Роздуми над Словом Божим

Істина зробить вас вільними

Коли ми говоримо про істину, то передусім потребуємо її визначення. Це та істина, яка не може варіювати, вища і величніша, ніж будь-яка інша «істина», сформована культурою чи наукою. Щоб піднятися на цей рівень істини, нам треба вийти за межі того, що зветься людською думкою. Треба досягати істини, яка здатна реформувати нас, може принести зцілення і відновлення, яка несе в собі насіння життя, авторитет якої перевищує авторитет будь-якої іншої відомої на сьогодні істини чи якоїсь культурної течії, котра має різні варіанти і змінюється через примхи людей і засобів масової інформації. Справжня істина не може змінюватися. Вона має бути поза часом. Це має бути древня істина, яка існувала до нас і буде існувати після. Це має бути вічна істина.

Неможливо знайти вічну істину зусиллями смертної людини. Творіння не може творити. Ми можемо відтворювати, але не можемо давати початок життя. Навіть якщо якась людина чи владна структура може досягнути певного рівня, це буде лише тихий сплеск у плині часу. Ніхто не живе вічно.

Вічна ж істина має бути народжена з мотиву настільки чистого, якого не може знайти в собі жодна людина. Вона має прийти до людства через щось найвище. Вона може прийти лише від Бога: «Бо ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої — то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої — за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки» (Іс. 55:8-9).

Бог зробив усе дуже зрозумілим. Він не думає так, як ми. Тому що ми лише творіння, ми не можемо навіть уявити собі Його шляхів. Щоб описати цю безодню між нашими думками, Бог використовує щось, що ми можемо собі уявити. Висоти небес і поверхню землі. Чи може людина, стоячи на землі, торкнутися до неба? Ні. Навіть з Евереста — найвищої вершини на планеті — це неможливо. Є величезна різниця між тим, як ми думаємо, передбачаємо, мріємо та сподіваємося, і тим, що робить Бог. І це факт, що Бог не продукує щось. Він є втіленням всього. Ми живемо — Він є життя. Ми любимо — Він є любов. Ми думаємо — Він знання та розум. Ми мріємо — Він виконання кожної мрії, навіть тієї, якої ми не можемо осягнути.

Ці порівняння наведені для того, щоб пояснити, звідки ми походимо, і щоб показати, що ми ніколи не зможемо осягнути Його думок і Його шляхів. Будучи пов’язаними землею, ми пов’язані часом. Він же нічим не обмежений, оскільки живе поза часом, у вічності. Всі ми маємо початок і, найімовірніше, кінець. У Нього немає початку. Він початок. Він завжди був і завжди буде.

Це дуже складно для нашого сприйняття, оскільки усе, що ми бачимо і знаємо, має свій початок. Ми ще можемо якось збагнути концепцію відсутності кінця, але не мати початку — це надто складно для нашого розуміння. Зміни і нові починання звичні і зрозумілі людському розуму, але відсутність початку і незмінність — незбагненні.

Все творіння перебуває під владою Бога. Тому ми можемо з упевненістю сказати, що Його голос і Його думка стоїть вище від інших. Вся сукупна мудрість — нерозумність в Його очах. «Цьогосвітня бо мудрість у Бога глупота, бо написано: Він ловить премудрих у хитрощах їхніх! І знову: Знає Господь думки мудрих, що марнотні вони!» (1 Кор. 3:19-20).

І знову ми бачимо різницю між сукупною мудрістю цього світу і мудрістю Божою. Він показує безпомічність і безнадійність людських думок.

Тільки Його істина і мудрість приносять надію, плід і вічну свободу. Людина може знати істину, але Бог — є істина. «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:32). Пізнати істину означає бути близько знайомим з нею. Пізнання — це більше, ніж лише визнання її існування. Воно включає у себе взаємостосунки.

Нам необхідно пізнати істину дуже глибоко і набагато більшою мірою, ніж ми пізнали неправду. Одного разу неправда прийшла у життя людини і зробила її рабом. Якщо ж людина дозволяє істині увійти в її життя, ця істина звільняє її. Пізнати істину означає жити в істині. Вона має проникнути глибше і дійти далі, ніж неправда, розганяючи своїм світлом всяку темряву, яка причаїлася у найглибших куточках нашої душі. Тільки знання істини не достатньо, необхідні взаємостосунки з істиною, ми маємо стати одним з нею, тому що колись були одним з неправдою. І питання тут вже не в тому, «що є істина?», але «Хто є істина?»

Христос є той шлях, який ми шукаємо. Він є істина, яка звільнить нас. Він пропонує кожному з нас життя, до якого ми так прагнемо. Можливо, ти вигукнеш: «Я знаю Його, але не почуваюся вільним!» І це, напевно, так. Але Бог дозволяє рабству служити нам запрошенням пережити Його на більш високому рівні. Він приводить нас до Себе ще глибше й глибше. Він хоче бути твоїм Супутником і Господом на шляху від рабства до свободи. Йому не потрібні наші нові спроби досягнути цього самотужки. Бог хоче отримати всю славу за нашу свободу. Все, що Він вимагає від тебе, — більш глибокого рівня покори істині. Перейти від своєї волі до Його.

Варто з’ясувати ще один факт: частіше неправду набагато легше прийняти, ніж істину. Одна неправда йтиме за іншою, якщо ти не знайдеш істини. Тільки істина може спинити прогрес неправди.

Найважче прийняти істину, яка несе за собою зміни в житті, тому що це чогось вартує. Бог пропонує ці зміни всім, хто бажає. І хоча це вартувало Йому життя Його Сина, Він вільно і щедро закликає кожного, в кого є вуха, щоб слухати.

Може видатися, що у сказаному вище є суперечність. Я кажу, що істина чогось вартує, а Бог говорить, що це дається даром. Ціною істини, яка приносить зміни в життя, є визнання власної нездатності змінити життя самотужки. Вона закликає відкласти убік гордість і смиренно схилитися перед Богом. Бог запитує: «Для чого вам витрачати свої гроші, час і самих себе на те, що ніколи не задовольнить вас?» (див. Іс. 55:2-3). Розтративши самих себе у спробах зробити все своїми силами, виходячи з природних здібностей, ресурсів, талантів, ми зрештою можемо почути Боже запрошення прийти до Нього з порожніми руками. Йому не потрібні наші гроші чи наші надмірні зусилля. Він потребує наше порожнє життя. Це обмін, який здійснюється лише за однієї умови — через нашу покору. Лише покірним Він дає життя, вічний заповіт і непохитну любов.

Ми не можемо приходити до Нього, базуючись на наших заслугах. Нам необхідно відірвати себе від обману і обійняти Його істину. Нам необхідно визнати нашу потребу в Ньому і Його підтримці. Ми маємо попросити посіяти насіння істини в ґрунт нашого покірного серця. І це насіння у Його Слові (див. Іс. 55:10-11).

Насіння істини, по-перше, сіється у добрий ґрунт твого духа. Оберігаючи його, ти будеш сприяти виникненню безпечної атмосфери, в якій воно зможе зростати. Поки воно зростає, з ним треба обходитися так, наче ми вирощуємо справжній сад — поливати його істиною Божого Слова, виполювати бур’яни руйнування та зваби. Все, що робить Бог у нас, починається у формі насіння. Насіння сіється, і воно зростатиме до часу збору врожаю. Потім цикл повториться. Це земний приклад, але Бог каже: «Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!» (1 М. 8:22). І це несіння не просто рослина, воно символізує кожну живу істоту у Божому творінні. Все живе несе у собі насіння відтворення. Навіть слова і вчинки можуть бути насінням.

Деяке насіння, посаджене у твоє життя, проростає у біль та розруху. Таке насіння треба викорчовувати. Нове ж насіння істини має бути насіяне на це місце, і саме воно принесе урожай зцілення і сили.

Холод і спека — два крайніх стани навколишнього середовища, з яким стикаються всі насінини і рослини. Літо і зима — це два протилежні кліматичні сезони. День і ніч, світло і темрява — щоденний цикл оновлення. Якщо земля існує до цього часу (що незаперечно!), значить ці сезонні цикли і пори жнив тривають і у твоєму житті. Твоє фізичне тіло підпорядковане тим же умовам.

Сьогодні новий день, новий період для тебе. Час насадити нове насіння і пожати урожай обновлення у твоєму житті. Я знаю, ти готовий до змін. Це означає видалити з корінням старі насадження, удобрити ґрунти, щоб створити нову атмосферу. Бог — великий садівник. Він бере ґрунт боязливого і жорстокого серця, вириває бур’яни страху і жорстокосердя і насаджує нове насіння істини, яке перетворює серце у квітучий сад сили, радості і життя.

Ліза БІВЕР

"Благовісник", 3,2009