П’ять запитань про Різдво

Притча, яку приписують різним авторам, розповідає про ігумена монастиря, у якого був улюблений кіт. На час молитви він завжди брав котика з собою. Після смерті ігумена його учні приводили кота на молитву на знак поваги до настоятеля. З часом у сусідніх монастирях почули про таку традицію й перейняли її, хоча вже ніхто не пам’ятав із чого все почалося. Нові покоління стали писати трактати про важливість присутності котів на молитві…

У психології вважається: коли якась дія повторюється більше 40 разів — мозок починає виконувати її автоматично, не зосереджуючись на суті. Згадана історія описує один із способів, як народжуються передання, які не мають за собою жодного змісту.

Так само події, свята, які сягають давнини й відзначаються вже багато століть, нерідко обростають багатьма традиціями, за якими втрачається суть самого свята. Або ж внаслідок частого повторення люди просто забувають для чого виконують ту чи іншу дію.

Ці п’ять запитань покликані розібратися у вікових нашаруваннях, якими обросло головне християнське свято.

1. Чи справді було Різдво?

Дід Мороз, ялинка, подарунки — саме ці атрибути асоціюються у великої кількості людей з Різдвом. І вже десь на другому плані з’являється Сам Ісус Христос, ясла, пастухи й мудреці. Реальність і казка буває настільки сплутана у свідомості, що нерідко й Божого Сина сприймають як міфічного персонажа, а не реальну історичну особу… Які є докази того, що Ісус Христос насправді народився і жив на землі?

Християнські джерела, що підтверджують історичність Ісуса Христа, — це насамперед 27 новозавітних документів. А також праці батьків церкви — Полікарпа, Євсевія, Іринея, Ігнатія, Юстина Мученика, Оригена та ін.

Нехристиянські автори, що підтверджують існування Ісуса Христа: римські історики Корнелій Тацит та Светоній, грецький історик Флегон, єврейський історик Йосип Флавій, самарійський історик Талл, правитель Віфінії в Малій Азії Пліній Молодший, юрист і богослов з Карфагена Тертуліан, сатирик із Самосати Лукіан, сірійський письменник Мара Бар-Серапіон та ін.

Декілька прикладів. Описуючи правління Нерона, Корнелій Тацит пише про смерть Христа й про християн у Римі: «Ні всі виправдання, які тільки можна отримати від людей, ні всі багатства, які цей правитель міг розтратити, ні всі жертви, які приносив він богам, не могли зняти з Нерона тяжке звинувачення в тому, що він наказав влаштувати пожежу Риму. Щоб придушити ці чутки, він звинуватив у підпалі й покарав найвитонченішими тортурами людей, яких звичайно називали християнами й ненавиділи за жахливі злочини. Христос, іменем якого вони називалися, був страчений Понтієм Пілатом, прокуратором Юдеї під час правління Тиберія: проте згубний цей забобон, зникнувши на деякий час, спалахнув знову, причому не тільки в Юдеї, де виникло це зло, але також і в Римі» (Аннали XV.44).

Йосип Флавій пише: «Близько цього часу жив Ісус, мудрий чоловік, якщо тільки справедливо називати його людиною, бо він здійснював чудеса і був учителем мужів, які радісно сприймали істину. Він привернув до себе безліч євреїв і язичників. Він був Христос, і коли Пілат за намовою начальників засудив його на розп’яття, то вірні йому спочатку не відмовилися від нього, бо він з’явився до них живим на третій день, згідно з передбаченнями пророків, які говорили і про ці та про тисячі інших чудес, пов’язаних з ним. Плем’я ж християн, які отримали від нього своє ім’я, живе і до цього дня» (Древності, XVIII.33).

У «Британській енциклопедії» особистості Ісуса Христа присвячено 20000 слів — це більше, ніж Аристотелю, Цицерону, Олександру Македонському, Юлію Цезарю, Будді, Конфуцію, Магомету або Наполеону. Цитата: «Ці незалежні один від одного розповіді доводять, що в давнину навіть противники християнства ніколи не сумнівалися в історичності Ісуса, яка вперше піддалася сумніву, причому на досить хиткій підставі, лише в кінці XVIII, протягом XIX та на початку XX століть».

2. Коли народився Ісус Христос?

Народження Ісуса Христа мало великий вплив на історію — власне від нього ведемо літочислення. В англійському варіанті позначення «до н. е.» (до нашої ери) і «н. е.» (нашої ери) виглядають як «В. С.» (Before Christ — до Христа) і «A. D.» (Anno Domini — року Господнього). Хоча, як підрахували вчені, насправді Ісус Христос народився дещо раніше — у 7-4 році до н. е. Історичну помилку допустив римський монах Діонісій Малий (бл. 475—550 рр.), який вираховував дату святкування Пасхи (Пасхальні таблиці) від народження Ісуса Христа. Його вважають винахідником «нашої ери».

Як відомо, 16 листопада 2017 року уряд підтримав Законопроект №5496 про внесення змін до Кодексу законів про працю. Тепер у Трудовому кодексі в число неробочих днів внесене 25 грудня як Різдво і вилучено вихідний 2 травня. Зокрема, це зробили на прохання римо-католиків та протестантів. Отже, тепер у нас не тільки два Нових роки, а й два Різдва…

Але звідки взагалі взялася ця плутанина? Чому саме 25 грудня? І чому в православній традиції ця дата перемістилася на 7 січня? Звідки взялися вирази «католицьке Різдво» і «православне Різдво»? Спробуємо розібратися.

По-перше, зрозуміло, що жодна з цих дат не є справжнім Днем народження Ісуса Христа. Достеменно невідомо навіть пори року, коли відбулося Різдво. Логіка 25 грудня — чисто символічна: це найдовша ніч, коли закінчується зимове сонцестояння і «світло перемагає темряву». Також цю дату пов’язують із старозавітними пророцтвами.

А тепер — найскладніше. Відразу попереджаю: не так просто зрозуміти різницю в системах літочислення — за Юліанським та Григоріанським календарем.

Юліанський календар — найбільш вживаний календар протягом багатьох століть у західній Європі. Він був уведений Юлієм Цезарем у 46 році до Різдва Христового. Цей календар мав 365 днів у році й раз на чотири роки додавався ще один день. Календар починався з понеділка, і кожен сьомий день вважався святом. Найбільший недолік Юліанського календаря — його низька точність: кожні 128 років накопичується один зайвий день. Адже тропічний рік насправді триває 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд.

Григоріанський календар був запроваджений 1582 року папою Григорієм XIII. Він теж мав 365 днів, але — набагато складнішу систему високосних років. День додавався, якщо рік кратний 400, у решті випадків — якщо кратний 4 і некратний 100. Для чого ж було вигадувати новий календар? Крім того, що Юліанський давав серйозну похибку, причина, як не дивно, ще й у церковній архітектурі! Різдво, яке завжди співпадало із зимовим сонцестоянням, стало підсовуватися ближче до весни, а Пасха — до літа. Це порушувало церковні канони. До того ж у багатьох храмах, за задумом архітекторів, у день весняного рівнодення промені сонця мали падати на визначене місце. Наприклад, у соборі святого Петра в Римі — на мозаїку.

Отже, за наказом папи Григорія XIII 4 жовтня 1582 року було оголошено 15-м жовтня того ж року. Новий Григоріанський календар зсував поточну дату на 11 днів і відразу виправляв усі накопичені помилки. У 1582 році Італія, Франція, Португалія, частина України й Білорусі (землі, які були в складі Речі Посполитої) перейшли на новий Григоріанський календар. А згодом — й усі протестантські країни Північної Європи. У Бельгії й Голландії 1 січня 1583 року настало відразу ж після 21 грудня 1582 року, тому все населення залишилося без Різдва. В Англії були акції протесту: «Поверніть нам наші 11 днів!» А уявіть власну реакцію, якби у вас забрали 11 днів життя!

У той час, коли цивілізований світ переходив з Юліанського на Григоріанський календар, у Московському царстві йшов 7090 рік — воно жило за ще древнішим Візантійським календарем. Він був подібний до Юліанського, але літочислення велося від ймовірного створення світу — 5508 року до н. е. На Юліанський календар Росія перейшла тільки в 1700 році за особистим наказом Петра I. У той час розбіжність із Григоріанським складала вже 12 днів. Це створювало страшну плутанину — особливо для купців, які вели торгівлю між Європою і Росією. Лише в 1918 році Радянська Росія перейшла на Григоріанський календар, зсунувши дати на 13 днів уперед (у 1918 році після 31 січня відразу настало 14 лютого). І ось, здавалося б, нарешті всі помилки виправлені, але... Православна Церква з певних причин відмовилася переходити на новий Григоріанський календар. Тобто виходить, що літочислення йде за Григоріанським, а свята — досі за Юліанським. Саме тому в нас до цього часу було два Нових роки, а тепер і два Різдва (за старим і новим стилем).
До речі, у кінці цього століття «православне Різдво» посунеться ще на один день вперед і буде вже 8 січня.

Цікавий факт: і на дореволюційних, і на післяреволюційних календарях СРСР надрукована дата святкування Різдва — 25 грудня.

3. Де народився Ісус Христос?

Печера, хлів… — такі місця народження Христа описуються навіть в християнських гімнах, віршах. Поширена думка численних різдвяних проповідей: «Які жорстокі люди, не знайшли місця для вагітної жінки — Божий Син мусив народитися серед худоби!» Проте чи так це насправді?

Євангеліст Лука не повідомляє нічого ні про печеру, ні про хлів. Він каже, що Марії і Йосипу не було місця в заїзді. Швидше за все, або Марія, або Йосип володіли у Віфлеємі нерухомістю спільно з родичами, яких у зв’язку з переписом набилося в житловому приміщенні пребагато. І ці родичі навіть вчинили благородно, надавши породіллі окреме приміщення. За свідченням Якова Кротова (священик Української автокефальної православної церкви): «Компромісним є припущення, що мова йде взагалі про караван-сарай, де житлові кімнати межували з приміщенням для худоби». Найімовірніше, родичі відвели вагітній Марії найкраще на той момент приміщення і не змусили її народжувати посеред кімнати, заповненої людьми.

4. Скільки було мудреців?

Більшість людей вважає, що східних мудреців (волхвів, царів), які прийшли вклонитися народженому Месії, було троє. Наприклад, троє подорожніх зображені на мозаїці в Базиліці Сант Аполінаре Нуово (Равенна, Італія), яка датується близько 600 р. н. е. Однак таке припущення засноване лише на тому, що волхви принесли три дари: золото, ладан і смирну. Наївно припускати, що кількість дарів відповідала кількості волхвів. Швидше за все, група «східних гостей» була більш чисельною. Адже тривала подорож, напевно, вимагала й хорошої охорони, і солідного каравану.

Цікаві факти:

— Традиція дарувати дітям подарунки на Різдво почалася якраз від біблійної історії, у якій мудреці зі сходу принесли дари новонародженому Ісусу.

— Традиція ставити й прикрашати ялинку з’явилася в Німеччині під час протестантської реформації (1517 р.). Ймовірно, що саме Мартін Лютер першим поставив вічнозелене дерево в себе вдома, прикрасивши його фруктами й свічками.

— Сучасний червоний костюм Санта-Клауса був придуманий в 30-х роках XX століття компанією Coca-Cola.

— Санта-Клаус є прообразом римського священика грецького походження Святого Миколая (Saint Nikolas — Santa Claus), який жив у ІІІ-IV ст. Народився Миколай у побожній сім’ї і з ранніх років присвятив себе богослужінню. Після смерті батьків отримав великий спадок і роздав його вбогим. Відомий численними чудесами й благодіяннями.

— Дід Мороз і Снігуронька — чисто радянські персонажі, які не мають нічого спільного з Різдвом. Святий Миколай не вписувався в комуністичну ідеологію, тому був придуманий його клон — Дід Мороз.

5. Чи зустрічалися мудреці й пастухи?

Більшість різдвяних листівок, спектаклів описують, як волхви й пастухи вклонилися Ісусу Христу майже одночасно, і сталося це у Віфлеємі. Однак із логіки біблійної оповіді виходить, що мудреці прийшли набагато пізніше й скоріше за все не у Віфлеєм.

Про це свідчать такі факти:

— Євангеліст Лука нічого не пише про волхвів, а євангеліст Матвій нічого не згадує про пастухів.

— Марія, матір Ісуса, приносить жертву в храмі — голубів (Лк.2:24). Це свідчить про вбогість, адже Закон говорив: «Якщо ж вона не в змозі принести ягня, то нехай візьме дві горлиці...» (3М.12:8). Якби волхви вже приходили до Марії і принесли золото, ладан і смирну, то Марія була би в змозі принести в жертву агнця.

— Волхви побачили зорю, яка загорілася в момент народження Ісуса Христа. Вони не могли прийти миттєво. Подорож «зі сходу» за оцінками істориків і богословів — понад 1000 км. На той час це могло зайняти близько року.

— Ірод звелів вбити немовлят у віці до двох років, попередньо вивідавши в мудреців час появи зірки (це ще раз доводить, що зірка з'явилася в момент народження Ісуса Христа). Висновок — волхви прийшли поклонитися Ісусу Христу тільки через два роки після Різдва.

— Про Йосипа й Марію сказано: «А як виконали за Законом Господнім, повернулися в Галілею, до міста свого Назарету» (Лк.2:39). Отже, виходить, що волхви знайшли Ісуса Христа вже в Назареті. Хоча Ірод послав їх до Віфлеєма (Мт.2:8), але вони йшли за зорею, яка привела прямо до Месії: «Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зоря, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, [як] нарешті прийшла й зупинилася над [місцем], де Дитятко» (Мт.2:9).

* * *

Хоча слов’янському менталітету важко даються будь-які зміни, та, напевно, варто визнати, що святкування Різдва 25 грудня й справді більш виправдане і з точки зору символізму, і з точки зору важливості. Новий рік не має відтягувати на себе всієї уваги від народження Спасителя, не повинні відволікати ялинки та діди морози.

Нехай у свідомості завжди буде ясною справжня суть свята, а біблійні істини не загубляться серед людських традицій. Нехай жива радість Різдва завжди переповнює християн!

Дмитро ДОВБУШ

Використані джерела: «Незаперечні свідчення» Джоша Макдауелла, «Сучасна християнська міфотворчість» Павла Бегічева, «Блог Романа Савочки» та ін.

"Благовісник", 4,2018