Роздуми над Словом Божим

Спокуса хреста

«А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання» (Лк.2:34).

Ми так багато говоримо про шкідливість спокус, їх осуд Богом, що нам важко зрозуміти, яким чином непорочний Божий Син може мати відношення до всього цього? Але факт залишається фактом, і мати Ісуса почула дивовижне пророцтво про свого Сина. Цій Дитині приготована непроста доля…

Сьогодні, через двадцять століть, ми змушені погодитися з цими словами. Так, Семен був правий. Жодну іншу людину не згадували так часто, як Ісуса Назарянина; ніяке інше ім’я не було темою таких жорстких суперечок; ні за кого іншого так не переслідували людей. Віра чи невір’я в це ім’я є головним критерієм у вирішенні вічності людини. Прийде час, коли Ісус розділить цей світ на оправданих і засуджених…

Отже, Ісус має стати спасінням для одних і спокусою для інших.

Спокуса через Бога

Можливо, це був ранок, а можливо — вечір, можливо — обід, а може — пізня ніч. Раптом пролунав голос, і цей голос Ісая не переплутав би ні з чим. Це заговорив Бог: «Господа Саваота — Його свято шануйте, і Його вам боятись, Його вам лякатись! І буде Він за святиню, і за камінь спотикання, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за пастку для мешканця Єрусалиму. І спіткнуться об них багато хто, і попадають, і будуть поламані, і заплутаються, і будуть схоплені» (Іс.8:13-15).

Я навмисне процитував 13 вірш, щоб хтось не подумав, що мова йде про якогось язичника. Ні, ні! Говорить Господь Саваот і говорить про Себе.

Петро і Павло однодушно побачили в цих словах вказівку на Ісуса. І це ще раз доводить нам Божественність Христа Ісуса. Бо ж Ісая говорить про Господа Саваота, а апостоли стверджують, що сказане пророком стосується Ісуса із Назарету.

14 вірш з наведеного уривку є чудовою ілюстрацією для розуміння слова «спокуса». Тут згадано і камінь спотикання, і сітка, і пастка. А наступний вірш допоможе нам побачити результат дії спокуси: «…спіткнуться і попадають, будуть поламані і заплутаються, і будуть схоплені».

Дійсно, досить яскрава картина для ілюстрації дії спокуси. Людина іде, спотикається, падає, розбивається, на неї накидають сітку — і нарешті вона піймана… Але найбільш вражаючим є те, що пасткою став… Господь. Це дуже дивно. А тому нам потрібно уважніше придивитися до цього Каменя.

Ісая написав, що Камінь цей — Сам Господь і покладений він рукою Господа. Ми вже згадували про те, що як Сам Ісус, так і апостоли в один голос стверджували, що Камінь — це Господь Ісус Христос. Бог Отець дає Йому чудову характеристику. Він «випробуваний, наріжний, дорогоцінний, міцно поставлений».

Бог визнає камінь досить хорошим і навіть дорогоцінним. Господь випробував його, оцінив його і Сам міцно поставив. У Його наймудрішому плані камінь цей — основа, наріжний в певній таємничій будівлі.

Так виглядає справа з одного боку. Подивимось і на інший. Бог поклав основу, а потім прийшли будівничі. Їм не сподобався Камінь і вони його відкинули. Назріває конфлікт, і ми бачимо його суть — Богу камінь подобається, а будівничим — ні.

Коли сперечаються два каменярі, як краще класти цеглу — це непогано. Вони вболівають за свою справу. Коли сперечаються два виконроби — це цікаво, адже вони хочуть кращого результату. Але коли людина сперечається з Богом — це бунт. Бог говорить про таку людину: «Горе тому, хто з Творцем своїм свариться, черепок із земних черепків» (Іс.45:9).

Камінь добрий, але горда людина вирішила, що вона може бути кращою за Бога і сама впоратися з будівництвом. Даремна і небезпечна справа! Людина може перекласти камені, покладені людиною, але бійся думати про те, щоб перекласти Камінь, покладений Самим Богом в основу. Чи подобається цей Камінь комусь чи не подобається, але коли Бог сказав, що він буде наріжним, то так воно і буде. А коли будеш намагатися зсунути — собі ж на горе. Або розіб’єшся, або будеш роздавленим. Бог милосердний, але Він не терпить бунтарів. Смиренних Він підносить, а тих, хто противиться, — може упокорити.

Петро (див. 1 Пет. 2:6-8) говорить про два аспекти впливу Каменя. Для одних — дорогоцінність, для інших — камінь спокуси. І ось яке пояснення дає цьому Петро: «Вони спотикаються, не вірячи слову…»

У цьому вся сіль і ключ до розуміння того, як Святий Божий Син став каменем спотикання і скелею спокуси. Таємний непослух робиться явним після зустрічі з Ісусом. У справі служіння Богу не може бути золотої середини. Або ти впокорюєшся Його слову, або ні. Насправді Христос є каменем випробування для кожного. Дійшовши до Нього, тобі доведеться зробити вибір: чи впасти перед Ним у смиренні й упокоритися Йому, відкинувши себе і визнавши Його волю єдино правильною, чи спотикнутися і впасти.
Ось що сказав з цього приводу Сам Христос: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов «порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю і невістку з свекрухою її» (Мт. 20:34-35).

Можливо, думаючи про Ісуса, ми уявляємо доброго Пастиря з овечкою на руках? Це правильно, але це не все. Він ще й камінь спотикання. Він приніс меч, щоб виявити таємне в серці. Чи відкинеш ти себе зі своїм «дуже правильним» баченням, щоб взяти хрест і йти за Ісусом, чи залишишся при своїй думці, надимаючись своїм розумом і не підкоряючись слову?

Христос — камінь, відкинений тілесними будівничими і поставлений наріжним для будівничих духовних. Або Христос буде твоєю основою, або ти нічого не побудуєш з Ним. Ті, хто хоче зробити Його лише одною цеглиною своєї філософії, спотикнуться, спокусяться і впадуть.

Закон чи віра? Від твого вибору залежать наслідки зустрічі з Каменем-Христом. Або ти відкинеш Його невір’ям, або приймеш вірою. Або обереш шлях оправдання ділами — і спотикнешся, або шлях довіри Євангелії — і Камінь визнаєш дорогоцінністю.
Не думайте, що слова про Закон стосуються лише давнини. І в наші дні багато хто намагається доповнити справу благодаті своїми заслугами. Таким кажу: ви обов’язково спотикнетеся на Христі. Нічим іншим, окрім основи нашого спасіння, Христос не буде!

Спокуса через Ісуса

Давайте ще ближче ознайомимося зі спокусою через Христа на прикладі того, як це відбувалося із сучасниками Ісуса.

«Промовляє тоді їм Ісус: «Усі ви через мене спокуситеся ночі цієї, бо написано: «Уражу Пастиря, — і розпорошаться вівці отари» (Мт. 26:3).

Гадаю, не потрібно розповідати про те, що трапилося з учнями. Слова Христа не були здогадом. Він сказав те, що в точності відбулося. Учні розпорошилися, вони розбіглися, залишивши Вчителя самого. Їхня втеча була наслідком спокуси. Ми бачимо, що вони розбіглися, але не бачимо причини, не бачимо надлому, який відбувся в їхніх душах. А причина — спокуса.

Не лише мовчазний біг, але і відкрите відречення — також наслідок спокуси. «А Петро відповів і сказав Йому: «Якби й усі спокусились про Тебе, — я не спокушуся ніколи». Промовив до нього Ісус: «Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене…» (Мт. 26:33-34).

Часто можна почути звинувачення Петра у боягузтві. Але Петро не був боягузом. Він не побоявся схопити меча і стати на захист Учителя перед озброєним натовпом у Гефсиманії. Можливо, якийсь страх був у Петра у дворі Каяфи, але не він став причиною відречення. Причина — спокуса. Христос говорив з Петром не про страх, а про спокусу.

Але що стало причиною спокуси? Чому спотикнулися учні? Та тому, що учні все ще уявляють Месію Царем-визволителем. Вони не сприймають слів Ісуса про смерть і страждання. Навіть на Таємній вечері вони сперечалися про те, хто буде більшим. Ісус повів Себе не так, як очікували учні, — ось причина спокуси.

Шлях для них був приблизно зрозумілим. Рано чи пізно Ісус сяде на престолі Давида і звільнить Ізраїль від Риму. Всі три роки вони думали, що ідуть по цьому шляху, але тепер, в цю ніч, Христос став для них каменем спотикання на цьому шляху. По інерції учні продовжували йти. Але далі дороги не було. Ісус не збирається стати Царем в Єрусалимі. Замість цього Він іде на смерть.

Отже, людина спокушується, коли чекає від Ісуса одне, а отримує інше. Ось ще приклад цього: «Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: «Раб не більший за пана свого». Як Мене переслідували, — то й вас переслідувати будуть…» (Ів.15:20). «Оце Я сказав вам, щоб ви не спокусились. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові» (Ів.16:1-2).

Про що попереджував Христос? Про гоніння. Навіщо Він попереджував? Щоб не спокусились.

Для нас, хто читає історію, таке попередження може видатися дивним. У нас є послання апостолів, які потішають переслідуваних християн, є свідчення багатьох поколінь святих, які віддали своє життя за Христа, але в учнів ще нічого не було. Прийде час, коли Христос воскресне, і вони будуть впевнені до кінця, що він є Господь всіх. Він не давав їх в образу допоки був у тілі, тим більше не дасть, коли сяде по правиці Отця. Починається ера переможної ходи християн по землі… І раптом вбивство Степана, потім Якова, побиття Петра і Івана… Що це? А де ж Бог? Чи не забув про них Ісус? Від Нього очікували одне, а отримали інше.

Передбачаючи це, Христос попереджував: вас будуть гнати за ім’я Моє, нехай гоніння не буде для вас спотиканням. Так треба, довіряйтесь Мені.

Ми знову бачимо, що суть залишилася та сама. Спокуса могла виникнути через те, що не співпадала очікувана поведінка Ісуса від реальної. «І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Мт.11:6)

Іван Хреститель послав своїх учнів дізнатися в Ісуса, чи справді Він Христос. Ісус у відповідь на це перерахував деякі Свої діла і додав прочитані нами слова. «І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: «Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!» (Мт. 13:57). Ці слова стали відповіддю на розмови співвітчизників про те, що вони знають Ісуса з дитинства і знають його сім’ю.

У випадку з Іваном і зі співвітчизниками слово «спокусились» можна замінити на «зневірилися». Сумнів Івана звучав: «Чи Ти Той?» Спокуса співвітчизників полягала в словах: «Чи не теслі Він Син?»

І знову ми можемо побачити, як не співпало очікуване з дійсним. Від Месії очікували політичного панування, а Ісус цим не цікавився. Це стає спотиканням. «Зцілення і чудеса — це добре, але чому Він нічого не робить для того, щоб звільнити нас від римського панування?» — говорили одні. «Месія — це таємничий і могутній вождь, чого не скажеш про Ісуса, Сина теслі, — говорили інші. — Ми ж Його знаємо з дитинства, який з Нього Месія?» Такі думки руйнували віру в Ісуса, отже ставали причиною спотикання і падіння.

І нарешті останній приклад. «Тоді учні Його приступили й сказали Йому: «Чи Ти знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?» (Мф.15:12)

В Ісуса були розбіжності з фарисеями. Ці розбіжності стосувалися тлумачення Закону і передань старців. До цього фарисеї прислуховувалися до слів Ісуса Назарянина, вони поважали Його, але тепер вони відвернулися. Вони очікували почути одне, але почули інше. Знову бачимо, що очікуване було відмінним від дійсності — і люди спотикнулися. Всі добрі судження про Ісуса були перекреслені одним Його висловлюванням.

Цей вид спокуси чатує на нас і сьогодні. Ми у великій небезпеці, коли традиції своєї церкви зводимо до рангу непогрішимих істин. У будь-якій церкві є свої традиції. Чим старіша церква, тим їх більше. У цьому немає нічого поганого, це нормально. Погано, коли ми починаємо ставити їх на один щабель із заповідями Божими і судити людей за те, що вони не дотримуються наших традицій.

Багато хто з насолодою читав проповіді і книги Д. Вілкерсона до тих пір, поки не дізнався, що Вілкерсон плескає в долоні у своїй церкві. І все! З мужа Божого він перетворився у відступника. Справжнісінька спокуса. Очікували побачити в ньому своє відображення, а побачили американця зі своїми традиціями. Я не є прихильником рукоплескання в церкві, але не вважаю грішниками тих, хто це робить. Я не бачу в Новому Заповіті заохочення так робити, але не бачу і заборони.

Навряд чи ми спокусилися через Ісуса в буквальному сенсі, але повністю ми можемо спокуситися на учнях Ісуса, коли вони чинитимуть в гармонії зі своєю вірою, але проти наших уявлень щодо них. Нехай же для нас мірилом буде Євангельська істина, а не наші судження!

Спокуса Хреста

Отже, ми побачили, що явлення Бога в Ісусі Христі стало каменем спотикання для багатьох і випробуванням на покору слову. Крім того, життя, вчення і смерть Ісуса Христа виявилися спокусою практично для всіх.

«…А ми проповідуємо Христа розп’ятого, — для юдеїв згіршення, а для греків — безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу премудрість!» (1 Кор.23-24). «Чого ж, браття, мене ще переслідують, коли я обрізання ще проповідую? Тоді спокуса хреста в ніщо обертається» (Гал. 5:11).

Знову, як і спочатку, ми бачимо двояке ставлення до Хреста. Один і той же розіп’ятий Христос в очах різних людей виглядає по-різному. Всі дивляться на Нього, тільки одні бачать спокусу, другі — безумство, а треті — Божу премудрість.

Через двадцять століть розіп’ятий Христос все ще є безумством для світських людей. Ось чому вони з такою нехіттю звертаються до цієї теми. Христос — вчитель? Так. Христос — чудотворець? Будь ласка. Все що завгодно, тільки не Христос розіп’ятий. Чому? Тому що це безумство. Їхня уява про Бога Далекого і Незрозумілого не може допустити Його страждання і смерть. Бог, Який говорить громоподібно на Синаї, — зрозуміло. Бог, Який розіп’ятий на хресті, — безумство.

І ось що я вам скажу: не намагайтеся переконати світську людину. Павло визнає і не заперечує: проповідь про Христа розіп’ятого — це дурість. Дурість тому, що Бог захотів, щоб люди спасалися не через своє мудрування, а через дитячу віру. Христос розіп’ятий — спотикання для світського розуму. І нікуди від цього не подінешся. Ми можемо обтесувати гострі кути Його вчення і розводити його водою свого тлумачення. Але ми нічого не зможемо зробити з Його хрестом. Хрест — це місце, де ми повинні вирішити: упокоритися чи озлобитися. Павло багато писав християнам, щоб вони слідкували за собою і не ставали спотиканням для інших. Але той же Павло, знаючи про спокусу, яку робить Хрест, нічого не хоче робити, щоб усунути її. Він каже: «Варто мені перестати проповідувати обрізання, як спокуса Хреста припиниться. Але я не збираюся цього робити».

Який зв’язок між обрізанням і Хрестом? Обрізання — це означало визнати силу Закону, який оправдовує. Це віра в себе, в свої сили. Але Хрест — це відкидання себе, визнання свого безсилля і віра в оправдання Кров’ю Христа.

Спокуса Хреста не припинилася і сьогодні. Люди схожі на Наамана. Коли їм кажуть зробити щось складне для свого спасіння, то вони зі шкури лізуть, щоб заслужити своє місце на небі. Інші ж, якщо не лізуть, то цілком погоджуються, що така важлива справа, як спасіння безсмертної душі, не може бути чимось легким, і вимагає від людини великих зусиль. Яке ж безумство для них чути просту євангельську істину про віру і заступницьку жертву Ісуса Христа. Спокуса Хреста — це спокуса шукати собі оправдання у своїх справах і вислугах, а не в цілковитій надії на Божу благодать.

Отже, Ісус народився на падіння для одних і підняття інших. Його життя, вчення і смерть на Хресті стали каменем спотикання для людської мудрості, гордості й самоправедності. Таємний непослух стає явним після зустрічі з Христом. Від нас залежить, що ми оберемо: віру чи діла, покірливість чи бунт. Нехай допоможе нам Дух Святий покласти Христа в свою основу і ніколи не зійти з неї.

Сергій ТИТАР,
м. Київ

"Благовісник", №3,2009