«Отож, сину мій, зміцняйся в благодаті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса! Бо жоден вояк не в’яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає. А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається. Трудящому хліборобові належиться першому покуштувати з плоду» (2Тим.2:1-6).
Приймімо ці слова, наче б то щойно від Павла отримали конверт із листом. Він з великою любов’ю звертається до колись чужого йому Тимофія, який став його духовним сином і наступником у служінні: «Отож, сину мій, зміцняйся в благодаті, що в Христі Ісусі вона!» Божу благодать ми можемо отримати тільки в Христі. Поза Ним її не існує. Тому перебуваймо в Господі завжди й черпаймо в Ньому сили.
Але не про це я хочу говорити. Хочу звернути нашу увагу на ту науку, яку передав Павло Тимофію щодо того, яким має бути служитель.
Перша порада Тимофієві звучить так: «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити». У світі прийнято тримати в секреті певні знання чи вміння, які допомагають певним чином реалізуватися в тому чи іншому виді діяльності. Наприклад, хтось має особливий рецепт і не ділиться ним із іншими або не все розказує, бо це його, так би мовити, власність, йогомонополія. Іноді приховують певну інформацію чи технології. Навіть є спеціальні служби, які оберігають ці таємниці.
Але Павло те багатство, яке Бог відкрив йому, не хотів залишати лише для себе. Він сам передавав це іншим людям і вчив свого учня Тимофія робити те ж саме. І цінність нашої віри полягає не в простому сидінні в храмі й дякуванні Господу, що Він нас спас. Таке мислення неправильне. Якщо Бог відкрив тобі таємницю вічного життя, то ти найбагатша людина на світі, навіть якщо у твоїй кишені всього декілька гривень. І цим багатством ми покликані ділитися з іншими людьми. Якщо Бог нам щось дає, то не для того, щоб ми високо піднялися чи використовували це для власного задоволення. У Бога є мета. І ця мета була висловлена в Його Сині Ісусі Христі, Який, будучи багатим, збіднів, щоб збагатити інших. І нині через те, що Він обрав збідніти, ми спасенні, ми сини й дочки Божі. Ісусова позиція — віддавати. І такою ж є роль Церкви, бо Його думки мають бути нашими думками, Його почуття — нашими почуття, Його погляд на людей — нашим поглядом на людей. І для цього нам даний Дух Святий — щоб збагачувати інших людей, доносити їм волю Божу, а не використовувати Його лише для власних потреб.
Самарянка, яка пізнала Месію, могла повернутися у своє містечко й насмішкувато сказати: «Ага, от ви всі мене так зневажали, але ви знаєте, що я маю?» — «Що? Що?» — «А я Месію знайшла. Він мені все розказав, а ви нічого не знаєте, ви темна маса». Іноді якщо не вголос, то у своїх думках ми можемо займати таку позицію. Але самарянка забула про всі зневаги й образи й побігла до людей ділитися з ними тим багатством, яке отримала сама.
Служитель — учитель
Христова Церква — це особливі люди, покликані до особливої мети. І таємниці Церкви не може зрозуміти ніхто. Її знає лише Той, Хто її будує. І для такої спільноти потрібні особливі служителі. Для цього вони мають бути наділені особливими якостями. І перша з них розкрита в процитованому вище уривку. Служитель має вміти навчити людей, передати їм певні знання. Тобто служитель Божий повинен мати якості вчителя.
Для того, щоби бути добрим учителем, треба мати мудрість від Бога, щоб виховувати людей. Мати розум від Христа, щоб навчати. І третє — бути посвяченим тій справі, яку довірив Господь, щоб мати змогу вести інших за собою.
Людина може бути розумною, мати великий багаж знань, але зі своїми знаннями вона, як їжак, не може ні з ким знайти контакту. Розумному потрібне щось більше — мудрість. Бо мудрість — це не знання. Одна приказка каже так: «Мудра та людина, що правильно чинить». Можна не мати жодної освіти, навіть не вміти читати й писати, але бути мудрим. А іноді, маючи три академії, можна не вміти правильно поступати. Але служитель повинен бути і розумний, і мудрий, і до того ж посвячений.
Якщо людина не посвячена тій справі, яку виконує, то в неї буде виникати запитання: «А для чого це мені? Чому я маю йти? Для чого мені жертвувати собою, якщо ніхто цього не робить?» Насправді, кожен із нас може робити, як хоче і як знає, але не в цьому мудрість. Мудрість у запитанні, яке ми постійно маємо ставити Господу: «Боже, де Ти хочеш мене бачити?» Мудрість бути там, де ти принесеш Богові славу, а людям підтримку й збудування. І посвячення в тому відіграє дуже важливу роль.
Ісус посвятив себе для нас. Якби Він просто прийшов на землю, залишив нам велике вчення, великі чудеса, глибокі знання, але не посвятив себе, пішовши на хресні страждання, що було б із нами? Відданим вірять, за відданими йдуть, бачачи їхню посвяту.
Тож і ми, служителі, повинні навчати інших, керуючись розумом, мудрістю й повною посвятою Богові й людям.
Служитель — воїн
«А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса! Бо жоден вояк не в’яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає». Тут Павло зображає служителя як воїна. І це не просто так. Кожна війна на землі мала певні часові обмеження. Духовна ж війна не втихала й не втихає ані на мить. І в цій боротьбі велику роль відіграють воїни Ісуса Христа.
Кожен воїн націлений на одну мету — отримати перемогу. Вся армія працює не для власної користі чи своїх амбіцій. Тому кожен воїн, а тим більше воїн Ісуса, має бути відважним. До Ісуса Навина Бог сказав: «Будь дуже сильний та відважний!» Боягузам на війні не місце. Який сенс із воїна, який втікає з поля бою чи ховається під час битви? Відвага потрібна нам для того, щоб наступати на ворога. І Христос сказав: «Ось Я владу вам дав наступати… на всю силу ворожу» (Лк.10:19).
Друга якість воїна — дисциплінованість. Військо без дисципліни не може бути функціональним. Не може бути так, наприклад, щоб один солдат прокинувся о шостій, інший — о пів на сьому. Там усіх будять разом, потім учать дуже швидко одягатися й все приводити в порядок. Час вимірюється буквально секундами, і спочатку здається, що ти не зможеш із цим впоратися. Але коли звикаєш до дисципліни, то все стає легким та зрозумілим. І зокрема у складній ситуації злагодженість та дисциплінованість допомагає армії чітко виконати волю командира. А наш командувач — Ісус, і Його волю ми покликані виконувати чітко й злагоджено.
Ще одна риса воїна — готовність. Він має бути готовим реагувати на трубний звук, який закликає до певної справи, кличе йти за своїм керівником. Апостол Павло каже: «Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію…» (Рим.1:15). І кожен справжній служитель завжди готовий звіщати іншим про Бога, Який діє в його житті й любить увесь світ.
Отож, мужність, дисципліна й готовність — це три речі, які необхідні доброму воякові. Чи є ці риси в нашому житті? Замислімося над цим.
Служитель — спортсмен
«А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається». Апостол Павло порівнює служіння з зусиллями спортсмена на дистанції. У спортсмена є мета — не просто отримати перемогу, а й отримати нагороду. Я одного разу повертався з Польщі потягом. І в одному купе зі мною їхав чоловік, невисокого зросту й дуже худий. Зав’язалася розмова — і він розповів, що є спортсменом, бігуном на марафонську дистанцію. Він родом із Києва, має хорошу освіту, є академіком і захоплюється бігом, але в нас, в Україні, не проводяться такі забіги, тому він змушений брати участь у європейських марафонах. Потім він дістав зі своєї сумки нагороду — статуетку бігуна, яку він здобув, зайнявши призове місце. Він мені розповів, як готувався до цього, що не всі можуть подолати цю дистанцію (навіть із тих, хто зголосився брати в цьому участь), розповів про певні умови й правила, яких слід дотримуватися. Уявіть — людина витрачає гроші, щоб поїхати в іншу країну, там біжить понад 40 км, щоб потім просто потішитися фігуркою. Але ця людина має мету й налаштована на нагороду.
Бог дав кожному з нас мету й пообіцяв нагороду. І ми повинні зробити все, щоб досягти цієї мети й отримати нагороду. Для цього ми повинні формувати в собі риси, які потрібні спортсменові, щоб отримати нагороду. Передусім це цілеспрямованість. Кожен спортсмен бачить мету перед собою. І це мотивує його до праці. Ось як окреслив свою мету апостол Павло: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (1Тим.4:7-8). І кожен служитель повинен бачити ціль перед собою.
Диявол знає, що в нас є висока мета, і намагається відволікти від її досягнення. Наша мета — проповідувати Євангелію, спасати людей. Ніяка інша структура не покликана для виконання такої місії. Цю працю розпочав Ісус, а продовжує Церква. Але сатана зацікавлений, щоб ми закривалися в стінах церков і клопоталися внутрішніми розборками. І часто служителі змушені мирити християн між собою замість того, щоб зробити добре діло для людей цього світу й привести їх до Бога.
Я колись чув історію про те, як на певній території з’явилося багато мишей, і от коли вони натовпом переходили через залізницю, то поїзд спинився, бо їх було настільки багато, що він почав буксувати й не зміг рухатися. Часто й в нашому житті дрібниці можуть спинити щось велике. Не допускаймо такого. Завжди маймо ціль перед очима й рухаймося в напрямку її досягнення.
Спортсмен має бути вольовим, щоб долати труднощі. Наша воля, наш характер мають бути налаштовані на те, щоб долати перешкоди, бо Христос нікому не обіцяв легкого шляху. Але є чимало служителів, які бояться труднощів, тому й не досягають успіху й не можуть виконати волю Божу.
По-третє, спортсмен має бути здібним. Він витрачає дуже багато сил під час тренувань, виснажується, пітніє, іноді й травми отримує тільки ради того, щоб одержати визнання й перемогу. Спортсмени тренуються не годинами, не днями, а тривалий час, маючи перед собою доволі незначну з погляду вічності мету. А наша нагорода має вічну вагу — вона на небесах. До тієї нагороди Павло прагнув усім серцем і всі здібності використовував, щоб досягнути її.
Служитель — хлібороб
«Трудящому хліборобові належиться першому покуштувати з плоду». Служитель тут виступає в ролі землероба, фермера, працівника. Що чекає землероба в житті? Я з дитинства знаю, що це за праця, бо з малих літ допомагав мамі працювати на полі, у колгоспі. Я знаю, що таке льон рвати, коли руки брудні й печуть. Знаю, що таке викопати вручну гектари буряка. І в ті радянські часи, за якими іноді хтось плаче ще й тепер, ми мало що отримували за цю важку працю. Проте, сіючи насіння у землю, кожен землероб налаштований отримати плід. І ми, сіючи насіння Божого Слова, також сподіваємося на певний плід.
Щодо землероба, то також хочу виділити три риси, які характеризують його. Передусім це працелюбність. Земля не любить лінивих людей. Земля любить роботящі руки. Біблія каже: «Хто сіє зі сльозами, жатиме з радістю». Тобто той, хто докладає зусилля, хто віддає своє серце, свої почуття для праці, буде бачити плід. Апостол Павло каже: «Тому то пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки» (Дії 20:31). Павло працював безперестанку, вкладаючи всього себе в працю. І така риса дуже цінна в служителеві.
По-друге, землероб має бути довготерпеливим. Те ж саме потрібно служителеві. Нам би хотілося, щоб люди покаялися від однієї нашої проповіді, щоб люди одразу змінилися, стали святими, навіть кращими, ніж ми самі. Але так не буває. Жоден землероб, який вчора посадив картоплю, завтра не йде її копати чи той, який посіяв зерно, не очікує, що через тиждень дозріє колос. Усі знають, що на це потрібен час. Пшениця росте по-своєму, а картопля по-своєму, але хлібороб має бути довготерпеливим, чекаючи плоду з надією. Яків у своєму Посланні радить: «Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. Довготерпіть же й ви, зміцніть серця ваші…» (Як.5:8).
По-третє, землероб отримує задоволення, коли збирає врожай. Він радісний, бо дочекався плоду. Написано, що велика радість буде Господу, коли Він збере Свою пшеницю в клуні. Нам також приємно, коли каються люди, коли церква росте, коли є врожай. Дуже приємно також спостерігати, коли плід приносять ті люди, які покаялися через нашу проповідь.
Господь посадив виноградник на високій горі. І чекав від нього плоду. Але в народі ізраїльському Він не дочекався його. Замість правди була кривда, замість правосуддя — кровопролиття. І від церкви Бог чекає плоду — нових спасенних душ. І від кожної душі Бог чекає, що вона принесе плід Духа — любов, мир, радість, довготерпіння, віру, лагідність, здержливість, милосердя, добротливість. І це має бути найперше в служителів, щоб люди в нас бачили приклад довготерпеливості, здержливості й мудрого поводження.
Служитель — працівник
Продовжуючи свої повчання для Тимофія, Павло каже: «Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди» (2Тим.2:15). Від працівника Його роботодавець очікує певного результату, тому працівник має бути передусім старанним, потім кваліфікованим (ми не можемо поставити в церкві непідготовленої людини, яка не відповідає кваліфікаційним вимогам) і бездоганним, бо ми представляємо Божі інтереси на землі. Ми не власні інтереси представляємо, не бізнес-ідеї, навіть не інтереси Церкви, а Самого Бога. У нас висока мета — бути представниками Бога. І від того, як ми Його представляємо, залежить те, що думають про нашого Господа. Якщо я називаю себе віруючим, але чиню з людьми несправедливо й в селі мене знають як людину нечесну, то й про Церкву й самого Бога люди формують неправильне уявлення, мовляв — які слуги, такий і пан.
Але Бог запитає в кожного з нас, як ми поводилися, живучи на землі. І ми маємо зробити все для того, щоб не опорочити імені Ісуса Христа. Один старший чоловік у нашій церкві часто любив повторювати одну польську приказку: «Або будь воїном, або мундир — до магазину». Тому або будь справжнім віруючим, або визнай перед усіма: «Вибачте, я не живу як віруючий, тому й не можу так називатися». Не порочмо Божого імені своєю поведінкою. Прагнімо до досконалості.
Служитель — посудина
«А в великому домі знаходиться посуд не тільки золотий та срібний, але й дерев'яний та глиняний, і одні посудини на честь, а другі на нечесть. Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло» (2Тим.2:20-21). Павло радить Тимофієві стати посудиною доброю, якою Володар може користуватися на честь.
Посудина має бути чистою для того, щоб її використовували. Уявіть собі господиню, до якої прийшли гості, а в неї брудні склянки й ложки кілька днів не миті. Звісно, вона не буде використовувати цей посуд, а подалі сховає його, бо незручно перед іншими. Але якщо посуд вимитий, то ним не соромно користуватися. Так само й ми, як ті посудини, маємо бути чистими, відділеними від нечистоти. Цю чистоту ми ще називаємо святістю.
По-друге, посудина має бути потрібна власнику. Ми з вами потрібні нашому Володареві, тому Він і вибрав нас як посудину на честь.
І третє, посудина має бути не просто чистою, а й приготовленою на всяке добре діло. Ми часто знаходимо безліч навіть доволі благочестивих відмовок, щоб тільки не робити тієї чи іншої доброї справи. Але там, де є можливість зробити добре діло, не треба дуже довго думати, треба йти й робити його.
Служитель — раб Господній
«А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим» (2Тим.2:24-26). Остання ілюстрація ролі служителя — це раб. Що ж очікується від раба. Передусім — безмежна відданість. Найперше — він повністю залежний від свого пана. Ми залежні від Христа в усьому.
Не кожному легко визнати себе рабом, тому що раб має бути вільним від себе (це друга характеристика раба). Ми всі любимо бути незалежними від усіх і всього. Але це неправильна позиція. Позиція служителя — це позиція повної залежності від Пана. Ісус був незалежним від усіх, але віддав Себе для всіх. Любов хоче служити, віддавати. І блаженніше не брати, а віддавати. Раб відданий справі Володаря, і самопосвята — це та риса, яка цінується в рабові.
Отже, служитель Божий має бути учителем, воїном, атлетом, землеробом, працівником, посудиною і рабом. І хай цей другий розділ Другого послання до Тимофія завжди буде перед нашими очима, якщо ми хочемо бути істинним Божими служителями. Коли ми зрозуміємо ці слова й намагатимемося перебувати в цьому, то отримаємо велику нагороду від нашого Господа, почувши від Нього: «Добрий і вірний рабе, увійди в радість Пана свого».
