Роздуми над Словом Божим

«Подобою став як людина...»

«Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина. Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Фил.2:6-8).

Навіщо Христос став людиною? Одна з багатьох відповідей: щоб досягти кожного, великого і малого. Чому Христос народився у хліві? Чому Він ходив пішки? Чому Йому ніде було голови прихилити? Одна з ключових відповідей: щоб досягти кожну людину, велику і малу, тебе й мене.

«В больших домах тепло и свет, но там закрыты двери, там для Иисуса места нет, родился Он в пещере» — такі слова однієї різдвяної пісні. Христос по праву був царем. Але якщо б Він прийшов на цю землю так, як личить цареві, чи прийняли б його прості люди? Ні. Він прийняв образ раба, щоб досягти кожного, навіть найнижчого, хто викинутий суспільством на узбіччя життя, як використаний матеріал. Але і для такої людини, зневаженої в очах грішного світу, народився Христос.

Коли священик тієї чи іншої церкви приїжджає відправляти службу на «мерседесі» останньої моделі, у супроводі охорони на інших дорогих автомобілях, чи зможе він досягти прихожан Євангелією? Навряд чи він здатний з такого високого становища доступно проповідувати Добру Новину, бо для цього треба в усьому уподібнитися братам, як написано: «Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей» (Євр.2:17).

Я згадую двох молодих місіонерів, які приїхали з міста Львова в провінційний Миргород. Я працював на будівництві біля їхньої найманої квартири і, часто забігаючи до них під час обідньої перерви, якось натрапив на дорогу норкову шапку, покриту пилом і поїдену міллю. Висловив здивування: «Як так могло статися?» — «Нам соромно було носити таку дорогу річ, тому що ті люди, яких ми запрошували до нас на богослужіння, не мали таких шапок». Ці місіонери були молоді, але Дух Святий казав їм, як потрібно проповідувати Добру Новину.

Минуло більше двадцяти років з того часу, зараз становище в церкві дещо змінилося, і багато її членів мають не тільки шапки, а цілі шуби з норок та інших тварюк, але служитель церкви повинен завжди бути обачним і не їздити на крутому автомобілі, відрізняючись від простих парафіян, які ходять пішки.

Я згадую місіонерку Еліс Шевкенек із Канади, яка з юності присвятила своє життя служінню Господу і несла Євангелію в численні куточки землі. Сестра Еліс навіть не вийшла заміж, хоча їй неодноразово пропонували, тому що хотіла повністю присвятити себе Господу. Я брав у неї інтерв'ю, вона розповідала, як була в Індії, Пакистані, і там ділила житло і їжу з простими людьми, представниками нижчих каст, що живуть у нетрях. Вона зізналася, що якось мало не померла з голоду. «Чому ж ви голодували? — Здивувався я. — Ви ж могли поїхати?..» — «Я голодувала, тому що голодували ті люди, яким я принесла Добру Новину». Сестра Еліс могла б мати пристойне житло, якісну їжу, приїжджати на автомобілі до цих простих людей і проповідувати Євангелію. Але вона так не зробила. Бо знала, чому Ісус народився в брудному хліві.
Дорогий брате, чи знаєш ти, чому Ісус народився у хліві? Якщо ні, можливо, ти не мав такої потреби, яку мав Ісус. Ти народився в хороших умовах, тебе поклали на чисту, м'яку постіль у затишному будинку. Тебе не переслідував Ірод, який шукав твоєї смерті. У тебе не було потреби втікати з батьками за тридев'ять земель, рятуючись від загрози смерті.

Яскравим прикладом розуміння причини народження Ісуса Христа у хліві, є розповідь Джорджа Давидюка (читайте попередній випуск журналу «Благовісник»). Йому довелося проповідувати в Індії, у церкві, де були люди, хворі на проказу. З цієї нагоди він одягнувся в індійську одежу. Потім йому довелося обідати разом з усіма членами церкви. Після обіду всі дякували Богу зі сльозами. Джордж не міг зрозуміти цього і запитав про це служителя, який супроводжував його. «Ти — перший білий проповідник, який не тільки одягнувся так, як ми, але й обідав з нами. Усі інші білі проповідники до тебе чомусь були «не голодні»... Напевно, брат Джордж ще більше зрозумів, чому Ісус у всьому уподібнився братам, чому Він народився у хліві.

Я згадав, як у Луганську відвідав нещодавно відкритий реабілітаційний центр. Я потрапив саме на обід до реабілітантів. Ще вчора кухар був на вулиці, у підвалі зі всілякими заразними хворобами. Я з жахом дивився на його руки в наколках, на його беззубий рот, коли він пробував борщ і виливав недоїдене назад в каструлю. «Хто його перевіряв, а може у нього туберкульоз?» — Приходили нав'язливі думки. Слава Богу, я разом з усіма обідав, і ніхто не помітив мого дискомфорту.

Я згадую розповідь про чоловіка Божого Мойсея. Тоді не було Нового Заповіту Ісуса Христа, який є сьогодні, але він був керований і спонукуваний тим же Духом Святим, Який керує і нами. Мойсей займав високе становище в суспільстві єгиптян, був близький фараону, мав славу, пошану, багатство. Але, як написано в Посланні до євреїв, він «відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські» (11:24-26). Напевно, деякі сучасні християни на місці Мойсея сказали б: «А що тут поганого? Я ось зміцнюся ще більше біля фараона. І якщо не стану його наступником, то правою рукою точно, тоді зможу багато добра зробити своїм братам-євреям». Чи не так мислять ті християни, які рвуться до керма світської влади, щоб стати, наприклад, депутатами? А Мойсей пішов у пустелю і став простим пастухом.

Ніхто у вічності не зможе в чомусь дорікнути Ісусу Христу, що Він чогось не зробив для нашого спасіння. Він зробив усе абсолютно. Він добровільно став рабом. Хоча міг їздити в кареті, мати найвище становище в суспільстві, безмежну владу, але пішов шляхом приниження, страждання й добровільно прийняв ганебну смерть. Добровільно залишив славу Небес, ту славу, яку людський розум не може навіть уявити! Святий Бог прийшов у грішне середо­вище, яке, по суті, є неприйнятним для святої Божої природи. А Він не тільки не погордував, але ще й прийняв ганьбу й гоніння від грішників. Напевно, усієї вічності мало, щоб зрозуміти великий подвиг Христа, який Він звершив заради нашого спасіння!

Геннадій АНДРОСОВ
"Благовісник", 2013, 1