Відкладений чай

«Того ж дня Ісус вийшов із дому та й сів біля моря. І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх притчами...» (Мт.13:1-3).

Ісус дуже любив людей і ніколи їх не цурався. Не було такого, щоб у Нього не було часу, щоб із кимось поспілкуватися. Христос ніколи не був занадто втомленим, щоб допомагати, оздоровляти, зціляти, воскрешати, виганяти нечистих духів, очищати від прокази… Він ніколи не надавав переваги якійсь публічній духовній практиці — чи то молитві, чи читанню Писання — перед спілкуванням та служінням людям, а розмовляв із Отцем пізньої ночі, коли вже всі спали. Коли ж хтось приходив до Нього вночі, як-от Никодим, Господь і для таких знаходив час.

Уявіть собі картину: прокинувшись уранці, ви неквапом із горнятком гарячого чаю виходите з будинку й прямуєте на берег Галілейського моря з надією усамітнитися на якусь годинку. Спостерігаєте, як ліниві хвилі гладять берег, наспівуючи ще нічну мелодію… Аж тут раптом звідкись сходяться люди, знайомі й незнайомі, яких за десять хвилин уже добра тисяча.

А як же мій приватний час?!

Проте Ісус спокійно сідає в човен і з любов'ю проповідує слухачам про наближення Царства Божого, тому що Він дуже любить Своє творіння. Христос для нього завжди знайде час.

Нам варто плекати в собі цю прекрасну рису — любов до людей!

Богдан ГАЛЮК

"Благовісник", 4,2017