Роздуми над Словом Божим

Що робити, щоб успадкувати вічне життя

«І коли вирушав Він у путь, то швидко наблизивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: «Учителю Добрий, що робити мені, щоб вічне життя вспадкувати?» (Мр. 10:17). Дотепер ні у своєму житті, ні у служінні я не зустрів жодної людини, ні бідної, ні багатої, яка б прибігла до мене, впала на коліна і благала б мене відповісти на питання: «Що мені робити, щоб народитися згори?» Цей чоловік був наполегливим! Деякі, можливо, уявляють собі, як цей юнак раптом підбігає до Ісуса і спокійно, холодним, стриманим, поважним тоном запитує Його, що треба робити, щоб успадкувати вічне життя. Але це було зовсім по-іншому. Цей юнак серйозно ставився до питання спасіння!

Він не лестив Ісусові, не назвав Його «благим Господом». Я вважаю, що цей чоловік був чесним. Він знав, що якщо назве Ісуса Господом, буде змушений робити все, що Він звелить! У багатьох християн сьогодні немає такого ставлення. Вони називають Ісуса Господом і кажуть, що їхній пастор — лідер, однак не роблять того, що їх просить Господь, і що вчить пастор. Вони посміхаються і кажуть «амінь» під час проповіді, але не застосовують цього у своєму житті. У них є вуха, щоб слухати, але вони не виконують того, про що каже їм Дух. Часто такі люди вважають, що та чи інша проповідь не до них, а до тих, хто «набагато гірший від них самих». Вони лицеміри!

Тепер послухайте, як Ісус допомагає цьому ревному юнакові, який хоче отримати спасіння. «Знаєш заповіді: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривди, шануй свого батька та матір». А він відказав Йому: «Учителю, це все виконав я ще змалку». Ісус процитував останні шість з десяти заповідей, кожна з яких торкалася стосунків між людьми. Юнак відповів, що дотримується цього з дитинства. Я думаю, що так і було. Ми бачимо його серце, що прагне Бога. Однак Ісус спеціально пропустив перші чотири заповіді, що стосуються відносин людини з Богом — по-перше, не мати інших богів чи ідолів, крім Господа. Іншими словами, ніщо у нашому житті не може бути більш важливим, ніж наша прив’язаність, любов та посвячення Богові. Цей юнак не виконував цих заповідей і не хотів цього робити. Ісус виявив ідолів у його житті. «Ісус же поглянув на нього з любов’ю, і промовив йому: «Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста» (Мр. 10:21). Зауважте, Ісус полюбив цього хлопця! Але як Він виявив Свою любов до нього? Зробивши Євангелію простішою, не бажаючи образити його? Чи ж Він вирішив не говорити йому про ідолів у його серці, якими стали становище, влада і гроші? Чому Він просто не попросив його помолитися молитвою грішника, сподіваючись, що згодом він сам залишить цих ідолів? Зрештою, він же був найкращим кандидатом з його ревністю, щоб спастись. Ісусу треба було лише закинути сітку, і в Нього був би багатий і видатний послідовник! Але Ісус полюбив його. І сказав йому істину — дуже різке слово, ризикуючи втратити натхненного і впливового чоловіка. Ісус подивився йому у вічі і сказав, що дечого йому не вистачає — не ревності, але готовності у серці та розумі залишити все, що в нього є.

Якщо ви щиро любите, ви будете чесні, навіть якщо це передбачає неприйняття. Багато християн і проповідників лестять через страх бути відкиненими людиною. Вони хочуть визнання. Я теж був таким. Всі, з ким я зустрічався, любили мене, бо я казав їм те, що вони хотіли почути. Я ненавидів викриття і неприйняття і хотів, щоб всі були щасливими. Тоді Бог викрив мої егоїстичні мотиви. Він показав, що моя любов спрямована на мене самого, а не на людей, що оточують мене. Мене більше хвилювало їхнє визнання, ніж їхні потреби.

Повернімося до юнака. «Він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, бо великі маєтки він мав! І поглянув довкола Ісус, та й сказав Своїм учням: «Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!» Цей чоловік, який був таким наполегливим, тепер відходить засмученим! «О, Ісусе, як Ти міг зробити таке? Людина прийшла така захоплена, а після Твоєї проповіді пішла засмучена. Хіба Ти не знаєш, що потрібно закінчувати служіння на високій ноті? Твоя проповідь має надихати людей і спонукати їх до того, щоб вони почувалися добре, а не пригнічувати їх. Якщо Ти будеш ставитися так до ревних людей, особливо до тих з них, які були багаті та впливові, то вони перестануть приходити на служіння. Піди за ним, зм’якши Свої слова; через певний час він усе зрозуміє!» — ось що міг би почути сьогодні Ісус від членів церковної ради! Вони б викликали Христа на раду і вимагали б Його відставки. Як Він посмів образити таку важливу людину, яка дає в церкву велику десятину! Хіба Він не знає, що триває програма будівництва? Можливо, Ісус не розумів динаміки побудови великого та успішного служіння? У будь-якому разі, Він не знав її настільки добре, як деякі служителі тепер. Можливо, Він на мить забув, як впливати на людей і завойовувати нових друзів. Можливо, Йому треба було зм’якшити Свої повчання і проповідувати без викриття гріхів. Говорити проповіді, які підвищують почуття власної гідності.

Чи не схожі ці припущення на розуміння сучасних церков? Ми потрапили у пастку, вважаючи, що нам не треба нічого робити для того, щоб прийняти рішення. Правильні ж рішення базуються на істині. Ми маємо зрозуміти, що Бог ніколи не закликав нас розширювати Євангелію, спрощуючи її для людей, в яких є ідоли. Ідоли мають бути зруйновані. Ісуса треба прийняти не лише як Спасителя, але й як Господа.

Тепер погляньмо, що зробив Ісус після того, як багатий юнак пішов. Він не побіг услід за ним, щоб повернути його. Він повернувся до Своїх учнів і сказав їм: «Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже!» (Мр. 10:24).

Ідол — це те, що ви любите, на що надієтеся і чому приділяєте більше увагу, ніж Богові! Цей юнак не хотів залишити свого ідола і йти за Ісусом. Для деяких людей ідолами є популярність серед собі рівних; для інших — спорт, їжа, телебачення чи музика. Цей список можна продовжити. Те, що може бути ідолом для одного, не обов’язково є ідолом для іншого. У Книзі Левит, 26:1, Бог каже: «Не зробите собі божків та ідола, і кам’яного стовпа не поставите собі, і каменя з фігурами не покладете в вашім Краї, щоб кланятися перед ними. Бо Я Господь, Бог ваш!» Ви самі робите собі ідолів, люблячи і довіряючи чомусь більше, ніж Богу!

Зверніть також увагу, Ісус не сказав: «Якщо ви послухаєтесь слів Отця Мого і віддасте ці гроші, Він воздасть вам у сто разів більше!» А ми це робимо. Для того, щоб люди відгукнулися на слово Господа, служителі обіцяють їм стократну винагороду від Бога. Таким чином, мотивом стає — дай для того, щоб отримати! Якби це було так, тоді Ісус вчинив неправильно! Йому варто було звернути увагу юнака не на те, що йому це буде вартувати, а на те, що він отримає взамін. Ісус не намагався заманити юнака благословеннями Царства. А тепер зі здивуванням погляньмо на те, що Він далі сказав Петру та решті учнів: «А Петро став казати Йому: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом». Ісус відказав: «Поправді кажу вам: немає такого, щоб дім полишив чи братів, чи сестер, або матір чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному вічне життя» (Мр. 10:28-31).

Тепер Ісус подивився на тих, які вже залишили все, щоб йти за Ним, і сказав: «Ви отримаєте у сто крат більше, ніж залишили… а у віці наступному життя вічне». Якби мотивом ходіння Петра, Івана, Якова чи Андрія за Ісусом були гроші, вони ніколи б не залишили свій бізнес. Вони не знали нічого про обітницю стократної нагороди. Вони вперше чули про це. Вони знали, що в Ісуса було слово життя, і тому залишили все — гроші не були ідолом у їхньому житті. Бог ніколи не вимагав від людини бути досконалою, щоб йти за Ісусом. Він лише вимагав покори Йому! Як бачимо, цей молодий законник володів більш досконалими характеристиками, ніж Петро. Однак Петро був готовий зробити все, про що попросить його Господь. Ось що мав на увазі Ісус, коли закликав нас залишити все, щоб йти за Ним.

Джон БІВЕР

"Благовісник", 1,2010