Серце того, хто служить

«Працюй зі своїм серцем»

Я народився в християнській сім’ї — перший із шести дітей. Коли мені було 12 років, Бог торкнувся мого серця, народив згори й помазав Святим Духом. У 14 років я відчув поклик до служіння, хоча не відразу на нього відгукнувся. Ось уже 40 років минуло з того часу, як брати благословили на служіння — спочатку працював із молоддю, проповідував. Я молився: «Господи, як мені стати хорошим служителем?» І Бог відповів: «Працюй зі своїм серцем, наповнюй своє серце. І коли серце буде в порядку, ти зможеш служити іншим!» І тоді десь на 5 років Бог покликав мене в усамітнення. Хоча брав участь у служінні, та час із Богом і Біблією був моїм пріоритетом — щоб живити своє серце й змінювати його.

Потім я повернувся в активне служіння, але знову став відчувати, що щось втрачаю, що мені не вистачає зустрічей із Богом у глибині свого серця. Я більше приділяв часу для служіння іншим. Минуло років 20, моє служіння було дуже активним і популярним. Але внутрішня пустота наростала. І я радий, що Бог помилував мене. Він став призупиняти мою зовнішню діяльність і знову занурювати в усамітнення з Ним, у глибину Його серця, Його слова. Тому для мене робота з серцем — основна в будь-якому служінні.

Основний інструмент служіння

Я часто запитую своїх студентів: який основний інструмент, наприклад, проповіді? Звичайно, ми беремо Слово з Біблії. Основна наша мета — показати Ісуса Христа розп’ятого, Який змінює людей. Але основний інструмент проповіді — проповідник. Тому маємо одну Біблію — а які різні бувають проповіді, який різний результат впливу на людей! Звичайно, усе залежить від Бога. Але основний інструмент будь-якого служіння — сама людина. Тому праця над своїм серцем ключова. Ми не можемо впливати на інших, якщо не працюємо над собою. Ми працюємо з іншими так само, як працюємо з собою. Якщо нехтуємо працею над собою, ніколи не будемо ефективними в праці з іншими.

Розглядаючи цю тему, ми маємо на увазі не лише церковних служителів, а всіх, хто якось служить іншим людям. Це стосується батьків — якщо ви не працюєте над своїм серцем, то навряд чи зможете достукатися до сердець дітей. Чоловіки, які не знайшли свого серця, навряд чи знайдуть серце своїх дружин — і розумом, і вчинками. І так далі.

Зерно Божого слова

Як ми працюємо з Божим словом для себе — так само працюватимемо, служачи Божим словом іншим людям. Можна, читаючи Писання, знаходити в ньому тільки правила, постанови, заборони, повеління… І вони справді там є. Якщо ми так сприймаємо Біблію, то так проповідуватимемо й іншим. Якщо ви тато й мама — як ви утверджуєте власний авторитет перед своїми дітьми? «Ти повинен так робити тому, що я так сказав/сказала»? Це правильно, але настане час, коли діти підростуть — і наш вплив на них ослабне. Який авторитет тоді в них матимемо? Якщо людині в повсякденному житті Бог і Боже слово головні, то вона буде утверджувати не власний авторитет (наприклад, над дітьми), а авторитет Божий.

Ще одна думка: коли ми читаємо Біблію, куди потрапляє слово? Тільки в нашу пам’ять, у наш розум, у наші вуста — щоб передати іншим? Чи сіємо його, як зерно, у своє серце, де воно вкорінюється й приносить плід? Це зовсім різні речі. Ми впливаємо на інших не нашими словами, ми впливаємо потоками, які походять із наших сердець. Вони можуть бути творчими або руйнівними. Серця можуть бути холодними, закритими. Сьогодні я зустрічаюся з багатьма служителями, татами, мамами, вчителями недільних шкіл, які — спустошені, вигорілі. Які ледве дотягують себе до служіння — до батьківства, до материнства, до недільної школи чи кафедри. І намагаються щось видавити зі своїх пустих сердець, щоб дати людям. Можливо, сама інформація й правильна, але потоки — як із пустелі. А найгірше — коли там укорінилося зло. Тоді за Божим словом із їхніх вуст може йти така руйнівна енергія, що слухачі аж щуляться. Можливо, тому багато дітей втікають із сімей, бунтують. І не завжди винні тільки діти. Я дуже багато консультую людей, і потік не зменшується. Майже всі вже в когось були, і я бачу результат роботи інших душпастирів. Про багатьох із них можна сказати, як Йов: «О, якби ви мовчали, вам це за мудрість було б». Наскільки менше було б зламаних душ! Якщо ви не працюєте над власним серцем, ви не маєте права торкатися сердець інших, ви тільки пораните їх!

Останні 25 років наш слов’ян­ський світ отримує дуже багато хорошого зерна — стільки проповідей, семінарів… Який великий обсяг корисної інформації! Але скажіть, чи є зміни, пропорційні слову, яке ми отримуємо? Майже всі погоджуються, що ні. Чому? Тому що знання потрапляють тільки в розум. Коли зерно потрапляє в серце, відбувається чудо — народжується нова природа. Краще витратити півгодини на підготовку серця, а 5 хвилин читати Слово, ніж 35 хвилин читати з холодним серцем. Ніколи не розгортайте Біблію, не відкривши серця.

Вміння приймати

Серце людини згідно з Біблією — це джерело життя. Або — джерело смерті. Це центр емоцій, вражень, який визначає нашу реакцію на навколишні події. Але також він визначає зовнішні події. Тому Соломон писав: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя». Найбільше, про що варто піклуватися — про своє серце. Від чого залежить розвиток нашого серця? Перш за все — від стосунків із Богом. По-друге — від того, наскільки ми самі над ним працюємо. По-третє — від того, як ми служимо іншим.

Але є ще один аспект — наскільки ми приймаємо допомогу інших людей, наскільки відкриті для цього. Я знаю багатьох служителів, які відчувають пригнічення, зневіру, які приходять на служіння, як на важку працю. Вони просто виконують обов’язок, їхні очі згаслі, у серцях немає вогню. І одна з причин — вони зосереджені тільки на тому, щоб служити іншим. Це справді їхнє покликання. Але вони закриті від того, щоб служили їм. Багато виснажилися, бо були надто незалежними. Чи здатні ви попросити підтримки, сказати: «Я потребую молитви, розради, оцінки»? Будьте здібні відчути власну потребу, назвати, озвучити, попросити допомоги та прийняти її.

Апостол Павло часто просив церкви про допомогу й підтримку. Він просив молитися — щоб йому було дане Слово, щоб у нього була сміливість проголошувати Слово, щоби Бог забрав внутрішні й зовнішні перешкоди в служінні, щоб серця людей були готові приймати Євангелію.

Підготовка серця

Серце — щось таємниче в нас, на що Писання звертає велику увагу, але таке забуте в нашому шаленому темпі життя, коли більшість зусиль іде на зовнішню діяльність — часто за рахунок великих внутрішніх втрат. Біблія каже: «Коли йдеш в Божий дім, то приготуй серце більше до слухання, ніж до жертвоприношення». Тобто зосередься більше на внутрішньому сприйнятті, ніж на зовнішній формі богослужіння. Приготуйся до того, щоб приймати, а не до того, щоб віддавати. Готовність серця визначальна для плодоношення. Із чотирьох видів ґрунту — три не принесли жодного плоду. Проблема була не в зерні — а в ґрунті. Зерно не було розчинене вірою. Можливо, саме в цьому секрет нашого сухого, знекровленого християнського життя?

Як приготувати своє серце? По-перше, потрібно усвідомити, що сама по собі людина не здатна побачити духовну глибину за буквою Писання. Тому без Святого Духа — ні кроку. Букву можна вивчити напам’ять, але нас будує відкриття. Як неможливе спасіння без особистості Ісуса Христа, так неможливе пізнання без особистості Святого Духа. По-друге, потрібно «відкласти усяку нечистоту», адже тільки «чисті серцем побачать Бога». Як із благоговінням ви готуєтеся до Причастя, так готуйтеся щоразу, як відкриваєте Біблію чи приходите на богослужіння. По-третє, «відкласти залишок злоби». Агресія, злоба, образа, недоброзичливість — це все закриває серце. Такі люди схильні знецінювати проповідника, вишукувати хиби в його особистості, аби тільки не приймати проголошене слово, яке докоряє їм. Четверте — приймати слово з лагідністю, зламаним серцем. Сьогодні люди рідко настільки цінують Божим словом, щоб приймати його з трепетом. І п’яте — будьте готовими до негайного виконання. Інакше — ми будемо подібні до тих, хто подивився в дзеркало, побачив власні недоліки, але відійшов і забув, який він є.

Зерно Божого слова падає в землю серця, і далі, написано, «земля сама» родить вруна, колоски, повні зерна. «Якщо зерно, упавши в землю, не помре, то саме зостанеться, а якщо помре, то рясний плід принесе». Плід — це змінений характер і вплив на навколишній світ. Земля бере із зерна життя, рід, подобу (у зерні є тіло майбутнього) і родить. Такі закони Бог заклав у фізичному й в духовному світі. Боже слово сіється, але урожай родить серце. Тому сердечний ґрунт потрібно готувати. Колись Бог повелів берегти землю й давати їй відпочинок — через кожні 7 років. Серце теж повинне відпочивати. Піклуйтеся про своє серце, не розтрачуйте життєві сили.

Чи бачили ви літніх людей із молодими серцями? Це люди, які все життя працювали над собою. Вони йдуть по життю легко, і в старості — квітучі та свіжі. Вони приваблюють молодь своєю енергією та мудрістю. Це не буркотливі старці, від яких чути тільки нарікання, невдоволення усім світом, які занехаяли власні серця.

Стосунки з Богом

Серце того, хто служить, готове до служіння тоді, коли воно перебуває в правильних стосунках із Богом. Є 4 види стосунків: ставлення до Бога, ставлення до себе (це великою мірою визначає наші стосунки з Богом та з людьми), ставлення до людей, ставлення до гріха, диявола та світу. Ці види тісно пов’язані між собою — якщо один із них порушується, це відображається на решті. Якщо ми прив’язуємося до гріха, то віддаляємося від Бога — і навпаки. Не можна конфліктувати з людьми та одночасно бути в мирі з собою, тим більше — з Богом.

Любов до Бога — це перша й базова заповідь. Бог любить мене й просить взаємної любові — усім розумом, серцем, душею й силою, щоб ніякий інший вид стосунків не прив’язував мене сильніше — ні любов до друзів, ні до рідних, ні навіть до себе самого.

Проте служителі можуть перебувати в трьох позиціях щодо Бога. Перше — це люди з рабським мисленням, як євреї, виведені з Єгипту. Раби служать із примусу, їхня воля пригнічена, а в серці — бунт і невдоволення. Між такими людьми й Богом — страх, тому вони завжди шукають посередника. Друге — це позиція слуги. Це люди, які мають вибрання, покликання, помазання, бачення, цілі, ресурси... Саме на це орієнтовані сучасні програми з лідерства. Але вони задовольняються тільки цим. Мойсей усе це мав, але він сказав: «Я нікуди не піду, якщо Ти не підеш зі мною!» Він прагнув Бога, Божого серця більше, ніж справ в ім’я Бога. У Господа є багато слуг, які багато роблять. Але часто вони зациклюються на планах, проектах, заходах, нехтуючи першочерговістю Божої присутності у всіх цих справах. І третє — це друзі, люди, які понад усе шукають близьких стосунків із Богом. І коли ми є носіями Божої слави, як сяяв Мойсей, коли виходив від Бога, — то сама ця слава впливає на людей навколо.

Якщо ви пізнали єднання з Богом у вашому серці, вам буде добре з самим собою. А якщо вам буде добре, то і людям із вами буде добре. Дехто нарікає: «Рідні не хочуть спілкуватися зі мною, друзі стороняться…» Я запитую в них: «А вам самим із собою добре?» Майже завжди відповідають: «Тоскно».

Територія Божого Царства

Слово «серце» вживається в Біблії понад 1000 разів. Це одне з ключових понять Писання. Ми знаємо, що є дух, душа і тіло. А що таке серце? Дух — це орган спілкування з духовним світом. Душа — орган самопізнання, це наша особистість (розум, воля, почуття). Тілом ми контактуємо з матеріальним світом. Серце — це наша природа, наше єство. Це центр емоцій та вражень, життєвих сил.

Також серце розглядається в Біблії як територія Божого Царства. Царство — це цар, закони й вплив. Бог в одну мить звільняє від влади гріха, але іноді все життя не може звільнити від нашого «я», що сидить на престолі серця.

Спробуємо перерахувати характеристики стану серця, у якому панує Боже Царство, і перевірити себе. Згідно з нагорною проповіддю Ісуса Христа такими ознаками є вбогість духа як повна залежність від Бога й протилежність самодостатності й гордості; стан смутку за свою недосконалість як шлях до Божої досконалості; смирення, тобто цілковите підкорення Божій волі; спрага божественної правди й радість з приводу правди; стан милосердя, прийняття, відкритості; чистота серця, здатність бачити Бога у творінні, інших людях, навіть у найбільшому грішнику; стан миру й прагнення миру. І якщо людина дозволить стану Божого Царства панувати у своєму серці, вона обов’язково буде переслідувана.

Блаженні серця, які стали територією Божого царства! Це тільки деякі їхні характеристики — протилежні цінностям царства світу. Але це не те, що ми повинні робити, змушуючи себе, а те, якими ми повинні бути. А зможемо бути тільки тоді, коли віддамо трон серця Царю.

Джерело життя й смерті

У сучасної людини розум і серце часто подібні на смітник — скільки всього туди звалюють! Чим ми тільки не насичуємося — інтернет, телебачення, політика, брехня, збочення… Люди «зависають» на сайтах, а потім дивуються, що з них виходить те, чим вони наповнилися. Чим наповнене серце — такі й джерела виходять із нього. Смерть і життя — у владі язика, але язик — тільки провідник, який черпає з серця. Чим серце наповнене, те говорять уста. Вся проблема — не в язику, а в джерелі. Тому його й потрібно особливо оберігати. Ісус Христос сказав, що людину оскверняє те, що виходить з її уст. Якщо пильнувати над тим, чим харчується серце, не потрібно буде стримувати язик.

Наше серце визначає наше мислення — не що ми думаємо, а як ми думаємо, не що ми говоримо, а як ми говоримо. Це призма, через яку ми сприймаємо світ. «Для чистих — усе чисте, а для занечищених серцем — немає нічого чистого». Сучасне виховання, навчання — спрямоване на стримування, щоб людина насильно забороняла собі злі прояви. Це принцип Старого Заповіту. Але скільки не здержуй — все одно прорветься. Новий Заповіт приніс принцип преображення джерела — чисте не потрібно стримувати. Сучасні проповіді здебільшого спрямовані на мотивацію людей — тому що сухі серця потрібно штовхати. Але наповнене серце не потребує мотивації.

Служителі, говоріть про поведінку людини, якщо потрібно, докоряйте, зупиняйте, дисциплінуйте. Але працюйте перш за все із джерелом поведінки — серцем. Майже завжди за гріховними вчинками ховається серце, яке кричить від болю. Під зовнішнім впливом людина може щось тимчасово виправити, але якщо ви обнімете серце, то зміниться її сутність.

Рушійна сила

Рушійна сила будь-якого служіння — любов. Мета наставлення — любов від чистого серця. Усе решта — мимо цілі. Апостол Павло пише, що якими б мовами ми не говорили (людськими, ангельськими, релігійними, біблійними, солодкими, ніжними), якими дарами чи талантами не володіли, якої б освіти не мали, які б жертви не приносили — без любові це пустодзвін. Дві головні Божі заповіді — це любов до Нього й до ближніх.

Коли апостол описує любов, він більше говорить не про те, чим вона є, а про те, чим вона не є. Тобто часто найперший вияв любові — коли ви нічого не скажете й не зробите. Любов не заздрить — навіть у Євангелії є люди, які проповідували із заздрості, і донині дехто керується цим у служінні. Любов не надимається — скільки гордості буває в протиставленні себе невіруючим людям, іншим конфесіям! Любов не безчинствує — вона поважає порядок і вміє стояти під авторитетом. Любов не шукає свого — вона служить іншим. Любов не гнівається, не думає лихого, не ображається — як деякі проповідники, якщо їм не дадуть слово на богослужінні. Любов не радіє неправді, не зловтішається над ворогами, мовляв — отримав від Бога справедливо!

Далі написано, якою є любов. Любов радіє правді. Любов довготерпить — невігластво, недоліки, слабкості. Любов милосердствує — вона здатна обіймати тих, хто найбільше цього потребує, а це часто колючі, зранені люди (це не означає потакання гріхам, але навіть докоряючи, вона може підтримати). Любов усе покриває — вона не відкриває наготи іншого. Любов усьому вірить, усього сподівається — вона не поставить хреста навіть на останньому грішнику, вона завжди побачить у людині щось добре. Любов ніколи не перестає — якщо любов закінчилася, то чи любов це була? Любов — найсильніша зброя, від неї немає захисту. Вона розтоплює найбільш тверді й холодні серця. А вона виливається в наші серця Святим Духом.

Тим, хто служить

Ми навмисно назвали нашу навчальну програму «Серце того, хто служить», а не «Серце служителя», тому що багато людей сказали б: «Я не пастор, не диякон, тому це не для мене». Але ми всі покликані до служіння, тому ця програма стосується всіх.

Існує кілька моделей церкви щодо служіння. Перша — зосереджена на недільному богослужінні: головне — гарно провести зібрання, щоб люди були задоволені. Такий підхід є найбільш поверхневим і автоматично формує пасивних прихожан. Друга модель — навпаки, зосереджена на служінні поза недільним зібранням, де звертається увага на глибокі потреби людей (душпастирство, навчання, спеціальні види служіння). І третя, найбільш біблійна — коли недільне зібрання й все, що відбувається на території дому молитви, займає не більше 30% усього служіння. Це скоріше підготовка до основного служіння, яке починається, коли люди виходять із храму. Така модель формує активних християн і сприяє духовному зростанню.

«Серце, того хто служить» — це стосується всіх. Хіба від батьків менше залежить вплив на молоде покоління, ніж від пасторів? Хіба хороший спеціаліст, добросовісний працівник на роботі не робить для Євангелії набагато більше, ніж проповідник? Який потужний незадіяний потенціал сидить у наших залах! Церква, яка закривається в собі — помираюча церква. Церква, яка навчає людей служити, готує їхні серця до служіння — буде розвиватися й приносити плід.

Сергій ВІТЮКОВ,
Уривки з циклу лекцій «Серце того, хто служить»

Благовісник, 3,2021