Роздуми над Словом Божим

Сходження на гору, або Атрибути Царства

А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу. І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: «Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі». Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» (Мт. 17:1-5).

Так влаштована людина — їй хочеться заглянути в майбутнє: а що там?.. Християни не виняток з цього правила. «Господи, скажи нам, коли це буде і яка ознака Твого приходу?» (Мт. 24:3) — це наші брати-апостоли цікавляться майбутнім. «Мені Бог відкрив…» — таємниче оголошують про своє об'явлення любителі заглянути за завісу Вічності. Зізнаюся: я скептик щодо захоплюючих свідчень про красоти раю, про моторошність пекельних мук, якими інколи так смакують «очевидці», які подорожували «алеями раю і заглядали у пекельну безодню»… Апостол Павло скромно зауважує про себе: «Знаю таку людину, яка була підхоплена до раю й чула слова, які неможливо людині передати» (2 Кор. 12:4).

Ось я теж про це саме — це неможливо людині передати словами. Якщо ж роздумувати про те, що заховане за порогом вічності, — то тільки на основі Слова Божого, роблячи обережні припущення: «Я так думаю».

Отже, я так думаю… Христос звертається до учнів із таким словом: «Є деякі з вас, які не побачать смерті (не помруть), але побачать Царство Боже, що у силі прийшло». Смерть або перехід в інший вимір буття передбачає повне пізнання того, чого «око не бачило й вухо не чуло». Ми ж порозмірковуємо над подією, що сталася з учнями на горі преображення, і зробимо деякі висновки на підставі текстів Євангелії. Що ж побачили учні на горі? Або ж які атрибути Божого Царства?

Преображення

Христос преобразився на горі. Преображення вплинуло на Його зовнішність, на одяг, на… Власне — тільки преображені люди будуть у Царстві Божому. Слід зауважити — не будуть преображені в майбутньому, а тепер пережили реальне преображення, або ж переродження, або ж народження згори.

Ворота Царства Небесного відчиняються на землі, а не у вічності. «Бо ось Царство Боже всередині вас є», — навчає Христос. Або ж — немає. Якщо його немає сьогодні всередині мене, у моїй духовній сутності, то зрозуміло, що не буде ніде й ніколи. «Всередині мене» — означає, що я внутрішньо преображений: оновлений мій розум, помисли, моя духовна природа стала новою. «І вже не я живу, а живе в мені Христос», — це апостол Павло підтверджує наші роздуми про преображення нас в образ Христа. У Його Царстві будуть Йому подібні, преображені у Його образ, христоподібні.

Подумаймо над цим.

Спілкування як атрибут Царства

«І з'явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса…» (Мр. 9:4-5). Що відбувається в Царстві, яке в силі прийшло? Висновок із тексту: Царство Боже — це місце для спілкування. Це місце, де можна ставити питання й отримувати відповіді на них.

Питання для роздумів:

— Чи люблю я спілкуватися?

— Чи приємно мені проводити час у колі братів і сестер по вірі?

— Чи приносить мені духовну насолоду спілкування в церкві?

Ми маємо разом проводити вічність з Богом і один з одним. Вас це тішить чи лякає, оскільки спілкування на землі для нас — не завжди приємне заняття?

Христос спілкувався з людьми. На горі, у храмі, біля криниці, на вулиці — вдень і вночі. Пригадуєте нічну розмову з Никодимом? Спілкування людей один з одним передбачає краще пізнання один одного. Спілкуючись, стаємо ближчими. Син Божий вибрав 12 учнів, «щоб з Ним перебували» (Мр. 3:14), були у спільності, щоб потім посилати їх на проповідь.

Царство Боже — Царство спільноти з Господом і один з одним. Бог призначив Вічність не для прогулянок тротуарами із золота — навіть райські алеї можуть стати звичними, коли там не буде присутності Бога.
Власне, Творець передбачив цілу вічність для того, щоб, спілкуючись із Ним, ми все більше й більше пізнавали Його премудрість, силу і велич. «Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що Його послав Ти» (Ів. 17:3).

Тепер зрозуміло, чому невід'ємною частиною Божого Царства, що в силі прийшло, є спілкування як один з одним, так і з Господом нашим Ісусом Христом!

Нам тут добре

Це ще одна заява, проголошена апостолом Петром. Невід'ємний атрибут Царства — духовний комфорт. «Нам тут добре», — чи не такі слова ми вживаємо, щоб показати, що місце нашого перебування нам приємне й комфортне.

Присутність у нас Царства Божого робить нас людьми, які стають незалежними від обставин. «Добре» — це внутрішній духовний стан християнина, «Бо Царство Боже — це не їжа та пиття, але праведність, мир та радість у Дусі Святім» (Рим. 14:17). Царства землі характеризують матеріальними чинниками. Царство Боже торкається духовної, невидимої сторони людського буття.

Пригадую розмову з одним чоловіком, який довгий час співав у хорі. Для нього загадкою було: як це можливо, згідно з Об'явленням: «…І спокою не мають вони день і ніч, промовляючи: «Свят, свят, свят, Господь, Бог-Вседержитель, що Він був і що є, і що має прийти» (Об. 4:8). Проте коли одного разу хор, натхнений від Духа Святого, співав ці слова: «Святий, святий, святий Господь…», за свідченням брата, він відчув таку духовну насолоду величати ім'я Боже, що готовий був співати тисячі разів, день і ніч. «Це приносило надзвичайне духовне піднесення», — підсумовував він… Йому добре було вже тут, на землі, відчувати подих небес і торкатися серцем до вічності.

А як щодо мене і тебе? Ми вже спіємо пісню вічності, з нетерпінням чекаючи: «Гряди, Господи Ісусе!»? Чи ж з тривогою озираємося?

Присутність і голос Царя

Світла хмара, що оповила учнів, і голос Божий, що прозвучав, були заключним акордом короткої прелюдії Царства Божого, виявленого для апостолів. «Це Мій Син, Його слухайте», — а після слів Отця знову реальність земних буднів, проте з Ісу­сом Христом, Який лишився з ними. «І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса» (Мр. 9:8).

Ми продовжуємо поки що земний шлях, заховуючи Царство Боже всередині себе, керуючись постановами, мовою, кордонами та громадянством цього Царства. Ми повинні знати і чути голос Царя. «Мої вівці знають Мій голос, — заявляє Христос, — за чужим голосом вони не підуть…»

Наш цар особисто знає всіх Своїх підданих. «Тверда Божа основа стоїть, має печатку оцю: пізнав Господь Своїх»… Чи чую Я Його голос, чи впізнаю Його присутність не тільки на горі преображення, але й у долинах плачу?

«Є деякі з вас, які не побачать смерті, але побачать Царство Боже…»

Отже, не перехід у вічність дасть нам побачити й доторкнутися до Вічного Божого Царства. Достатньо піднятися з Ним на гору — і неосяжне, вічне, величне Царство Всемогутнього Бога стає близьким чи навіть ми стаємо частиною Царства.

Микола СИНЮК

"Благовісник", 4,2014