Благовісник

Маєш успіх? Обов’язково матимеш заздрісників!

«І я бачив: ввесь труд та ввесь успіх учинку викликає заздрість одного до одного…» (Екл.4:4). Це закон світу, який діє в усіх людях. Заздрість настільки підступна, що навіть вражає найближчих рідних. Наприклад, через заздрість Каїн убив свого рідного брата Авеля, сини Якова хотіли вбити свого брата Йосипа. Мойсей віддав своє життя на служіння своїм братам за тілом, самовіддано служив їм, а вони заздрили йому. З’являлися негідні люди, які підбурювали весь народ супроти Мойсея. Доводилося втручатися Богові, щоб зупинити розповсюдження цього гіркого кореня на ймення заздрість. Саме через цей корінь виникають підступні наміри, обмови, лицемірство, злоба, ненависть і вбивство.

Християни, які постраждали через заздрість, набувши досвіду, стали більш обережними в стосунках. Наприклад, хтось має успіх у праці з дітьми чи бізнесі, чи отримав спадок, чи має спонсорську допомогу, то не дуже поспішає розповідати в церкві. Тепер сестра не буде хвалитися, що «знайшла драхму», не покличе інших сестер та не скаже: «Порадійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» (Лк.15:8-9). Чому? Щоб не викликати заздрість. Бо не впевнена, що порадіють, а позаздрити-таки можуть. Той, хто схильний до заздрості, поспівчувати горю ближнього ще якось зможе, а от щиро порадіти з братом, який має радість, — ніколи. Якщо ти кажеш, що не заздриш братові, то чи можеш порадіти його успіху? Не можеш? Щиро благословити його в молитві можеш? Ні?! То не кажи, що не заздриш.

Чи скаже вам хто-небудь відкрито, який заробіток чи прибуток має, якщо це трохи більше, ніж мінімальна платня? Ні. Чому? Бо обов’язково виникне заздрість у того, хто отримує менше.

Причину заздрості влучно відкрив Христос у притчі про робітників, із якими було домовлено, що вони працюватимуть за динар (див. Мт.20:1-15). Одні працювали повний робочий день, а інші — усього годину. І господар усіх зрівняв, заплативши по динару. Ті, що працювали повний день, побачивши, що господар заплатив динар тим, хто працював набагато менше, сподівалися отримати значно більше, але так само отримали динар. Яка їхня реакція? Вони стали нарікати на господаря. Заздрісники мовби нарікають на когось, а по суті — на Бога. Господар у притчі так відповів: «Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динара ти згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздрісне від того, що я добрий?» (Мт.20:13-15).

Тут чітко простежуються стосунки в церкві: «Зі мною повелися несправедливо!..» Чи доводилося вам чути такі нарікання? А, можливо, ми й самі так казали: «Йому все, а мені нічого», «Чим я гірший?» чи «А чим він кращий?» Мені не дали… Мене обійшли…

Ісуса Христа розіп’яли через заздрість. Навіть язичник Пілат зрозумів, що фарисеї Ісуса віддали на розп’яття саме через це (див. Мт.27:15-18). Чому фарисеї позаздрили? Ісус мав успіх. За Ним ішли люди, Він зціляв, робив чуда. Фарисеї цього й близько не мали, відповідно — вони починають заздрити. І заздрість переросла в убивство. Причому підступне: руками інших, а ми, мовляв, чисті, ми мовби ні при чому. Один із рецидивів заздрості — я нічого не роблю, ледачію, а при нагоді зроблю шкоду тому, кому заздрю.

Наприклад, успіх євреїв породжував заздрість. Саме через це їх гонили. Вони мали здібність наживати майно, вести бізнес, торгівлю. Поряд живе Іван — горілку п’є, усі прибутки пропиває, а потім свою злобу виміщає на євреєві. Так само заздрість проникає в середовище християн. Декотрі через заздрість апостолові Павлу проповідували Євангелію. Коли він потрапив до в’язниці, то скоренько взялися доводити, що не ликом шиті: що той Павло, ось ми покажемо… Щоправда, Павло й цьому радів. Це непоганий вихід для заздрості, коли людина починає робити якусь справу, щоб досягти успіху. Гірше, коли не робить, а осуджує брата, що робить. Один євангеліст започаткував майже в кожному селі церкву, а інший (у сусідньому районі) жодної, але каже: «Та який толк, що він повідкривав, там віруючих по дві бабці …» Це промовляє заздрість.

Заздрість настільки відбирає глузд, що людина реально не розуміє ситуації, забуває, що належить їй, а що — ближньому. Наприклад, гроші позичити й не віддати. Або користуватися чужою квартирою, як власною. Одного разу квартирант заснув біля телевізора в кімнаті господині; прокинувся й побачив жінку, що сиділа поруч на дивані, — і подумав спросоння: що це за жінка й що вона в моїй хаті робить? А це була господиня.

Якщо на тлі своїх сусідів хтось виділяється добротним будинком, автомобілем, ще чимось, то йому будуть заздрити. Апостол Павло, напевно, не намарно сказав, що повіки не їстиме м’яса, якщо це спокушує його ближнього (див. 1Кор.8:13). Хоч опоненти зауважать, що тут мова йде про вживання їжі як елементу віри, але не помилюся, якщо скажу, що це стосується й теми про заздрість. Недарма написано так: «Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне» (Рим.14:21).

Одного разу одна немічна сестра сказала мені, щоб я їй вибачив, бо вона спокусилася, що біля мого двору лежала велика купа щебеню. Вона позаздрила. Я розумію, що це крайність — так спокушатися, але, з іншого боку, корінь проблеми тієї сестри був значно глибше: на той момент їй потрібен був щебінь, а коштів для купівлі не було.

Християн, як євреїв, чатує небезпека: їм будуть заздрити, бо вони живуть краще за сусідів. Бо християни не пропивають грошей, не курять, не витрачають кошти на розваги, вони краще дбають, стараються, їхній розум більш кмітливий, вони більш відповідальні й дисципліновані — і, відповідно, вони мають більше. Але невіруючі мовби цього не бачать, а бачать лише успіх — і починають заздрити. Що потрібно зробити християнину? Ділитися. Так, віддавати зі свого. Таким чином совість заздрісника буде присоромлена — і, можливо, він колись покається. І ще намагатися не виділятися з-поміж тих, поряд з ким ти живеш, або вибирати відповідні райони для проживання, щоб усі сусіди були приблизно одного матеріального рівня. Здається, тепер мало хто з християн переймається цим, хоча це основне, а навпаки — усі зайняті покращенням свого матеріального становища, побутових умов проживання й гоняться виключно за заробітком, якого постійно не вистачає.

Тему про заздрість я відкрив лише на шпарину, і вона потребує подальшого ретельного розгляду, бо багато християн заражені цим гріхом. Заздрість може маскуватися, і вона здатна бути непомітною, і ніхто через заздрість з церкви не вилучає, хоч цей гріх стоїть у переліку гріхів на рівні з іншими гріхами плоті (такими, як блуд, пияцтво). Але, можливо, хтось його навіть і за гріх не вважає й собі не признається, що загруз по вуха в ньому.

На закінчення пропоную пораду зі Слова Божого, щоб знати, як позбутися заздрості: «Бо колись були й ми нерозсудні, неслухняні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та в заздрощах, бридкими були, ненавиділи один одного. А коли з'явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а з Своєї милості через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя» (Тит.3:3-7).

Геннадій АНДРОСОВ

"Благовісник", 4,2017