Роздуми над Словом Божим

Сiм лiнiй фронту

«Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працював для Ймення Мого, і не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов» (Об. 2:2-4).

Коли Христос через Івана давав настанови церквам, то кожну з них Він мав за що похвалити, але й до кожної висловлював Свої претензії та докори. Досліджуючи ці послання до ангелів (або, по-іншому, служителів) семи церков, можна побачити сім напрямків духовної боротьби, або, як я їх називаю, сім ліній фронту.

Перша, дуже важлива лінія фронту, на якій може статися поразка, — це взаємостосунки з Богом. Так, служитель працює, Бог бачить його віру, старання. Але він має недолік. З цього першого послання я роблю висновок, що передусім диявол намагається відірвати Божого служителя від близьких стосунків з Богом. Він не проти, щоб ми бігали, працювали, відстоювали чи захищали свою віру, сперечалися та боролися за віру, «передану від наших батьків». Головне, аби ми не шукали спільності з Богом.

Якщо це трапляється з нами в житті, то Бог звертається до нас: «Якщо ти не покаєшся, то Я прийду і «зрушу твого свічника з його місця». Що таке свічник? Цим свічником є місцева церква. Якщо ми, як служителі, не налагодимо стосунків із Богом і не відновимо прорвану лінію фронту, то матимемо поразку.

Диявол воює проти нас вдень та вночі. Його мета — вкрасти, вбити й погубити. І важливо не дати йому прорвати цю першу лінію — відірвати нас від спільності з Богом. Бо коли цей розрив стається — ми залишаємося наодинці зі своїми проблеми, зі своєю працею та зусиллями. І тоді дратуємося, нервуємося, хвилюємося, стаємо злобними, гнівливими, неврівноваженими, тому що наш дух залишився без підживлення — і він знемагає. Тоді приходить думка: «Хіба мені більше за всіх треба? Та чи варто зі всіма гризтися?» Це свідчить про те, що наша посудина спорожніла.

Бережімо цю першу лінію фронту. А якщо її прорвав ворог, швидше відновлюймо її. Бо проблеми на цій лінії фронту можуть відбитися на всій церкві. Церква обов’язково відчує, якщо служитель не матиме тісних стосунків з Богом.

«Ти залишив свою першу любов» — це питання ми маємо вирішувати тет-а-тет з Богом.

Другу лінію фронту я називаю прямий або лобовий удар. Ангелу церкви в Смірні було сказано: «Я знаю діла твої, і біду, і убозтво, але ти багатий, і зневагу тих, що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони зборище сатани. Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в’язниць, щоб вас випробувати. І будете мати біду десять день. Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя!»

Тут уже нічого не приховано. Йде пряма атака на Церкву. Єдине, що потрібно тут — твердо стояти у вірі. І як не дивно, ця лобова атака не настільки страшна, тому що вона явна. Ворог нападає. Але Господь каже: «Будь вірним. Твоїм стражданням є межа, тому не бійся тих страждань». Сьогодні також ми переживаємо такі атаки, коли лукавий йде напряму. В мусульманських країнах людей вбивають за віру в Христа. Подібний удар з боку диявола ми переживали в радянські часи.

Третя лінія фронту розкрита в посланні до Пергамської церкви: «Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. І тримаєш ти Ймення Моє... Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто тримається науки Валаама, що навчав був Балака покласти спотикання перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви й розпусту чинили. Так маєш і ти таких, що тримаються науки Николаїтської так само».

Третя атака у житті служителя і Церкви у тому, що в серце і у церкву починають проникати лжевчителі та лженауки. Людям дуже складно розібратися у безлічі існуючих нині вчень. За цим має пильно стежити кожен служитель, знаючи, що диявол має на меті за будь-що зруйнувати Божу справу.

Кожен служитель несе персональну відповідальність за свою кафедру і те, що звучить з неї. Цікавтеся тим, що читають люди, рекомендуйте, що варто їм читати. Якщо ж вам невідоме те чи інше вчення, дослідіть його, щоб ви могли застерегти людей, вберегти їх від руйнівного диявольського впливу. Знайте: Бог не залишить цієї справи просто так, Він почне Свою війну. Та щоб цього не сталося, він закликає передусім служителя цієї церкви до покаяння.

Прорив на четвертій лінії фронту дуже поширений. «Я знаю діла твої, і любов, і віру, і службу, і твою терпеливість, і останні вчинки твої, що більші за перші, — звертається Господь до Ангела з Тіятирської церкви. — Але маю на тебе, що жінці Єзавелі, яка каже, ніби вона пророкиня, ти попускаєш навчати та зводити рабів Моїх, чинити розпусту та їсти ідольські жертви».

Це удар по церкві через лжепророцтво. Наші люди сприймають пророцтва, ми любимо пророкувати, любимо слухати, що Господь говорить через пророцтво. Але справжні пророцтва нечасті та небагатослівні. Церкву будують Божі служителі. Відповідальним номер один за будівництво церкви є пресвітер. Йому Бог довірив вести церкву. Цієї влади Бог не дав пророкам. Вони мають допомагати служителям. Той пророк від Бога, який смиренно допомагає брату-пресвітеру і прислухається до його порад та наказів. Та коли він виривається вперед, прикриваючись тим, що через нього говорить Бог, вважаючи пресвітера меншовартим, то це вже не Божий пророк.

Люди дуже схильні до різних духовних проявів. Дехто тільки тим і живе, щоб щось десь почути особливе. Навіть Біблія їх особливо не цікавить. Люди починають ходити з папірцями, а не читають Біблію, яка вчить нас, як треба жити. І часто ті пророцтва не несуть у собі нічого нового, а люди ставляться до цього, як до найвищого відкриття. Але Святе Письмо є для нас найбільшим пророчим словом, на яке ми маємо опиратися. А істинні відкриття мають сприяти покращенню розуміння Писання та приводити до єдності братства, до любові, а не до утворення окремих групок так званих «супердуховних». І довкола них збирають цілі з’їздні зібрання, куди прибувають люди з папірцями та диктофонами. І чомусь цих людей не цікавить святе життя, їх не цікавить праця для Бога, служіння людям. Їм цікаве тільки щось наддуховне. Вони стають схожими на Ахава, який шукав відкриття щодо того, чи йти йому на Рамот-Галаадський. Ахаве, ти шукаєш відкриття? Поглянь на своє життя. Ти в гріхах, наче у багні. Спочатку очисться. Але ні, це для нього не настільки важливо, в нього важливіша ідея визріла. І повірте — такій людині чотириста пророків скаже: «Йди!» Люди, які не хочуть жити за Писанням, отримують такі відкриття, яких вони гідні.

Будьмо обережні, бо Христос застерігав, що в останні часи перед Його приходом з’явиться багато лжепророків. Бог хоче говорити до людей, і Він говорить. Але коли ми відвертаємося від Слова і шукаємо іншого відкриття, то можемо потрапити у спокусу.

«Служителю, Я маю на тебе, що ти попускаєш…», — говорить Господь і до сучасних служителів. Будьмо пильні, щоб ці слова не звучали до вас. Писання закликає нас: «Не всякому духу вірте, а випробовуйте». І це не означає, що ми не віримо Богові чи хулимо Святого Духа. Це ознака здорового християнина, який знає Писання і довіряє йому.

П’ята лінія фронту — це стан байдужості. Ангелу в Сардах було сказано: «Знаю діла твої, що маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий». Це стан апатії, стан нечуйності. Такому служителеві все одно, що відбувається довкола. Бог закликає його: «Будь чуйний та решту зміцняй, що мають померти. Бо Я не знайшов твоїх діл закінченими перед Богом Моїм. Отож, пам’ятай, як ти взяв і почув, і бережи, і покайся. А коли ти не чуйний, то на тебе прийду, немов злодій, і ти знати не будеш, якої години на тебе прийду».

Якщо ти нечуйний до голосу сумління, до голосу братів, наставників, до голосу Святого Духа, то остерігайся, бо Христос може раптово та несподівано прийти — і твій кінець буде плачевний. Лукавий хоче зробити нас такими людьми — аморфними, нечутливими, байдужими. Біймося такого летаргічного стану — він дуже небезпечний.

«Та ти маєш і в Сардах кілька імен, що одежі своєї вони не споганили, і в білій зо Мною ходитимуть, бо гідні вони». Навіть при такому гнилому служителеві в церкві будуть люди, які матимуть правильні стосунки з Богом. Але служителя Бог спитає, і спитає суворо.

Шоста лінія оборони розкрита у посланні до Філадельфійської церкви: «Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Ймення Мого не відкинувся. Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе. А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі».

Ця церква мала проблему з боку тих, хто називав себе віруючим, але насправді не був таким. Я думаю, що у нинішній час також є так звані духовні люди, які вважають себе істинно віруючими, але не такі насправді. Такі люди їжакуваті. Їх дуже складно «обрізати», «обтесати» чи навіть вмовити. Вони дуже високої думки про себе, дозволяють собі навіть пресвітера наставляти, вважаючи себе такими, що все знають. Але Господь називає таких «зборищем сатани». Це люди, які, називаючи себе віруючими, нічого спільного з Богом не мають. Не даймо влади таким людям у наших церквах. Саме від таких людей найбільше довелося постраждати апостолу Павлу. Їм було важко збагнути те, що в Христі обрізання не важливе, що праві й ті, які розрізняють дні для слави Бога й ті які їх не розрізняють. Але Павло все одно молився за цих людей і щиро плакав за них перед Богом, хоча й жорстко викривав їх, коли вони впиралися і не хотіли приймати Христової благодаті. І дотепер поважні люди з Талмудами вдень та вночі моляться біля Стіни плачу, а Бог відкрився таким простим людям, як ми з вами.

І остання лінія фронту. Найбільш суворим було звернення до Лаодикійської церкви: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст... Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!»

Така людина взагалі не здатна до війни, не здатна до протистояння. Чому? Бо ж вона гола-боса! Ще до того й сліпа. Лаодикійська церква була нездатна до спротиву, вона не могла чинити опору. Вона не займала чіткої позиції, будучи ні холодною, ні гарячою. Вона була теплою, нездатною протистояти злу, нездатною викривати гріх. Про таких служителів можна сказати: «І вашим, і нашим». Вони пішли на компроміс зі світом, з гріхом і тепер не можуть розібратися, де святе, де грішне. І тому Господь сказав, що виплюне її зі Своїх уст. Та все ж до ангела цієї церкви Бог каже: «Виправ цю ситуацію. Покайся! «Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була, а мастю на очі намасти свої очі, щоб бачити».

Бог не відкидає жодного з ангелів церков, навіть якщо той перебуває в найгіршому стані. Він попереджає, застерігає, суворо докоряє, але закликає до покаяння, до відновлення першої любові, до близьких стосунків із Собою.

Тому будьмо пильними на цих сімох лініях фронту, не відступаймо, не дозволяймо дияволу прорвати їх. Кожна з них по-своєму виявляється в різні історичні періоди і в різних церквах. Але духовна війна не закінчиться доти, доки не прийде наш Пастиреначальник з неба. Будьмо переможцями в ній. Бо тільки переможець буде «їсти від дерева життя, яке в раю Божім», матиме «владу над поганами», «зодягнеться в білу одежу», стане «стовпом у храмі Бога». І тільки переможцеві Христос обіцяє: «…Сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (Об. 3:21).

Михайло ПАНОЧКО

"Благовісник", 1,2011