Роздуми над Словом Божим

Господь — Бог брані

Ми звикли говорити про Бога як про Бога любові. У цьому є певні лестощі, певна вигода. Ми бачимо Бога дуже зручним, дуже добрим і ніжним. Але Він також і Бог брані, страшний у гніві, страшний у помсті, страшний у відплаті. Хіба так важливо про це говорити? Так, адже це теж Бог. І якщо ми не побажаємо дізнатися про цей бік Його єства, то не матимемо правильного уявлення про Нього. Тоді витворимо своє хибне уявлення про Бога.

Давид так описує Бога війни: «Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!... Захиталась земля й затремтіла, затряслися й хитались небесні підвалини, бо Він запалився від гніву! …Господь загримів у небесах, і Свій голос Всевишній подав. Він послав Свої стріли та їх розпорошив, послав блискавку й їх побентежив… Бо хто Бог, окрім Господа? І хто скеля, крім нашого Бога? Бог сильне моє пристановище, і дорогу мою Непорочний вивідував. Він чинить ноги мої, як оленячі, і ставить мене на висотах моїх, мої руки навчає до бою, і на рамена мої лука мідяного напинає. І дав Ти мені щит спасіння Свого, і чинить великим мене Твоя поміч! Ти чиниш широким мій крок підо мною, і стопи мої не спіткнуться. Жену я своїх ворогів, і повигублюю їх, і не вернуся, аж поки не винищу їх! Я їх повигублюю й їх потрощу, і не встануть вони, і повпадають під ноги мої. Ти ж для бою мене підперізуєш силою, валиш під мене моїх ворохобників. Повернув Ти плечима до мене моїх ворогів, моїх ненависників, й я їх понищу! … Живий Господь, і благословенна будь, Скеле моя, і нехай піднесеться Бог скелі спасіння мого! Бог, що помсти за мене дає, і що народи під мене познижував…» (2Сам.22:4, 8, 14, 15, 32-41, 47,48).

А в одному із своїх псалмів Давид говорить: «Всіх безбожних землі буду нищити кожного ранку!..» (Пс.100:8). Він просякнув тим, чого в нас тепер немає. У нас тепер немає агресії, немає ненависті до гріха. Ми ліберально виховані, ми акуратні. Нинішнє богослов'я мені чимось нагадує тістечка, від яких, коли об'їмося ними, нам стає погано. У ньому немає ні перцю, ні чорного хліба. Немає суті, немає іншої сторони. Ми забули про те, що Бог — є Бог війни. І так само, як Він здатний любити, Він здатний і ненавидіти. Наскільки Він здатний рятувати, настільки й руйнувати, і знищувати.

Ісус Навин був тією людиною, яка завела ізраїльтян за Йордан. Йому було доручено захопити всі землі й винищити сім основних великих народів, які в багато разів перевершували Ізраїль чисельністю. Але в край обітований увійшли не всі. Бог звинуватив народ ізраїльський в тому, що всі придатні до війни відмовилися воювати. Основна думка Бога містилася в словах: «Озбройтеся і воюйте!» Але люди відмовилися воювати. І за це народ повинен був блукати по пустелі, поки не вимруть усі, здатні до війни. Бог стежив саме за цією категорією людей, щоб ніхто з них не увійшов в землю обітовану. Коли ці люди померли, стан був очищений, тому що до цього він був заражений. У Старому Заповіті часто повторюються слова: «вилучіть лукавого з-поміж себе». Чому це було так важливо? Тому що мала закваска квасить усе тісто.

У цьому полягає стратегія диявола — ввести в наше середовище людей нечестивих, які не бажають воювати з ворогами Господніми, і переконати нас ліберально ставитися до них, поки самі не заразимося їхнім духом нечестя. Тому коли в час Старого Заповіту дізнавалися, що одружений чоловік був з іншою жінкою, їх обох обов'язково потрібно було вбити. Першим мав кинути камінь свідок, а потім і весь народ. Не мало бути того, хто б відмовився це робити. Якщо ти не береш участі в знищенні зла, ти потураєш цьому злу. І Бог навмисне зобов'язав увесь народ до того, щоб знищувати зло з-посеред себе. Бог давав Своєму народові конкретні веління, кого зі свого середовища вони повинні були викинути. Там був цілий список. Так що Ізраїль знав Бога дещо іншим, ніж ми знаємо Його тепер. Вони знали Його страшним у гніві й здатним мстити за беззаконня.

Бог не змінюється. І якщо ми хочемо пізнати Його в усій повноті, то повинні подивитися і на цю грань Бога і дізнатися, чого Він очікує від нас сьогодні, у ХХІ столітті, коли війна так і не закінчилася.

Якщо поглянути на те, як Ісус Навин завойовував території, то там теж були свої особливості. Народам, які не входили в число семи вище згаданих, пропонувалося перемир'я. Вони повинні були платити ізраїльтянам вічну данину, але таким чином могли залишитися живими й неушкодженими. Але сім основних народів потрібно було знищити так, щоб жодної душі з них не залишилося. Один же з цих народів обдурив Ісуса Навина й уклав із ним перемир'я. Це були гів'онітяни. Коли інші п'ять царів (шостий на той час вже був убитий — прим. ред.) дізналися про це, вони вирішили зруйнувати Гів'он. І мешканці цього міста послали послів до Ісуса Навина з проханням допомогти їм. «Ісус пішов із Гілгалу, і з ним весь народ, здатний до війни, і всі мужі хоробрі. І сказав Господь до Ісуса: «Не бійся їх, бо Я віддав їх у твою руку, ніхто з них не встоїть перед тобою… Господь навів на них замішання перед Ізраїлем, і побив їх великою поразкою в Гів'оні, і переслідували їх по дорозі до Бет-Хорону, і били їх аж до Азеки і аж до Маккеди. Коли ж вони втікали перед Ізраїлем по схилі гори Бет-Хорону, то Господь кидав на них із неба велике каміння аж до Азеки, і вони вмирали. Тих, що повмирали від градового каміння було більше від тих, що Ізраїлеві сини повбивали мечем…

І не було такого дня ні раніше, ні після того, у який Господь так слухав людського голосу. Бо Господь воював для Ізраїля» (Єг.10:7-15). У той день ізраїльтяни в одній битві перемогли всіх своїх ворогів, тільки їхні царі втекли. Але армія Ісуса Навина переслідувала їх, знайшла їх у печері, де вони ховалися. «Коли вивели царів до Ісуса, то Ісус закликав усіх Ізраїлевих людей і сказав військовим начальникам, що йшли з ним: «Підійдіть, поставте свої ноги на шиї цих царів». Вони підійшли й наступили ногами своїми на шиї їхні. Ісус сказав їм: «Не бійтеся й не лякайтеся, будьте сильні та відважні, бо Господь зробить так усім вашим ворогам, із якими ви воюєте». Потім бив їх Ісус і вбив їх, і повісив їх на п'ятьох деревах, і висіли вони на тих деревах аж до вечора. При заході сонця Ісус наказав, і зняли їх із дерев, і повкидали їх до печери, де вони були поховалися, і понакладали велике каміння на отвір печери, які там є навіть до цього дня» (Єг.10 :24-27).

Чому так вчинив Ісус Навин? Тому що це було Господнє веління. Про всіх народів, із якими воювали ізраїльтяни, Господь сказав: «…І коли Господь, Бог твій, дасть його в руку твою, повбиваєш усю чоловічу стать його вістрям меча; тільки дружин і дітей, і худобу, і все, що в місті, всю здобич його забереш собі, і здобич ворогів своїх, що дав тобі Господь, Бог твій». Але застеріг: «Так ти зробиш усім містам, які дуже далеко від тебе, що вони не з числа міст цих народів. А в містах цих народів, яких Господь Бог твій дає тобі у володіння, не залишай в живих жодної душі, бо конче вчиниш їх закляттям: хіттеянина і амореянина, і ханаанеянина, і періззеянина, і хіввеянина, й євусеянина, як повелів тобі Господь Бог твій, щоб вони не навчили вас робити такого, як усі їхні гидоти, що робили вони богам своїм, бо тоді згрішите ви перед Господом Богом своїм» (5М.20:13-18).

Спочатку народи, які оточували Ізраїль, не знали, як протистояти йому. Але потім зрозуміли, що до поразки цього могутнього народу призведе те, коли вони змішаються з ним. Тоді не треба буде особливо напружуватися. Бог Сам їх уб'є (див. 5М.7:4).

Бог називає Свій народ святим, тобто відокремленим для Бога. І в цього народу, якого обрав Собі Господь, повинна бути чітка межа з грішним світом. А мета диявола — стерти цю межу, як би «помиритися» з Божим народом. Це його тактика знищення святих.

Церква, яку переслідують, відокремлена від світу. А відділяючись від світу, люди освячуються. Для цього і потрібна ворожнеча між Божим народом і світом. Ця ворожнеча сприяє освяченню. Війна, вороже ставлення світу до церкви — на користь самої церкви.

У часи ж свободи, коли церква має авторитет, коли храми сповнені народу, тому що це престижно, світ входить до лав церкви — і межа між ними стирається. У тілі церкви не знайшлося імунітету, здатного знищити мирську заразу, не виявилося достатньо сили перемінити мирян, які прийшли до церкви, щоб вони освятилися силою Тіла Христового. І ця хвороба починає прогресувати. І начебто церква стала значно численнішою, але сили не стало, тому що в церкві втрачено святість.

У цій ситуації дуже важливо почути Божий заклик: «Вийдіть із середовища їхнього. Не торкайтеся до нечистого. Ворогуйте зі світом!» Гріх має завжди викликати ненависть у християнина. Він не повинен звикнути до нього. Коли ж ця межа стирається, починається поразка, але це вже поразка не від ворогів. Це вже робить Бог. Це ще одна риса Бога.

Ось як це відображено в Писанні: «І осівся Ізраїль у Шіттімі, і народ зачав ходити на розпусту до моавських дочок, а вони закликали народ до жертов богам, і народ їв жертви їхні та вклонявся богам їхнім. І Ізраїль приліпився до пеорського Ваала. І запалав гнів Господній на Ізраїля. І сказав Господь до Мойсея: Візьми всіх голів народу і повісь їх для Господа навпроти сонця, і відвернеться палючий Господній гнів від Ізраїля. І сказав Мойсей до Ізраїлевих суддів: убийте кожний людей своїх, приліплених до пеорського Ваала» (4М. 25:1-5). Таким чином Господь очищав народ від зараження гріхом, щоб він не поширювався і не звабив усіх людей. «Убивайте вже не ворогів, а своїх. Знищте частину себе, адже якщо ви не зробите цього, у вас не буде сили, тому що Я вже не на вашому боці».

Бог Сам буде вражати Свій народ, якщо знайде в ньому нечестя. Коли жив Ізраїль у Шіттімі, війни не було. Чудовий час! Але люди загинули, двадцять чотири тисячі були вражені в той час (див. 4М.25:9). Ми теж живемо в чудовий час — повне благоденство, повний комфорт. Навіщо нам когось ненавидіти. Ну, інша в людей сексуальна орієнтація. Нехай, це ж нормально. Ні, не нормально. Це входить у нашу свідомість і змінює її. І це приведе нас до поразки.

Ми повинні виступити відкрито. Повинні рішуче розв'язати війну з нечестям. Війна — це завжди важко, завжди неприємно. Війна не приваблює. Але ми повинні воювати, відділяючись від середовища нечестя. Згадайте слова Валаама, який на прохання Балака прийшов, щоб проклясти Божий народ. Ось що він каже (ці слова стосуються і нас як Божого народу): «Що ж я буду того проклинати, що Бог не прокляв був його? І що ж буду казати зло на того, що гніву на нього не має Господь? Бо я бачу його з вершка скель, і з пагорків його оглядаю, — тож народ пробуває самітно, а серед людей не рахується» (4М.23:8-9). У цьому сила Божого народу! «Бо нема ворожби поміж Яковом і чарів нема між Ізраїлем», немає блуду. Сам Господь зацікавлений в тому, щоб винищувати це з середовища народу, вбиваючи навіть Своїх.

Пророцтва Валаама про Божий народ були просто чудовими. Але потім цей пророк дав пораду Балаку: «Хочеш перемогти цей народ. Нехай твої жінки зваблять його». Про це згадується в книзі Об'явлення: «Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто тримається науки Валаама, що навчав був Балака покласти спотикання перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви й розпусту чинили» (Об.2:14). І це призвело до великої поразки в Ізраїлі.

Ми особливий народ, якого не рахують між народами. Ми народ окремий, народ святий. Диявол розуміє, що нас неможливо взяти просто так, тому що Бог за нас. Але ми сильні тільки тоді, колу відділені. Тоді в нас є здатність, імунітет перемагати все, що є навколо нас. А навколо нас — гріхи й спокуси. Навколо нас йде війна — ще більш затята, ніж в Ізраїлі тепер. І якщо б ми могли бачити духовний світ, то побачили б безліч уражених людей, безліч поранених, що стікають кров'ю, і навіть мертвих людей у нашому середовищі.
Бог — Бог війни. Стань на бік Бога. Інакше ти будеш на боці ворога. Візьми меч у свою руку, меч Духа, який є Слово Боже. «А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого».

Олександр ШЕВЧЕНКО
"Благовісник", 2013, 1