Благовісник

Роздуми над Словом Божим

Навіщо молитися, якщо Бог суверенний?

Розповідають про одне маленьке містечко. Протягом багатьох років у ньому панував «сухий» закон, тож спиртного в ньому не можна було ні купити в магазині, ні замовити в ресторані. Але одного разу один бізнесмен вирішив відкрити в цьому містечку пивну. Її відкриття стурбувало християн місцевої церкви, і вони зібралися на нічну молитву, щоб просити Бога втрутитися в цю справу. Незабаром після тієї нічної молитви в пивну вдарила блискавка — і та згоріла дотла.

Після пожежі власник пивної подав до суду на церкву, стверджуючи, що причиною заподіяної йому шкоди стали молитви віруючих. Але церква найняла адвоката, щоб той спростував у суді всі звинувачення на її адресу. Ознайомившись зі справою, головуючий суддя розпочав процес з офіційної заяви, у якій сказав: «Немає значення, як це сталося, але ясно одне: власник пивної вірить у молитву, а християни — ні».

Дуже легко відкинути силу молитви, правда ж? Дуже легко думати, що молитва — це лише миле сентиментальне почуття, бо ж в будь-якому випадку молитва нічого реально не змінює. Деякі люди міркують так просто через невір'я або сумніви, що Бог дійсно може відповідати на молитви. А в інших молитовне життя паралізоване таким питанням: «Якщо Бог суверенний, то навіщо молитися?» Іншими словами, якщо Бог завжди робить тільки те, що Сам хоче, то навіщо підносити Йому молитви з проханнями та клопотаннями, якщо все було визначено Ним заздалегідь? Якщо молитва полягає в тому, щоб ублагати Бога змінити Свої вічні плани, то чи не буде це заняття в кращому разі марним, а в гіршому — зарозумілим?

Бог повелів молитися

Найбільш очевидна причина молитися полягає в тому, що Бог наказав нам молитися. Це видно з багатьох повчань як Ісуса Христа, так і апостола Павла (див. Мт.6:9-13, Лк.11:5-13; 18:2-8; 22:40; 1Сол.5:17; Кол.4:2; Еф.6:18-19; 1Тим.2:1).

Висновок зрозумілий: Бог наказав нам молитися, і нашою відповіддю на це веління, перш за все, має бути послух. Навіть якщо ми ніколи не зможемо ясно зрозуміти, як пов'язані Божа суверенність і людські молитви, того факту, що Бог це повелів, має бути достатньо, щоб спонукати нас молитися.

Ісус показав приклад молитовного життя

З євангельських оповідань ясно видно приклад Ісуса, Який постійно підносив гарячі молитви Отцю (див. Мр.1:35; Мт.14:23; Лк.6:12;9:18,28). Як можна забути Його молитву в Гетсиманському саду або Його «первосвященицьку молитву»? І який віруючий не оцінить гідно той факт, що Ісус і нині живий, щоб заступатися за нас (див. Євр.7:25)? Підносячи молитви прохання й клопотання за людей, Ісус не ігнорував і не відкидав суверенність Свого Батька. Навіть знаючи, що Бог призначив Йому смерть на Голгофі, Ісус все ж вважав доречним просити Свого Отця, щоб ця чаша минула Його. Послідовники Христа покликані наслідувати Його і «чинити так, як поводився Він» (1Ів.2:6).

Бог здатний відповідати на наші молитви

Молитва випливає з упевненості в Божій всемогутності та суверенності. Якщо ж Бог не царює над Своїм творінням як суверенний правитель і не здатний вчинити в ньому й через нього все, що хоче, то навіщо докучати Йому проханнями про те, чого Він не може зробити?

Так що перш ніж казати: «Навіщо молитися, якщо Бог суверенний?» — варто поставити запитання: «Навіщо молитися, якщо Бог не суверенний?» Віруючі повинні звертатися до Бога з проханнями саме тому, що в Нього є як влада, так і здатність дати їм те, за що вони моляться або клопочуться.

Бог дійсно відповідає на молитви

Бог не тільки може змінити, а й справді змінює хід подій у відповідь на молитву. У Писанні є безліч прикладів того, як Бог дарує Своїм людям те, за що вони молилися або клопоталися (див. 1Хр.4:10; 2М.32:10-14; Як.5:17-18; Дан.10:12; Ам.7:1-6; Дії4:29-31;10:31;12:5-11 ).

Відразу після відповіді на питання учнів про те, як потрібно молитися (див. Лк.11:2-4), Ісус відповідає на питання, чому потрібно молитися, і наводить дві причини: тому що Бог винагороджує старанність у молитві, даючи те, що просять (див. Лк.11:5-10), і тому що Богу приємно давати благі дари Своїм дітям (див. Лк.11:11-13).

Тому очевидно, що не потрібно відкидати Божу суверенність, щоб присвятити життя полум'яній молитві. Бо молитовне життя починається з покірності Божому велінню й наслідування прикладу Христа; воно спирається на визнання того, що Бог здатний і готовий відповідати на молитви Своїх дітей; і воно твердо стоїть у впевненості, що Бог суверенно встановив молитву як засіб для досягнення Своїх цілей.

Метт Уеймайєр

"Благовісник", 1,2014