Роздуми над Словом Божим

Божа ненависть

«Бог є любов» – з цією Божою істиною християни зжилися дуже міцно, повторюють її наліво й направо. «Бог тебе любить», – кажуть вони і здоровому забезпеченому грішнику, і тяжкохворому, і навіть алкоголіку, що порпається в смітниках. І кожен цю фразу сприймає на рівні свого соціального та фізичного становища. Багатий згоджується, бо свій добробут пов'язує з Божим благоволінням. А хворий і злиденний безхатько сумніваються, бо не бачать явних ознак Божої любові. Вони запитують: «Якщо Бог мене любить, то чого я в такому стані?» Кожен з них асоціює себе зі своїм тимчасовим тілом, а не з вічною душею. Тому їм далеко до розуміння, що Божа любов насамперед виявляється не в матеріальній площині, а в духовній. А саме, у тому, що пропонує Бог грішній душі. А це – спасіння і Самого Себе, що виявилося смертю Ісуса Христа на Голгофі за гріхи людей та Його воскресінням, наслідком чого стало їхнє прощення, усиновлення і спадок у Царстві Божому по вірі в Нього. До того ж усі вони не розуміють, що є Божими ворогами, аж доки не ввірують і не покаються у своїх гріхах.

Багато віруючих, хоч і пізнали Господа, все одно мають специфічне розуміння Божої любові. Вони часто кажуть: «Бог любить тебе таким, який ти є». Ця фраза вже стала християнським трафаретом, яку, щоб когось утішити, промовляють не задумуючись. Вона ж насамперед стосується нещасного грішника, який мучиться у своєму гріху. І в цій фразі міститься не дозвіл на гріх, а надія на звільнення від нього. Бог нас любить як Своє творіння, Бог любить нашу душу, але не любить нашої гріховної суті, Він нас не любить такими, якими ми є – грішними й бридкими у своїх гріхах. Божа любов стосовно людини полягає саме в поверненні їй Божественного образу, у зміні її в образ Христа – Він у нас хоче побачити Самого Себе. Наприклад, чи був жорстокий Савл, який переслідував християн аж до їх знищення, до вподоби Господу? Мабуть, що ні. Але Ісус бачив його спрагнену праведності душу, тому з'явився йому – і Савл перемінився, став Христовим апостолом Павлом, лагідним і жертовним.

У розумінні багатьох християн Божа любов настільки поблажлива, що більше схожа на любов матері до своєї єдиної дитини. Ця любов навіть на провини свого чада дивиться з вибачливою усмішкою як на невинну витівку. А Бог не тішиться провинами людей, яких любить. Він їх ненавидить. І ненавидить не тільки гріхи, але й людей, які ці гріхи уособлюють, про що засвідчують старозавітні книги. Так, Бог-любов не тільки любить, але й ненавидить, хоч це й звучить парадоксально.

Що ж таке «ненавидіти»? Це не просто когось чи щось не любити, це не зносити, не терпіти, неприємно бачити, неприємно чути, це те, що викликає відразу, навіть огиду. І таке почуття може мати Бог згідно з Біблією.

Звернімося до Старого Заповіту. У Книзі Повторення Закону Мойсей наказує євреям: «Коли Господь, Бог твій, вигубить народи, куди ти входиш, щоб посісти їх перед собою, і посядеш їх, і осядеш у їхньому Краї, то стережися, щоб не впасти до пастки за ними, коли вони будуть вигублені перед тобою, і щоб не шукав ти їхніх богів, говорячи: Як служать ті люди богам своїм, то зроблю так і я. Не зробиш так Господові, Богу своєму; бо всяку гидоту, яку Господь зненавидів, робили вони богам своїм…» (5М.12:29-31). «Коли будеш входити до Краю, що дає тобі Господь, Бог твій, то не навчися чинити такого, як гидота цих народів. Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою. Бездоганний будеш ти перед Господом, Богом своїм» (5М.18:9-13). Крім перерахованих «гидот», які ненавидить Господь, вказуються ще й інші особливості поклоніння народів Ханаану ідолам-демонам, а саме: блуд, кровозмішення, мужоложство, скотоложство, а найгірше – жертвоприношення людей, бо «навіть синів своїх та дочок своїх вони палять в огні для богів своїх». Ці гріхи настільки ненависні Богові, що Він винищує ті народи руками євреїв і попереджає їх, що й євреї будуть вигнані з тієї землі, якщо грішитимуть: «…не зробите жодної зо всіх тих гидот, як і тубілець чи приходько, що мешкає серед вас. Бо всі ті гидоти робили люди тієї землі, які перед вами, і стала нечиста та земля. І щоб та земля не виригнула вас через ваше занечищення її, як вона виригнула народ, який перед вами» (3М.18:26-30). Слово Боже констатує, що народ ізраїльський все-таки спокусився на вчинки язичників, на ідолопоклонство. «І побачив Господь, та й зненавидів їх…» (5М.32:19). І така палюча була ненависть Божа до них, що Йому неприємною стала краса їхніх маєтків і навіть велич їхнього поклоніння Йому. Він каже вустами пророка Амоса до євреїв: «Пишнотою Якова бриджу, і палати його Я ненавиджу…» (Ам.6:8), «Зненавидів Я, обридив Собі ваші свята, і не нюхаю жертов ваших зборів... І коли принесете Мені цілопалення та хлібні жертви свої, Я Собі не вподобаю їх, а на мирні жертви ваші із ситих баранів не погляну... Усунь же від Мене пісень своїх гук, і не почую Я рокоту гусел твоїх…» (Ам.5:21-23).

Оте, що ненавидить Господь, можна узагальнити одним словом – «гріх». Бог ненавидить гріх у будь-якому вияві й такою мірою, що Йому ненависне все, пов'язане з гріхом, і всі, хто цей гріх уособлює. Давид, Соломон і пророки уточнюють, що саме і хто саме. Давид каже, що Бог «беззаконня зненавидів» (Пс.44:8), що «гультяїв», «неправдомовців», кровожерних і підступних людей – усіх злочинців ненавидить Він (Пс.5:6,7). Соломон стверджує: «Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють, серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе, свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів!» (Пр.6:16-19). Пророк Захарія ненависною Богові називає «неправдиву присягу» (Зах.8:17). Ісая іменем Господа прорікає, що Він ненавидить «розбій та кривду» (Іс.61:8). А Малахія цим же Іменем каже: «…ненавиджу розвід… і того, хто вкриває насильством одежу свою» (Мал.2:16). Єремія ж говорить про Божу ненависть до ідолопоклонства (див. Єр.44:3,4).

Зрештою, те, що ненависне Богові, мало б бути ненависним і тим, хто називає себе Божим. Давид, полюбивши Бога та Його Закон, зненавидів усе, що Йому не до вподоби. Ось він каже: «діло відступства ненавиджу» (Пс.100:3), «ненавиджу всяку дорогу неправди» (Пс.118:104), «сумнівне ненавиджу» (Пс.118:113), «ненавиджу Твоїх ненависників, Господи, і Твоїх заколотників бриджусь» (Пс.138:21). А Соломон у приповістях вустами Мудрості переконливо стверджує, що якщо ти справді боїшся Бога, то ненавидітимеш усяке зло: «Страх Господній – лихе все ненавидіти: я ненавиджу пиху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста!» (Пр.8:13).

У Новому Заповіті також йдеться про Божу ненависть, але вона стосується суто гріха, гріховних учинків, але не самих людей. В Об'явленні Господь звертається до ангела Ефеської церкви: «Але маєш оце, що ненавидиш учинки Николаїтів, яких і Я ненавиджу» (Об.2:6). Які це вчинки? Це поблажливість до ідолопоклонства та блуду. У багатьох віршах Нового Заповіту, де йдеться про те, чого не можна любити, що є бридким для Бога і мало б бути таким для віруючих, відчувається натяк на ненависть. Зокрема, Ісус каже фарисеям: «Що бо високе в людей, те перед Богом гидота» (Лк.16:15), а апостол Іван закликає: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської» (Ів.2:15). З подібним наставлянням звертається до віруючих й апостол Павло: «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим, і гидота, і марнословство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування» (Еф.5:3,4).

Що ж до Самого Ісуса Христа, то автор Послання до євреїв цитує пророчі слова Давида стосовно Його: «Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх» (Євр.1:9, Пс.44:8). Отож, Ісус Христос, полюбивши правду, зненавидів неправду – і став переможцем над гріхом, за що мав велику радість від Отця Небесного. Це стосується і нас – християн. Ніхто не може перемогти гріх і відобразити Христа в собі, якщо не зненавидить гріх у будь-якому його вияві. До того часу, поки гріх приємний людині, або навіть вона до нього байдужа, він володітиме нею. А на серце, у якому владарює навіть найменший гріх, не виливається Божа «олива радості». Через це і стають християни понурими, сварливими, грошолюбними, славолюбними, сластолюбними, обжерливими, лінивими, гордими, упертими, жорстокими, що не зненавиділи гріха. Він їм не гидкий, не противний, а солодкий. Тому даремно благають про переможне християнське життя, даремно просять любові, миру, радості. Вони цього не матимуть доти, доки гріх так їх вимучить, аж його зненавидять.

Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 3,2013