Роздуми над Словом Божим

Бог долин

«А слуги сирійського царя сказали йому: «Бог гір — їхній Бог, тому вони були сильніші від нас. Але воюймо з ними на рівнині, присягаємо, що будемо сильніші від них! …І підійшов Божий чоловік, і говорив до Ізраїлевого царя та й сказав: «Так сказав Господь: «Тому, що сказали сиріяни: «Господь — Бог гір, а не Бог долин Він», то дам увесь цей великий натовп у твою руку, і ви пізнаєте, що Я Господь!» (1 Цар. 20:23,28).

Свідчення багатьох християн, які звучать у ЗМІ, зображають нашого Бога як Бога гір, як Бога, Який дає лише перемоги, у Якого завжди щасливий вихід, бо Він швидко й легко вирішує всі питання Своїх дітей. Але наш Бог є також і Богом долин. Він не лише зціляє, а й дає силу терпіти хворобу. Він не тільки береже нас на шляхах і дорогах, а й дає силу переживати втрати. Господь не лише є Богом, Який виводить із скрутних обставин, Він той Бог, Який у складних обставинах змінює, загартовує і переплавляє нас. Господь — не лише Бог гір. Він Бог і долин.

У Біблії згадуються різні долини, і я запрошую вас відвідати їх разом зі мною, щоб побачити, як там діє Бог.

Долина велетнів

«А филистимляни прийшли й стали таборами в долині Рефаїм (долина велетнів)» (1 Хр. 14:9).

І дотепер археологи знаходять кістки людей, які свідчать, що це були люди зростом понад три метри. За підрахунками дослідників, озброєння Голіафа важило близько 300 кг. Лише один наконечник списа важив 8 кг.

Чим же нині є для нас долина велетнів? Це те місце, де ми зустрічаємося з тими випробуваннями й життєвими ситуаціями, які значно більші від нас і наших можливостей. Це обставини, у яких ми не маємо досвіду й сил. Серед усього Ізраїлю не було жодної людини, яка могла б стати супроти Голіафа. Сорок днів цей велетень пригнічував моральний та бойовий дух ізраїльської армії. Тоді як на кону стояла свобода всієї країни.

Ми всі в житті стикаємося з подібними ситуаціями, і ніхто з людей не може нам щось порадити щодо них. Це наші долини велетнів. І вони виникають не лише в житті досвідчених, зрілих мужів. Давидові було близько 15-ти років, коли він вийшов на двобій з Голіафом.

Можливо, й у твоєму житті стоїть той «Голіаф» і пригнічує твій моральний та бойовий дух. Можливо, якісь власні недоліки чи брак сил, досвіду, знань, освіти паралізують тебе в житті та служінні, спонукуючи займати задні лавки й не висовуватися. Але неможливо стати Божим воїном, неможливо навчитися довіряти Богові й робити кроки віри, не пройшовши долини велетнів. Перемога приходить тоді, коли є боротьба. Без боротьби ми не пізнаємо смаку перемоги. А серйозні перемоги не даються в півсили; щоб отримати перемогу в долині велетнів, потрібно докласти максимум зусиль. Ми ніколи не дізнаємося, як далеко можемо пройти з Богом, якщо не переможемо у своїй долині велетнів. Бо саме там ми вчимося довіряти Господу, покладати на Нього свою надію. І саме там Бог відкриває ті методи, які дадуть нам можливість отримати перемогу. І саме там Бог являє Своє чудо, спрямовуючи камінець так, щоб ми могли вцілити в те місце нашого Голіафа, яке незахищене. Але Бог починає діяти тоді, коли зі свого боку ми зробимо все, що залежить від нас.

Тому, стикаючись із такими обставинами, які більші за вас, робіть те, що ви можете робити. Зазвичай Бог дає нам такі завдання, які є більшими за наші сили та можливості. Але не бійтеся входити в долину велетнів, не бійтеся братися за працю, якої ви ще ніколи не робили, не бійтеся приступати до служіння, в якому ви ще не маєте досвіду, не бійтеся їхати в ті міста і села, де ще немає церков. Бог починає діяти тоді, коли всі наші сили використані. Тоді Він являє Свою силу і Своє чудо.

Долина сухих кісток

«Була наді мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини, а вона повна кісток! …І сказав Він мені: «Сину людський, ці кості — вони ввесь Ізраїлів дім. Ось вони кажуть: «Повисихали наші кості, і загинула наша надія, нам кінець!» Тому пророкуй та й скажеш до них: «…Пізнаєте ви, що Я Господь, коли Я повідчиняю ваші гроби, і коли позводжу вас із ваших гробів, Мій народе! І дам Я в вас Свого Духа, і ви оживете…» (Єз. 37:1-14)

Цю долину я називаю долиною опущених рук, долиною втраченої першої любові, долиною втраченої ревності й бажання працювати. У цій долині зникає чутливість до Духа Святого, втрачаються ідеї, немає творчості, а замість того апатія, сірість та нарікання.

Сухі кістки колись були живими людьми. За кожним скелетом стояла особистість зі своїми ідеями, планами, творчістю. А тепер від цієї сповненої життям людини лишилися сухі кістки.

Можливо, щось подібне сталося й у вашому житті. Колись ви були першими в служінні, у добрих ділах, у місіонерстві, будівництві та інших справах. Колись ви чули голос Духа Святого. І вартувало лише закликати до молитви, як ваші очі наповнювались слізьми, а дух розчинявся у Божій присутності. А сьогодні ви вже й забули, що значить сповнюватися Святим Духом, і втратили інтерес не лише до служіння, а й до молитви, до посту, до Божого Слова. І життя ваше нагадує долину сухих кісток.

Та Господь може змінити цю ситуацію. Ось як це відбулося у Єзекіїля: «І сказав Він мені: «Пророкуй до духа, пророкуй, сину людський, та й скажеш до духа: «Так говорить Господь Бог: «Прилинь, духу, з чотирьох вітрів, і дихни на цих забитих, і нехай оживуть!» І я пророкував, як Він наказав був мені, і ввійшов у них дух, і вони ожили, і поставали на ноги свої, військо дуже-дуже велике!» (Єз. 37:9-10). Із сухих кісток Бог підняв військо. Він має силу оживити той попіл, який залишився від колишньої ревності, колишнього служіння, колишньої любові.

Бог часто проводить людину через долину сухих кісток, щоб навчити її покладатися на Бога. Легко довіряти Богові, коли нас переповняє Дух Святий, коли ми повні позитивних емоцій, коли довкола все складається ідеально. Але коли цього немає в нашому житті, коли немає підтримки там, де її очікував, дуже важливо йти вперед, незважаючи на емоції та відчуття. Ти не станеш воїном Ісуса Христа, якщо не знатимеш, що це таке, коли опускаються руки, і як це, коли ти воскресаєш із попелу. Саме тому Бог іноді піддає наші справи, наш успіх тлінню.

Та той, хто пройшов долину сухих кісток, стає неймовірно чутливим до Духа Святого, до Божого помазання. Коли Бог постійно промовляє до нас, ми можемо дозволяти собі нехтувати Його словом. Але коли ти сухий, коли спрагнений, тоді по-особливому чутливий до Його голосу. Тоді ти живеш вже не емоціями та відчуттями, а вірою в Ісуса Христа.

Багатьох мужів Бог проводив через такі обставини, коли повністю гинули їхні надії. Щось подібне було в житті Йосипа, якого брати продали в рабство. Де, Йосипе, твої видіння, де твої сни, де мрії? Здавалося б, усе засохло, усе вмерло. Дванадцять довгих років рабства, десять із них — у в'язниці. Але приходить Господь — і за короткий час Йосип стає другим після фараона. Вмить усі Йосипові відкриття збулися. Вмить ожили всі надії. Але це вже був не той Йосип, який щасливо жив у батьківському домі. Це була людина, яка мала широке серце й могла прощати своїм кривдникам. Це була людина, яка навіть у складних обставинах життя вміла побачити Божу руку і Його промисел.

Легко служити Богові, коли сповнені піднесених емоцій, коли знаходимо розуміння та підтримку братів, але коли проходимо долиною сухих кісток, тоді наше служіння особливо цінне перед Богом.

Долина плачу

«Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе, ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, і дощ ранній дає благословення! Вони ходять від сили до сили, і показуються перед Богом у Сіоні» (Пс. 83:6-8).

Долина плачу — це скорботи й життєві незгоди. Як не дивно, багато людей, які потрапили в долину плачу, воліють залишитися там. Знаєте, чому? Тому що всі їх шкодують, співчувають їм, усі їм допомагають, цікавляться ними й готові надати підтримку. І такі люди пристосувалися до долини плачу. Це їм навіть сподобалося, бо дає можливість бути в центрі уваги.

Перебуваючи в долині плачу, людина може отримувати пенсію від держави і не просити зцілення. Їй певною мірою вигідно бути інвалідом і заявляти, щоб Бог зробив так, щоб не боліло, але щоб пенсійне посвідчення в неї залишалося.

Але Писання стверджує, що ті, хто проходить долиною плачу, повинні чинити її джерелом благословення для себе й для інших. У Бога немає такої лабораторії, де б він міг формувати наш характер, пом'якшувати серце і розширювати його, як у долині плачу. Коли ти плачеш, багато що стає на своє місце, цінності та пріоритети займають свої місця, формується і викристалізовується характер Господа Ісуса Христа.

Наші скарби на небесах (я не кажу про спасіння, воно дається через віру в Ісуса Христа) складаються з двох частин: наших справ і нашого характеру. Тому, щоб у нас виробити характер Христів, Бог проводить нас долиною плачу. Бо лише той, хто знає, якого кольору смуток і яка на смак сльоза, може поспівчувати іншим людям.

Тому вчімося правильно проходити долину плачу. Не залишаймося в ній. Відкриваймо джерела благословення для себе й інших. Подивіться довкола — і ви побачите, що є так багато людей, яким значно гірше, як вам. І вони потребують вашої підтримки та розради. Ви пройшли власну долину плачу для того, щоб мати право втішати інших і промовляти до них ті слова, які вони справді почують.

Долина смертної темряви

«Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох — вони мене втішать!» (Пс. 23:4)

Долина смертної темряви — це ті життєві ситуації, коли Бог мовчить і не відповідає на молитву. Долину смертної темряви проходив Йов, коли все навколо нього зруйнувалося. А Бог мовчав. Промовляли тільки його друзі, які стверджували, що він грішний, і дружина, яка закликала проклясти Бога.

«Боже мій, для чого Ти Мене покинув!» — сказав Ісус Христос на хресті. Він страждав, а Бог мовчав.

У кожного з нас у житті можуть бути такі ситуації, за які ми молимося, постимо, а Бог мовчить. І це робить ситуацію ще важчою. Але ті, хто проходить цю долину, живуть не відчуттями. Вони живуть вірою. Сьогодні в християнстві стало дуже багато емоційного. Часто своє життя ми будуємо на почуттях. «Я відчуваю, що Бог простив мені». Хоча прощення наше не базується на відчуттях, а на вірі в Христову жертву. Або: «Я сьогодні відчуваю бажання читати Біблію (молитися, йти на зібрання)», а завтра вже не відчуваю. Але ми не повинні керуватися в нашому житті відчуттями. Основною є віра в Ісуса Христа. Я люблю емоції, як і більшість із нас, і часто вони допомагають нам у житті. Але ми не маємо права керуватися тільки ними, бо не завжди в нас буде велика емоційна спонука читати Біблію, молитися чи йти на служіння. Тому якщо ми керуватимемося передусім почуттями, то потрапимо в глухий кут у служінні та слідуванні за Богом.

Щоб досягнути успіху в житті й виконати волю Божу, не достатньо робити лише те, що подобається. Потрібно робити те, що Бог призначив нам робити. І навіть коли ми йдемо долиною смертної темряви, не бачимо ні видінь, ні пророцтв, не чуємо голосу з неба, який підбадьорює нас, ми повинні завжди пам'ятати, що Бог з нами, Він веде й оберігає нас.

Долина падіння

«Тому й сказано: «Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари!» А те, що піднявся був, що то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі?»(Еф. 4:8-9).

Христос, взявши на Себе наші гріхи, перш ніж вознестися на небо, зійшов у глибини землі, щоб випустити полонених на свободу.

Долина падінь — це найглибша долина на землі. Можливо, ви потрапили в цю долину через власний гріх. І для вас сонце вже не так світить, і трава вже не така зелена. І ви вже не можете розділити тієї радості, які є в серцях інших людей. Іноді ви приклеюєте посмішку до свого обличчя, але всередині не радісно.
Пам'ятаєте жінку, яку привели до Христа. Її взяли в гріху і мали каменувати. Але Господь мав вирішення її проблеми. Він має вирішення й вашої.

Якщо ви згрішили, будучи християнином, не падайте у відчай. Пам'ятайте: Христос зійшов до найнижчих місць землі, щоб тих, кого поневолив лукавий, підняти й омити Своєю кров'ю. І лише від вас залежить те, як ви проведете наступні роки чи десятиліття свого життя. Не залишайтеся в цій долині. Вставайте! Нині Христос простягає вам руку, щоб вас підняти й провадити вперед до святості та відданого служіння для Його слави.

Ростислав МУРАХ

"Благовісник", 1,2015