЛЮДИНИ, а не у Бога, є секрет, використовуючи який, вона може захистити себе від проблем різного характеру. Давайте згадаємо релігієзнавче визначення магії: «Це віра в те, що людина може керувати духами, силами, богами, і наслідки, що витікають з такої віри».

«Охорона крові Ісуса», яка проголошується християнином, є нічим іншим, як магічним елементом у його служінні.

Корінь «християнської білої магії»

Християнство, яке наказує, вимагає і віддає повеління в духовний світ — це що? Звідки це оригінальне вчення, яке вихваляє людську віру як вирішальний фактор у фінансовому процвітанні, у фізичному зціленні, у відповідях на молитви-замовлення (від тролейбуса на зупинку, до дружини чи чоловіка)? Що це за прояви — повеління ангелам як офіціантам і дияволу як дресированому собаці? Де джерело вчення про проголошення крові Христа на автомобілі або гаманці? Хто придумав такі екзотичні вчення, як необхідність духовних родів для отримання відповіді на молитву?

Це лише короткий список питань, які виникають у людини, що стикнулася з богослов’ям «вчення віри». Розглядаючи таку оригінальну духовну практику, як духовні роди чи необхідність візуального уявлення відповідей на молитви, ми маємо справу з плодами, які висять на різних гілках одного дерева. Логічно спробувати виявити його корінь. Де зароджуються такі дивні догми і практики? Де відбувається збій в житті багатьох християн і церков?

У цьому пошуку ми неодмінно приходимо до слова «магія». Я б дуже хотів замінити цей термін на інший, менш відразливий для християн, але насправді це найбільш вдале визначення для кореня «псевдохаризматичних доктрин». Хіба що варто додати слово «біла», оскільки на відміну від «чорної» (навмисне, свідоме служіння силам зла) це, звичайно ж, не прямий виклик Богу, а лише плід заблудження.

У книзі пророка Ісаї гнів Господній приходив на ось що: «Ти був покинув народа Свого, дім Яковів, — бо повні безладдя зо сходу вони, та ворожбитів, немов филистимляни, і накладають із дітьми чужинців» (Iс. 2:6).

Іншими словами, домішками до нормального служіння Богові були деякі елементи язичних східних вірувань. Ця мішанина з різних духовних практик та язичницьких шкіл, яку через незнання намагались додати до служіння Богу, Господь не приймав ніколи і вимагав від Свого народу відділення істини від хибних домішків.

Говорячи про те, що в богослов’ї харизматичного «вчення віри» є магічні елементи, я далекий від думки, що його послідовники не є християнами, але це не дає права нікому з нас закривати очі на серйозну фундаментальну проблему в їхніх стосунках з Богом.

Дивлячись на служіння православних людей і помічаючи чисто язичницькі елементи, ми цілком справедливо невдоволені. Але наскільки більш складною є суміш тих же заблуджень у протестантських церквах. Ми такі далекі від явного і глибокого ідолопоклонства православної бабусі, яка стоїть перед своєю іконою в очікуванні чуда від якогось святого. Ми так захоплені критикою обрядовості ортодоксальної церкви, що нам іноді зовсім не до наших помилок і прорахунків.
Одного разу я був присутній на служінні одної з «живих» церков, де після годинної проповіді, яка громила заблудження традиційної церкви, проповідник зайнявся…. магічним сеансом, що могла підтвердити будь-яка людина, яка хоч трохи обізнана у питаннях релігієзнавства. Ця людина і не підозрювала, як далеко вона від чистоти біблійної віри!

Я цілком згідний з принципом, на який вказував Господь (див. Мт.7:2), я щиро співчуваю тим, хто не бачить колоди у своєму оці, але хоче вийняти скалку з ока свого брата.

На початку свого християнського життя автор цих рядків також був переконаний, що доктрини «вчителів віри» непогрішні і засновані на Писанні. Від великої кількості цитат з Біблії у книгах проповідників «процвітання», «зцілення вірою» і «сили сповідання» в мене складалося враження про фундаментальну основу цих учень у Слові Божому. Але при ретельнішому дослідженні Біблії, чим далі, тим більше, я став помічати однобокість, обмеженість і необґрунтованість цих вчень. Їхній популістський характер почав відкриватися мені, коли я виявив великі білі плями в богослов’ї вчителів, які проповідували ці доктрини.

Я називаю центром таких популярних учень магічним (білим) підходом до Бога. Його суть не кидається в очі, як шапка-гриба мухомора, але від цього вони не стають менш отруйними.

Що ж таке магія? В чому її суть? Де її ядро? Традиційне і достатньо чітке визначення таке: «Магія — це віра в можливості людини керувати чи впливати тим чи іншим методом на надзвичайні явища, сили, бога чи богів, духів чи ангелів і таке інше. А також дії людини, засновані на цій вірі». Іншими словами, це позиція, коли людина думає, що вона може впливати на Бога, погоду, хвороби, врожай, успіх в тій чи іншій справі. Магія — це віра людини в те, що в неї є певне знання принципів, такий собі ключ, яким відчиняється ящик його проблем. Магія — це впевненість, де акцент поставлений на людській волі (вірі, діях і т.і.), а не на суверенній Божій волі.

Коли людина думає, що Бог має її зцілити, повинен дати їй успіх, вирішити її проблему, повинен відповідати на її молитву — це ніщо інше, як магічний підхід до Бога.

І саме звідси, з цієї корінної помилки розростаються гілки традиційно популярних учень. Різні вчителі вибудовують цілі системи, підганяючи під них місця з Біблії. Вони вчать як діяти, як правильно молитися, що і як правильно говорити, для того, щоб ваші бажання і цілі були виконані Богом.
Здорове християнське вчення не претендує на те, щоб вказувати Богові, що Йому робити в тому чи іншому випадкові. Воно не дерзає водити Бога «за бороду» правильно сформульованими фразами, цілительськими заклинаннями чи принципами успіху. Благочестя християнина приносить перед Богом свої проблеми, труднощі й смиренно чекає відповіді від Творця. Більше того, християнське серце має бути готовим до негативного (з людської точки зору) вирішення наших прохань. Ми повинні надіятися на промисел Божий і Його керівництво у вирішенні наших життєвих проблем.

Геннадій МОХНЕНКО,
з книги «Казнить нельзя помиловать»

"Благовісник", 4,2009