У владі язика

Мудрий Соломон сказав: «Смерть та життя у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає» (Пр.18:22). Його батько Давид знав про це не з чиїхось слів. Напевно, й Соломону розповідали цю гучну історію. А було це так: «І пішли троє найстарших Єссеєвих синів, пішли за Саулом на війну… А Давид ходив до Саула, та вертався пасти отару свого батька в Віфлеємі... І сказав Єссей до сина свого Давида: Візьми-но для братів своїх ефу цього праженого зерна, і десять цих хлібів, та й віднеси скоренько до табору… І ввійшов він, і запитав своїх братів про поводження. А коли він розмовляв із ними, аж ось виходить із филистимських полків одноборець, филистимлянин Ґоліят ім'я йому, із Ґату… І спитався Давид тих людей, хто стояв з ним, говорячи: Що буде зроблене тому, хто вб’є цього филистимлянина й здійме образу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филистимлянин, що так зневажає полки Живого Бога?.. І почув Еліяв, його найстарший брат, як він говорив до людей. І запалився Еліявів гнів на Давида, і він сказав: Чого то зійшов ти? І на кого ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумілість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну! А Давид відказав: Та що я зробив тепер? Чи не на наказ батька?» (1Сам.17:1-32).

Нам відомо, що сталося згодом, але поки що Давид опиняється між молотом і ковадлом. Попереду проблема заввишки три метри й завдовжки на сорок днів. Її ім’я — Голіаф. Позаду — проблема заввишки два метри, але завдовжки на все життя — Еліяв. І не відомо, яка з них гірша. Щодо Голіафа завдання зрозуміле — цю проблему треба знищити, а от другої проблеми, брата, позбутися не можна. І якщо Голіаф тільки обіцяє посоромити ізраїльські полки, то Еліяв не витрачає часу на обіцянки. Він соромить брата одразу й без попередження і в декількох аспектах одночасно, звинувачуючи його в недоречності («Для чого ти сюди прийшов? Знай своє місце»), непотрібності («Та тобі не можна довірити й найменшої справи. От де зараз твої овечки? На кого ти їх залишив у пустелі?» — а йдеться ж про сімейні статки), у нечистих мотивах («Я знаю зарозумілість твою та порожнечу твого серця»), егоїзмі («Тебе нічого не цікавить, крім власного задоволення. Ти видовищ захотів — і прийшов подивитися на війну). Еліяв дає брату вичерпну характеристику з чотирьох частин. Що ж повідомляє нам ця характеристика про Давида? Зовсім нічого!

* * *

Одному хлопчику на Новий рік подарували колекцію кольорових камінців, а дівчинці — коробку цукерок. Обом подарунки сподобалися, але з того боку паркану трава завжди зеленіша, тож чужі подарунки виявилися кожному з них більш привабливими. Не довго думаючи, вони вирішили обмінятися — виміняти всі камінці на всі цукерки. Але хлопчикові було шкода віддавати всі камінці, тому він приховав декілька з них — найгарніші. А решту виміняв на цукерки. Цукерки швидко закінчилися, а камінці залишилися. Час від часу вони потрапляли хлопчикові на очі, і щоразу, коли він бачив їх, йому ставало сумно. Він гірко зітхав і думав: «А вона ж, напевно, віддала мені не всі цукерки…»

Ви теж маєте таку звичку — проектувати власні недоліки на інших? І те, що зовні виглядає як звинувачення, насправді виявляється визнанням власних проблем. Хіба б дратувала мене, скажімо, чужа жадібність за загальним столом, якби вона не конфліктувала з моєю жадібністю — якби мені не було шкода і я не боявся б, що мені не вистачить? І хоча звинувачення Еліява нічого не говорять про того, кого він обвинувачує, вони не дуже позитивно характеризують його самого.

Отже, недоречність. Еліяв був високий і вродливий. Коли пророк Самуїл вперше побачив його, то сказав: «Справді перед Господом помазанець Його!» (1Сам.16:6). Ось уже, здавалося б, найкращий кандидат на поєдинок із Голіафом… Однак Еліяв про це навіть не думає.

Непотрібність. Давид з батьком вже сорок днів забезпечують Еліява та інших братів продуктами як воїнів. І всі сорок днів ті щоранку шикуються в колони, щоб цілий день стояти і… боятися.

Нечисті мотиви. По-перше, це заздрість. Коли Самуїл захопився виглядом Еліява, Господь сказав йому: «Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1Сам.16:7). По-друге, страх, боязнь навіть розмов про поєдинок. По-третє, сором за все вищесказане.

Егоїзм. Поки всі бояться — мій страх не страшний. Поки всім соромно, я не соромлюся свого сорому. «Кругова порука маже, як кіптява». Але варто лише з’явитися білій вороні, двадцятип’ятирічному юнакові, який не боїться, він одразу ж стає докором для всіх. Який тут вихід? Заткнути йому рот, прогнати, позбутися. «Немає людини — немає проблеми».

Але найбільшої своєї проблеми Еліяв не видає, тому що він її просто не бачить. Не бачить її в собі — не переносить її на брата. Проблема ця — бездуховність. Еліява хвилює репутація Ізраїля в той час, як Давида хвилює Божа слава. Еліяв — «раб Саула», як характеризує його Голіаф, а Давид — слуга Божий. Тому в нього і зброя інша, і цілі інші: «І сказав Давид до филистимлянина: Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім'я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку, і я поб'ю тебе, і відітну голову твою з тебе, і дня цього я дам падло филистимського табору птаству небесному та земній звірині. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів» (1Сам.17:45-47).

* * *

Світ наповнений критиками. Розумними, високими, красивими, речистими й т. ін. Тому дуже часто саме в ті моменти, коли нам більше всього потрібні підтримка й схвалення, ми знову й знову опиняємося між молотом і ковадлом — між проблемою перед нами й критиками в нас за спиною. Щоразу, яка б критика не висловлювалася проти нас, ніхто з нас не Давид. У нас є, як мінімум, два приводи не ображатися.

По-перше, ми самі точно такі ж критики, і кожному з нас треба ще вчитися й вчитися висловлювати не кожне критичне судження, яке прийшло нам у голову. Ситуація згодом зміниться чи проясниться, а слово, яке вилетіло з уст, уже не спіймаєш.

По-друге, треба визнати: майже будь-яка критика, висловлена на нашу адресу, частково правдива, більшою чи меншою мірою. І, на жаль, частіше більшою, ніж меншою. Щоразу, коли мене звинувачують у браку чесності, безкорисливості, чистоти, любові, найперша моя реакція — обурення. Але, споглядаючи на славу Христову, я як у дзеркалі бачу відображення того, у що всім нам належить преобразитися (див. 2Кор.3:18), і порівнюючи з собою таким, який я є, думаю: як добре, що цей критик так про мене подумав, — було б набагато гірше, якби він знав усю правду про мене.

* * *

То що ж робити, коли ми опиняємося під шквалом чиєїсь критики?

Передусім не піддавайтеся на провокації. Уникайте скандалу. Не вв’язуйтеся в суперечки, намагаючись довести власну правоту. Ми ж то знаємо, а ще краще Господь знає, які ми насправді. Давид сказав: «Та що я зробив тепер? Чи не на наказ батька?» (1Цар.17:29); і ви — ухиляйтеся від сварки, відійдіть убік.

Далі, не вподібнюйтеся своїм критикам. Слідкуйте за словами. Пам’ятайте, що сказав Соломон: «Смерть та життя у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає» (Пр.18:22). Писання попереджує дуже серйозно: «От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєни» (Як.3:4-6).

Крім того, пам’ятайте, що наше призначення — не виправити ближнього, а прославити Бога.

«Хто картає насмішника, той собі ганьбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває. Не дорікай пересмішникові, щоб тебе не зненавидів він, викартай мудрого — й він покохає тебе. Дай мудрому — й він помудріє іще, навчи праведного — і прибільшить він мудрости!» (Пр.9:7-9).

Довіртеся Богу. Навіть коли перед вами Голіаф, а за спиною Еліяв, Бог повсюди! «Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав» (Пс.138:8). Всі пам’ятають Давида, автора цих слів. Але запитайте когось, як звали його старшого брата — чи багато людей згадають його ім’я? «А ще трохи й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його — і не буде його, а покірні вспадкують землю, і зарозкошують миром великим!» (Пс.36:10-11).

Нарешті, пам’ятайте, хто ми з вами в Христі. Христос, померши за нас, пішов на небеса й сів праворуч від Отця, пославши нам Святого Духа. І тепер ми, Його Тіло, виконуємо синівське служіння Отцеві силою Святого Духа. Тому в нас повинні «ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Фил.2:5-11). Це і є те, ради чого ми живемо.

Сергій ГОЛОВІН

"Благовісник", 4,2020